ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

На протязі всього свого існування людина займалась певними справами, результатами яких були як матеріальні, так і не матеріальні речі та вироби. Треба відзначити, що постійно знаходились люди, які мали намір скористатись результатами діяльності інших, тобто вкрасти. Боротись з крадіжками матеріальних об'єктів людство навчилось дуже давно. Історії відомі приклади древніх законів, цілю яких було покарання крадіїв. Але, за такою власністю, як інтелектуальна було дуже складно слідкувати і контролювати законність її використання.

Людство почало осмислювати важливість законного використання інтелектуальної власності, тільки коли створило демократичне суспільство з законами, які контролювали всі аспекти її діяльності.

У наш час людина постійно стикається з інтелектуальною власністю сама цього не підозрюючи. Ми читаємо книжки, дивимось кінофільми, слухаємо музику, і це є незначною частиною того, що охоплює інтелектуальна власність. Саме тому всебічне вивчення цього питання є необхідним і актуальним у наш час.[1]

Захист прав інтелектуальної власності – це система заходів, спрямованих на визнання, відновлення цих прав та припинення їх порушень, що застосовуються правомочним суб’єктом прав інтелектуальної власності та/або компетентним органом (включаючи застосування до порушників заходів відповідальності).

Необхідність захисту інтелектуальної власності стала наявною потребою. В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав це: Державне патентне відомство України, Комітет з інтелектуальної власності, Державне агентство України з авторських і суміжних прав тощо. Дана праця створена, щоб довести необхідність захисту права інтелектуальної власності.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше.

Необхідно зазначити, що дослідження поняття "захист права інтелектуальної власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.).

Захист права інтелектуальної власності поділяється на окремі види: цивільно – правовий, кримінально – правовий і адміністративно – правовий. Найрозповсюдженіший цивільно – правовий.

Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб у дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.

Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'язаної особи. Цьому не можуть сприяти повною мірою норми інших галузей права, зокрема кримінального, санкції якого в першу чергу спрямовані на особу порушника чи на його майно у вигляді міри покарання (конфіскація, штраф). Більше того, в багатьох випадках потерпіла від злочину особа може бути заінтересована не у притягненні злочинця до кримінальної відповідальності, а у відшкодуванні завданих матеріальних збитків, у поверненні викраденого майна, що досягається вже засобами цивільного права. Саме в цьому і полягають специфіка та переваги цивільно-правового захисту.

Захист інтелектуального права встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміжних прав» та іншими нормативними документами.[2]

В останні десятиліття зростає актуальність посилення захисту авторського права і суміжних прав. Це зумовлюється двома основними чинниками:

1) перший чинник полягає у тому, що інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, неправомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи;

2) другий чинник зумовлений появою нових технологій відтворення і використання охоронюваних законом об'єктів.

Особливо привабливим стає неправомірне відтворення і використання зазначених об'єктів. Ця проблема ускладнюється тим, що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і використання об'єктів авторських і суміжних прав шляхом хабарництва, сприяють уникненню державного контролю за зазначеними процесами. [3]

Одна з важливих проблем в притягненні до відповідальності порушника прав власності є питання про визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Це питання закріплено у Цивільному Кодексі України та Законі України «Про авторське право і суміжні права», але там постає питання в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

1) суб’єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду;

2) розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі;

3) найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання. [4]

Також через суцільну комп’ютеризацію є досить важливими питання, щодо захисту авторських прав винахідників компьютерних програм, та розповсюдження піратських фонограм, відеограм, компьютерних програм та багато іншого через інтернетну мережу. Ця проблема в наш час дуже актуальна, і зовсім мало розглядається та має вирішень на державному рівні.

Для вирішення проблеми оцінки судом самого правопорушення, можно запропонувати розробити, разрахувати та затвердити законодавчо чіткі кількісні відшкодування для різних типів порушень прав інтелектуальної власності.

А для боротьби з порушеннями прав авторства через мережу інтернет, треба розробити цілу систему прав та правил користування інтернетом без порушення авторських прав, і створити службу, яка буде контролювати виконання цих правил на державному рівні.

Виходячи з реального стану речей, система захисту прав інтелектуальної власності, що склалася в Україні, потребує радикального і невідкладного перегляду й удосконалення. Не можна стверджувати, що наша держава у цій сфері нічого не робить. Існуючі правові засоби захисту інтелектуальної власності не досягають мети, не забезпечують надійного та ефективного захисту права інтелектуальної власності. Ці проблеми потребують спеціального дослідження.[5]

Наприклад, у Великобританії, Німеччині та низці інших країн існують спеціалізовані патентні суди. Це дозволяє сконцентрувати досвід вирішення патентних суперечок, створити умови для правильного й однакового застосування нормативних актів, скоротити число інстанцій, що розглядають суперечки.

В Україні поки що немає патентного суду, але існує практика створення судових колегій з інтелектуальної власності, наприклад, при Вищому Господарському суді України. У таких колегіях працюють судді, які мають спеціальну фахову підготовку з інтелектуальної власності і тому можуть компетентно вирішувати суперечки щодо інтелектуальної власності.

Головним висновком є потрібність у розробці нових принципів захисту прав власників інтелектуальної власності. Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника бажання використати неправомірно твір чи об'єкт промислової власності.

Література:

1. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: навч. посібник / І.І. Дахно. – К.: Либідь, 2003. – 168 с.

2. Законодавство про інтелектуальну діяльність: Збірник нормативних актів. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 798 с.

3. Підопригора О.А., Святоцький О.Д. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видав. дім «Ін Юре», 2002. –624 с.

4. Цивільний кодекс України. - X., ТОВ “Одіссей”, 2003. - 408 с.

5. Роїна О.М. Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база, 2-е видання / О.М. Роїна. – К.: КНТ, 2005. – 253с.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент кафедри економіки підприємства Харківського національного автомобільно – дорожнього університету Єрофєєнко Лариса Василівна.