Актуальність моєї теми полягає в тому, що таке явище як незаконне збагачення чи отримання неправомірної вигоди службовою особою, або особою, що уповноважена на виконання державних функцій зазнало розповсюдженості на всі сфери життєдіяльності суспільства. Незаконне збагачення є найбільш небезпечною формою корупції, і вже не є негативним фактором в діяльності службових і посадових осіб, а навпаки, це є можливістю «заплатити за послуги», прискорити та полегшити шлях для вирішення питань. Через призму кримінальних правовідносин, незаконне збагачення, надання неправомірної вигоди або підкуп особи становиться способом ухилення від кримінальної відповідальності, обрання більш меншого кримінального покарання, зміну рішення на користь певної особи, що породжує безкарність злочинних діянь і призводить до зниження довіри та авторитету правоохоронних органів і формування правого нігілізму [4; 265].

Метою моєї роботи є розгляд такого явища як незаконне збагачення чи отримання ( надання) неправомірної вигоди особою яка виконує службові обов’язки і надає публічні послуги, кримінально-правова характеристика таких діянь та аналіз результатів корумпованості суспільства.

Ці злочини виділені в окремий розділ Кримінального кодексу України, який об’єднує злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Законодавство регламентує визначення корупційного правопорушення: корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. [2;2].

Під незаконним збагаченням розуміють одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам. Так само Кримінальний кодекс України в примітці до ст. 364-1 дає визначення неправомірної вигоди: неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних підстав [1; 181]. В справах про корупційні правопорушення існують певні особливості, що включають такі справи до ряду посадових злочинів [3; 317]. Наприклад суб’єктом відповідальності за такі злочини, в тому числі і незаконного збагачення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними [2; 1].

При розслідуванні злочинів пов’язаних з незаконним збагаченням існують певні тактичні особливості в проведенні дій, наприклад при таких слідчих (розшукових) діях, як вилучення і дослідження документів, призначення і проведення експертиз і використання оперативно-розшукових засобів. В розкритті цих злочинів найчастіше використовують таку тактичну операцію як «затримання на гарячому» [6; 20] Враховуючи суб’єктів злочинів пов’язаних з незаконним збагаченням розслідування посадових корисливих злочинів може зазнавати багато перешкод і законодавство взяло курс на вдосконалення законодавчої бази щодо засад запобігання і протидії корупції, адже таке явище, як корупція, необхідно попередити і запобігти вчиненню ще на стадії замаху [7; 13].

Законодавство передбачає відповідальність за незаконне збагачення у ст. 368-2 КК України, а відповідальність за отримання неправомірної вигоди передбачена в ст. 368 КК України. Як кваліфікуючі і особливо-кваліфікуючі ознаки виступає великий і особливо великий розмір збагачення. Отримання незаконного збагачення, чи хабара може бути в завуальованій формі, що сильно ускладнює виявлення і кваліфікацію таких злочинів,тому законодавець чітко визначає мінімальний розмір грошової суми та речі матеріального світу, що складають предмет незаконного збагачення [6; 65].

Відповідальність осіб, що скоїли корупційне павопорушення наступає згідно статей Кримінального кодексу, кодексу України про адміністративні правопорушення та Дисциплінарного статуту. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, крім відомостей про особовий склад органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України [2;14]

Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату, функціонування підприємств, установ та організації усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина,законних інтересів юридичних осіб [8; 1044].

Проблеми сьогодення, що стосуються корумпованості суспільства є найчисельнішими і найшкідливішими для розбудови української держави і встановлення європейських стандартів. Неймовірними темпами зростає кількість зареєстрованих проваджень за злочини у сфері службової діяльності, а саме за отримання неправомірної вигоди, підкус службової особи і інші корупційні злочини передбачені Особливою частиною КК України. Злочини, що охоплюються поняттям отримання неправомірної вигоди, чи підкуп особи , є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони руйнують економічну стабільність, підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують діяльність правоохоронних, судових та інших державних органів і руйнують моральні підвали суспільства і держави. Тому заходи попередження, запобігання і протидії корупції і іншим посадовим злочинам пов’язаних з отриманням неправомірної вигоди повинні бути передовими в діяльності законодавчих, правоохоронних і судових органах України.

Література:

1. Біленчук П.Д., Гель А. П., Семаков Г. С. Криміналістично тактика і методика розслідування окремих видів злочинів: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К. : МАУП, 2007.-512с.

2. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 40 від 07.04.2012 р. : станом на 11 серпня 2013 року.-Х.: Право, 2013.-12с.

3. Криміналістика: методичне забезпечення.-Навчальний посібник/ За ред.. П.Д. Біленчука.- К.: «АТОПОЛ», 2010.-320с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина // Під ред. П.С. Матишевського, К., Юрінком Інтер, 1999.-429с.

5. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 4.07.2013р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).-К.: ПАЛИВОДА А.В., 2013.-216с.-(Кодекси України).

6. Мельник М. Корупція: проблема визначення сутності і поняття // Вісник Академії правових наук, 1997, № 3.-86с.

7. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. К., Атіка, 2001.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.-10-те вид., переробл. та допов.-К.: Юридична думка, 2013.-1316 с.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри досудового розслідування Навчально-наукового інституту підготовки фахівців експертно–криміналістичних підрозділів Національної академії внутрішніх справ Терещенко Ю. В.