ГРАМАТИЧНА ПРИРОДА ПІДМЕТА АНАЛІТИЧНОЇ БУДОВИ

Важливим питанням синтаксису є підхід до членування речення на його складові частини – члени речення. Складною і не до кінця дослідженою є лінгвальна природа складеного підмета як одного з компонентів предикативної структури речення. У синтаксичній науці не виділено чіткі критерії розмежування аналітичних підметів.

У ХІХ ст., досліджуючи синтаксичні явища, учені використовували різні методи аналізу, зумовлені філософськими поглядами авторів на природу мови, характер відношень між мовою і мисленням, мисленням і буттям, формою і змістом [9, с. 37]. Основоположник логіко-граматичного напрямку Ф.Буслаєв підметом вважав суб’єкт, залежний від присудка [2, с. 272]. П.Смирновський в «Учебнике русской грамматики» і М.Греч розмежовували логічний і граматичний підмети [19, с. 5; 5, с. 103]. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на зміну логічному напрямкові у вивченні компонентів речення приходить психологічний. Його представники – Г.Пауль, О.Потебня – виділяли психологічний підмет. Г.Пауль, зокрема, вважав, що кожен член речення, в якій би граматичній формі він не виступав, може бути або «психологічним» підметом, або «психологічним» присудком [15, с. 34]. Д.Овсянико-Куликовський визначав підмет, базуючись на понятті про присудок, применшуючи тим самим роль підмета як складового предикативного центра речення [14, с. 45]. У вченні О.Пєшковського підмет постає як компонент формально-граматичної структури речення. Учений вважав, що «предмет своєю діяльністю створює ознаку, виражену присудком» [16, с. 152]. У сполученнях п’ять чоловік, частина людей, більшість глядачів. О.Пєшковський кваліфікує слова п’ять, частина, більшість повноправними підметами [16, с. 134, 152]. Л.Матвеєва-Ісаєва в докторській дисертації (Основы синтаксиса славянских языков, 1947) висловила думку про семантичну збідненість граматичного центру, особливо підмета. О.Реформатський вважав підмет нерівноправним членом предикативної синтагми, а складений підмет – комплекс лексем, поєднаних прийменником чи сполучником, вирішальною у виокремленні підмета аналітичної будови він вважав інтонацію [18, с. 75].

Аналіз найновішої літератури засвідчив постійну увагу до явищ аналітизму [3, с.7; 6, с.32; 9, с.99; 11, с.125; 1, с.35; 10, с.199]. Вивчення формально-синтаксичних особливостей природи підмета є важливими і не до кінця вирішеними питаннями граматики, що зумовило актуальність нашої статті. Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей граматичної природи складених підметових структур.

І.Вихованець кваліфікував підмет як «головний член двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, процесу, стану тощо) і перебуває у предикативному зв’язку з іншим головним членом – присудком» [21, с. 446]. Формальною ознакою підмета можна вважати його типове морфологічне вираження іменником (займенником, числівником) у називному відмінку або субстантивованим словом. Аналітичні підмети, для яких форми називного відмінка не є характерними, «заміщують позицію цього відмінка як спеціалізованої підметової форми» [4, с. 65]: В палатах знаходиться по п’ять-шість чоловік (З газ.). Можливість їхньої трансформації в семантично тотожний або близький за значенням аналітичний підмет підтверджує необхідність кваліфікувати подібні конструкції як складені підмети: Близько п’ятидесяти людей з вадами зору піднялися на найвищу гору України – Говерлу (З газ.) – Майже п’ятдесят людей з вадами зору піднялися на найвищу гору України – Говерлу.

«Складений підмет як головний член речення, що складається з двох або більше елементів, являє собою синтаксично нечленовану, цілісну сполуку» [4, с. 65]. Аналітизм підмета полягає в перерозподілі функціонального навантаження між головним та залежним структурними елементами компонента: залежне слово завжди виражає основний зміст, а головне виступає семантичним модифікатором [10, с. 199]. У реченні така структура граматикалізується в підмет аналітичної будови: Мої двоє синів, неначе двоє соколів, на старість прикриють мене орлиними крилами (І.Нечуй-Левицький); Ряди дерев, домів, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливалися в тумані (М.Коцюбинський). Зауважимо, що для складених підметів характерна синтаксична неподільність і тісна семантична єдність, хоч остання і «не править за критерій об'єднання їх у члени речення аналітичної будови» [9, с. 25], а «виступає лише базою, на якій ґрунтується явище аналітизму в системі членів речення» [9, с. 25].

Дослідження сполучальних характеристик елементів аналітичного підмета дає можливість виділити групи інформативно недостатніх слів, що формують складений підмет. Вони вимагають після себе залежної словоформи в усталеній граматичній формі (виявляють обов’язкову сполучуваність з іменниками у родовому відмінку множини) [7, с. 26]. До груп інформативно недостатніх слів, що разом із залежними словами утворюють аналітичні підмети, відносимо:

- інформативно недостатні числівники, які мають неозначено-кількісне значення ( кілька, кільканадцять, декілька, кількадесят, стонадцять): На полиці рядочком стояло кілька горшків (І.Нечуй-Левицький); Кільканадцять пострілів відбились у хвилях і полягли по берегах (Ю.Яновський);

- інформативно недостатні займенники з неозначено-кількісним значенням (скільки, стільки): Скільки громів упало з неба! (А.Малишко);

- інформативно недостатні прислівники (небагато, багато, чимало, мало, немало): Чимало бійців розуміли свого командира (О. Слоньовська); Багато молодиць приходило до мене (І.Карпенко-Карий);

- інформативно недостатні іменники на позначення міри, обмеженої частини або межі цілого (частина, шматок, кусень, залишок, край, пляшка, чашка): Бо частина нервів того чаду аж гуде від стогону проклять (В.Махно); І остання краплина отрути і для еллінів, і іудеїв (П.Вольвач);

- інформативно недостатні іменники, що мають значення групи, сукупності осіб чи предметів (табун, череда, отара, зграя, гурт, юрба):Веселий гурт косарів щиро радів їхньому щастю (В.Близнець); У славній річці Оскіл плавають маленькі зграйки верезубів (Остап Вишня). Б.Кулик розширює обсяг аналітичного підмета, до складу якого належать інформативно недостатні іменники цієї групи, підсилюючими прикметниками повен, цілий [12, с. 33]: Червоніло ціле море колосків пшениці (М.Коцюбинський); Повен віз понасідало проводжаючих (А.Шиян);

- інформативно недостатні іменники кількісного значення або відтінків кількісного значення (десяток, сотня, тьма, сила, хмара, море, океан, маса, купа, оберемок, жменя): Ціла купа ласощів лежала перед молодицею (Г.Квітка-Основ'яненко); Жмені різного насіння були у матері розкладені по маленьким торбинкам (О.Довженко);

- інформативно недостатні іменники з фазовим значенням (початок, середина, продовження, кінець, завершення): Початок року відзначився чудовою погодою (З газ.); Продовження змагань відбудеться на початку вересня (З газ.);

- інформативно недостатні іменники на позначення узагальнюючих, кваліфікуючих одиниць (ряд, вид, клас (у значенні розряду, підрозділу)): Клас ссавців має характерний шерстяний покрив (Г.Цузмер); Тип хордових об’єднує близько 50тис. видів тварин (Г. Василик);

- інформативно недостатні іменники на позначення фазовості, кількісного виміру, обмеженої частини або межі цілого, які є складовими метафоричних утворень [8, с. 54-55]: Іде, пливе юрба думок без ліку і без краю (В.Сосюра); Шмат гарних снів приснивсь за зиму (В.Неборак); Скільки болю завдає мені цей шматок родючої блакиті (Є.Маланюк).

Для речень з аналітичним підметом можливе вживання слів у непрямому порядку, що не змінює граматичної приналежності сполуки, але змінює лексичне значення синтаксичного сполучення слів (вказує на неточність, приблизну кількість предметів, осіб тощо): Бочок п’ять тут же стояли про запас (В.Близнець); Там, у кутку, чоловік сім завело розмову про теперішнє життя трудне (Панас Мирний).

Поширеною синтаксичною формою вираження підмета аналітичної будови є поєднання іменника у формі називного відмінка з іменником в орудному відмінку із прийменником з: А Оксана з Мартою будуть ждати повороту (І.Карпенко-Карий); А.Моравіа з М.Бонтемпеллі були найактивнішими представниками цього руху (Р.Гром’як).

До аналітичних підметів належать сполучення числівника (займенника) з іменником (займенником, числівником) або субстантивованим словом у формі родового відмінка з прийменником з: Немов побачив там два чоловіки. І хтось із них мене не впізнає (Л.Костенко); Один із гультяїв щось голосно гукнув до людей (О.Довженко).

Часто вживаними є складені підмети, утворені сполученням псевдоніма, прізвища, імені й по батькові в довільному поєднанні (ім'я й прізвище; ім'я й по батькові; ім'я, по батькові, прізвище тощо): Данило Лукич Мордовець видрукував оповідання «Солдатка» й «Дзвонар» в «Основі» (М.Зеров); Василь Барка народився 16 липня 1908 року в селі Солониці Лубенського повіту на Полтавщині (О.Слоньовська). Функцію підмета виконують «синтаксично нерозкладні сталі словосполучення іменного типу» [20, с. 153] (на позначення свят, географічних назв, дат, звань тощо): Новий Рік прийшов до дитячого будинку м.Гнівані з подарунками (З газ).

У ролі підмета складеної будови може виступати поширене або непоширене речення, вжите як назва твору чи об’єкту [20, с. 153]: «Вінегрет з перцем» був написаний для театру естради й мініатюр (О.Слоньовська); «Все йде, все минає» – це присвята В.І.Григоровичу (М.Зеров).

Підмет аналітичної будови, утворений релятивними елементами, у тому числі інформативно недостатніми словами, у поєднанні із залежними одиницями мови, є одним із головних компонентів формально-синтаксичної структури простого речення, який визначає форми роду, числа та особи присудкового компонента. Характерною морфолого-синтаксичною формою вираження складеного підмета є сполучення слів, які заміщують позицію називного відмінка як спеціалізованої підметової форми.

Література:

1. Балко М. До питання про характер аналітичності цілісних сполучень української мови / М. Балко // Ономастика й апелятиви: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 34-40.

2. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского язика / Федор Иванович Буслаев. – М.: Учпедиз, 1959. – 623 с.

3. Вихованець І. Р. Аналітизм у граматичній структурі сучасної української мови / І. Р. Вихованець // Українська мова. – 2002. – №2. – С. 3-8.

4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Іван Романович Вихованець / АН України. Ін-т української мови / Відп. ред. К. Г. Городенська. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с.

5. Греч Н. Практическая русская грамматика / Николай Иванович Греч. – СПб.: 1827. – 579 с.

6. Загнітко А. П. Аналітизм у системі дієслівних категорій / А. П. Загнітко // Мовознавство. – 1993. – №1. – С. 32.

7. Іваницька Н. Л. Наукові основи вивчення синтаксису простого речення: Посібник із спецкурсу (Тексти лекцій) / Ніна Лаврентіївна Іваницька. – Вінниця: Вид-во Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені М.Коцюбинського, 2003. – 109 с.

8. Іваницька Н. Л. Сучасні теорії категорійної граматики в лінгводидактиці: Наук.-метод. посібн. / Ніна Лаврентіївна Іваницька. – Вінниця: ПП Балюк І.Б., Вид-во Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені М.Коцюбинського, 2009. – 208 с.

9. Іваницька Н. Л. Теоретичний синтаксис української мови. Частина перша / Ніна Лаврентіївна Іваницька. – Вінниця: Вид-во Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені М.Коцюбинського, 2002. – 169 с.

10. Коваль Л. М. Підмет аналітичної будови як формально-граматичний параметр ідіостилю Михайла Коцюбинського/ Л. М. Коваль // Наукові записки Вінницьк. держ. пед. ун-ту імені М.Коцюбинського. Серія: «Філологія» / Відп. ред. Н. Л. Іваницька. – 2005. – Вип. 7. – С. 199.

11. Козачук Г. О. Підмети, виражені словосполученням / Г. О. Козачук // УМЛШ. – 1982. – №1. – С. 36-39.

12. Кулик Б. М. Синтаксис: [підручник] / Борис Миколайович Кулик. – К.: Радянська школа, 1965. – 284 с.

13. Курс сучасної української літературної мови: в 2 т. / за ред. Л. А. Булаховського. – К.: Радянська школа, 1951. – Т. 2: Синтаксис. – 519 с.

14. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис русского языка / Дмитрий Николаевич Овсянико-Куликовский. – СПб., 1902. – 325 с.

15. Пауль Г. Принципы истории языка / Герман Пауль. – М., 1960. – 412 с.

16. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / Александр Матвеевич Пешковский. – Изд. 7. – М.: Учпедгиз, 1956. – 511 с.

17. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике / Александр Афанасьевич Потебня. – М.: Учпедиз, 1958. – 536 с.

18. Реформатский А. А. Введение в языковедение / Александр Александрович Реформатский / под ред. В. А. Виноградова. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 536 с.

19. Смирновский П. Учебник русской граматики: в 2 ч. / П. Смирновский. – М., 1899. – Ч. 2: Элементарный синтаксис. – 87 с.

20. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / [за ред. І. К. Білодіда]. – К.: Наук. думка, 1972. – 512 с.

21. Українська мова: Енциклопедія / [за ред. В. М. Русанівського, О. О. Тараненка]. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 732 с.