СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЯК ОДНЕ З ДЖЕРЕЛ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Постановка проблеми. З розпадом Радянського Союзу в Україні почалися зміни як у економічному, так і політичному житті суспільства. Україна стала незалежною державою зі своїм законодавством. Перед правниками постало питання «визнання судового прецеденту як джерела права в Україні». Як відомо, Україну відносять до сім'ї континентального права, де основним джерелом визнається нормативно-правовий акт, тому судовий прецедент не може бути джерелом такої правової сім'ї.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. З проведенням судової реформи, зросла зацікавленість до дослідження джерел кримінального права, зокрема судової практики. Даною проблематикою займалися П.П. Андрушко, Ю.М. Дроздов, О.В. Капліна, В.О. Котюк, Д.В. Кухнюк, Я.М.Магазинер, І.І.Митрофанов, Н.В. Нор, О.В. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, П.П. Пилипчук, А.В.Савченко, О.Ф.Скакун, М.І. Хавронюк, Д.Ю. Хорошковська, С.В. Шевчук та інші.

Проте, проблема визнання судового прецедента (практики) залишається до нині спірною, немає одностайної думки з приводу того, чи необхідно відносити судову практику до джерел права України вцілому, в тому числі, й кримінального права

Формулювання цілей статті. Метою нашої роботи є аналіз місця судового прецеденту в системі джерел кримінального права України у працях науковців.

Виклад основного матеріалу дослідження. Джерело права слід вважати основою всіх систем права, які існують на даний час. Джерело права – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість. Як вказує В.О. Котюк, термін «джерела права» має багато значень:

а) його розуміють як сили, які творять право. Наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу, правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє – для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут – для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України та інших конституційних законів;

в) до джерел права відносяться історичні пам’ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом у Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо;

г) під джерелами права також розуміють засоби пізнання [2].

Скакун О.Ф. зазначає, що юридичні джерела (форми) права – вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення. Так до джерел права вцілому відносять: 1) нормативно-правовий акт; 2) судовий прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) правовий звичай; 5)правову доктрину; 6) релігійно-правову норму; 7) міжнародно-правовий акт [7].

Ми поділяємо думку П.П. Андрушка, що джерелами кримінального права є не самі акти (документи), в яких викладені (містяться) обов’язкові для застосування кримінального закону правові позиції відповідних органів у вигляді нормативних (правових) приписів або правових позицій (ЄСПЛ, Конституційного Суду України та Верховного Суду України), а відповідні правові позиції. Акти ж, у яких викладені (містяться) відповідні правові позиції, є документами – матеріальними носіями, на яких зафіксована інформація щодо правової оцінки (розуміння) відповідним органом певних обставин, правових феноменів [1].

У Великому тлумачному словнику поняття «судового прецеденту» визначається як рішення суду щодо певної справи, яке в подальшому є взірцем для судів при розв’язанні аналогічних ситуацій. Як зазначав Я.М. Магазинер, прецедент – це своєрідне джерело права і відіграє велику роль у праві (оскільки прецедентом є такі дії органів влади, які були наявними хоча б тільки один раз, але можуть слугувати прикладом для подальших дій цих органів держави [3].

Скакун О.Ф. вказує, що правовий прецедент – правотворчий акт, що за умов відсутності нормативно-правової регламентації приймається судовим або адміністративним органом в результаті вирішення конкретної юридичної справи і містить у своїх приписах казуальну норму права, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому [7].

За найбільш загальним визначенням, судовий прецедент – це рішення суду в кримінальній справі щодо певного процесуального питання, в якому сформульовано правило, що є загальнообов’язковим для застосування судами тієї самої або нижчої інстанції під час вирішення подібних процесуальних питань у ході розгляду кримінальних справ.

Після розпаду СРСР Україна успадкувала ту доктрину права, яка не визнавала судовий прецедент джерелом права. Але нормативістський підхід до розуміння права поступово втрачаэ свою доречність, тобто розуміння права виключно як закону. Науковці застосовували новий підхід до розуміння права, а саме його зовнішнє вираження(гуманістичні ідеї про свободу і рівність). З цим процесом пов’язують і зміну тоталітарної влади, а також у подальшому поділ її на 3 гілки влади в Україні – законодавчу, виконавчу і судову(ст. 6 Конституції України). Судова влада почала відігравати нову роль у побудові держави. Зокрема, Конституційний Суд України був наділений рядом нових повноважень, а саме перевірка законів та інших нормативно-правових актів на відповідність Конституції України.

На даний момент ведуться суперечки з приводу того, до якого виду джерела кримінального права слід його віднести рішення КСУ. Відповідно до ст. 152 Конституції України джерелом кримінального права можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконстутиційність законів чи їх окремих положень. Н.В. Нор визначає рішення КСУ як судовий прецедент, який в свою чергу є джерелом права [5]. І. І. Митрофанов робить висновок, що судову практику не можна включати в систему джерел кримінального права, оскільки мова йде лише про тлумачення закону, розкриття його точного змісту, а не про створення кримінально-правових норм [4].

Новими повноваженнями були наділені також суди загальної юрисдикції, які отримали право оцінювати зміст нормативно-правового акту на його відповідність Конституції України, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. (п. 2).

З прийняттям у 2010 році Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI почалися фундаментальні зміни судової влади в Україні. Зокрема ці зміни відбулись з Верховним Судом України, який втратив повноваження надавати роз’яснення з питань застосування законодавства на Пленумі. На думку М.І. Хавронюка, Постанови Пленуму після прийняття нового закону втратили чинність, тому що такі повноваження вже не притаманні для ВСУ [8]. «У разі винесення постанов вищих спеціалізованих судів з питань, раніше викладених у Постановах Пленуму ВСУ, виникне конфлікт – законодавство, приміром, не змінилося, а вищий суд зайняв відмінну від ВСУ позицію – це ще один аргумент на користь того, що не можуть одночасно діяти роз’яснення різних судів. Постанови Пленуму ВСУ відійдуть в історію, стануть чимось на рівні наукової доктрини (з датуванням – на конкретну дату це роз’яснення було актуально)», – підсумовує правознавець [8].

Але й надалі суди продовжують використовувати роз’яснення пленуму ВСУ під час здійснення правосуддя, посилаючись на них у своїх рішеннях. Відновідно до статистики, проаналізованої М.І. Хавронюком, у наукових працях інших правознавців, можна зробити висновок, що Постанови Пленуму ВСУ і надалі залишаються джерелом кримінального права України, але знову ведуться суперечки з приводу цього.

Після реформування судової системи України Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ почав видавати інформаційні листи, які стали новелою в судовій практиці. Інформаційні листи вказують на правильність застосування того чи іншого прийнятого або доповненого нормативно-правого акту.

Взагалі слід зазначити, що до суб’єктів творення судового прецеденту можна віднести Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), практика якого, у вигляді правових позицій, є обов’язковою для застосування судами в Україні відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого2006 р., яка передбачає, що джерелом національного права, а отже і кримінального, є практика ЄСПЛ, яку суди України мають застосовувати під час розгляду справ.

Також цікавою є думка А.В. Савченка, що судовий прецедент (Постанови ПВС України) усувають прогалини та недоробки кримінального законодавства, розкривають справжній зміст певних кримінально-правових норм, націлюють судову практику на правильне та об’єктивне її застосування [6].

Отже, слід зробити висновок, що судовий прецендент – є джерелом кримінального права. Судовий прецедент має рекомендаційний або обов’язковий характер застосування, основною метою якого, на мою думку, є заповнення прогалин у законодавстві про кримінальну відповідальність, які склалися під час нормотворчості.

Література:

1. Андрушко П.П. Джерела кримінального права України: поняття, види / П.П. Андрушко // Адвокат. – 2011. – №8. – С. 13-22.

2. Котюк В.О. Основи держави і права: навч. посіб. / В.О. Котюк. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.

3. Магазинер Я.М. Избранные труды по общей теории права / Я.М.Магазинер; отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А.К. Кравцов. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006 – 352 с.

4. Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / І. І. Митрофанов. – Кременчук : Видавець «ПП Щербатих О. В.», 2009. – 646 с.

5. Нор Н. Судова правотворчість і практика в механізмі кримінально-процесуального регулювання / Н. Нор // Міжнародна науково-практична конференція «Право та економіка : генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 30 травня 2008 р.) / ОНУ ім. І. І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2008 – С. 369–374.

6. Савченко А. В. Щодо питання про прецедент як джерело кримінального права / А.В. Савченко //Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: наук.-практ. зб. / Міністерство внутрішніх справ України. – К., 2009. – № 81. – С. 14–18.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун; пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.

8. Хавронюк М.І. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології КК України / М.І. Хавронюк // Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. – Х.: Права людини, 2011. – С. 12–14.

Науковий керівник:

завідувач кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, професор Андрушко Петро Петрович.