Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

ШЛЯХИ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ

Автор: 
Валерія Морозова, Тетяна Дорогань, Яна Дмитрієва (Маріуполь, Україна)

Шлях до високої екологічної культури лежить через ефективну екологічну освіту. Екологічна освіта на порозі 3-го тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно безпечного розвитку. Екологічне виховання і інформування населення, підготовка висококваліфікованих фахівців названі в програмних документах найвизначнішого міжнародного форуму 20-го сторіччя в Ріо-де-Жанейро (1992), присвяченого навколишньому середовищу і сталому розвитку, одним з найважливіших і необхідних засобів здійснення переходу до гармонійного розвитку всіх країн світу. Концепція екологічної освіти України, як елемент концепції гармонійного розвитку держави, набуває сьогодні ваги актуального і важливого державного документа.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту [1].

Реформування екологічної освіти та виховання має здійснюватися з обов'язковим врахуванням екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, технологічній, економічній, соціальній і військовій сферах [2]. Таким чином шлях лежить через ефективну екологічну освіту до високої екологічної культури.

Екологічна культура включає в себе процес формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, уявлень про природу, емоційно-почутевого і ціннісного відношення до неї (внутрішня культура) і відповідних умінь, навичков, потреб взаємодії (зовнішня культура), заснований на гармонізації взаємозв’язків у системі “природа-людина”. Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень екологічної культури. Підвищення рівня екологічної культури повинно починатися з молоді, бо саме від їх дій, залежить майбутнє світу.

Дійовим засобом формування екологічної культури є екологічна освіта, екологічне виховання й екологічна діяльність. Беззаперечно, що вирішення проблеми підвищення екологічної культури молоді лежить у площині саме освіти. Визнано, що формування екологічної культури в процесі навчання – це оптимальний шлях екологічного виховання молоді.

В усьому світі все більшу увагу стали приділяти екологічній освіті (як формальної, так і неформальної) і вихованню молоді. Нині екологічна освіта молоді стає безсумнівною та обов’язковою ознакою культури. Виховання екологічної культури молодого покоління допоможе відновити втрачену рівновагу і гармонію у відносинах “людина-природа”. Отже, подолання екологічної кризи залежить від морального вдосконалення людини, її культури і відносин із природою та іншими людьми [1].

Таким чином, екологічна освіта молоді шляхом підвищення екологічної культури повинна:

– бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформальної освіти;

– бути міждисциплінарною за своєю суттю, включати спеціальний зміст у кожен навчальний предмет;

– вивчати головні проблеми новколишнього середовища з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних точок зору, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах;

– надати можливість молоді застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні наслідків;

– допомогати учням визначити ознаки виникнення проблем навколишнього середовища;

– розглядати навколишнє середовище в усій його повноті [1].

На основі вище приведених принципів екологічної освіти визначено її основна ціль. Це, передусім, дати можливість молоді зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії його біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку. Першочерговими завданнями для цього мають бути:

– створення та впровадження в процес освіти та виховання молоді принципів сбалансованого розвитку, тобто збалансованості економічних, екологічних і соціальних інтересів всього людства;

– виховання відповідного рівня екологічної культури в молоді;

– удосконалення законодавчих основ екологічної освіти молоді;

– активний розвиток неформальної екологічної освіти із залученням провідних учених-екологів (створення відповідних екологічних теле і радіопрограм, циклів лекцій, публікацій, виставок);

– затверження концепції безперервної екологічної освіти молоді [2].

Таким чином, ефект виховання екологічної культури в молоді багато в чому обумовлений тим, наскільки екологічні цінності сприймаються саме підростаючим поколінням як життєво необхідні. Той або інший рівень екологічної культури – результат виховання, головною функцією якого є підготовка підростаючого покоління до життя, а для цього воно повинно його знати, опанувати систему моральних норм стосовно нього, у тому числі і до природи. Без змін у культурі природокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екологічному стані [1].

Діяльність людини вносить все більш і більш глибокі матеріальні зміни в навколишній світ, але сам він міняється трагічно повільно, не встигаючи йти в ногу з цим швидко набираючим швидкість процесом. І от вже все більш і більш очевидним стає те, що неодмінною умовою виживання людського роду є удосконалювання самої людини, підняття його моральних якостей на рівень, що відповідає масштабам і швидкості змін у сучасному світі.

Це відчуття необхідності інтелектуального і морального удосконалювання людини цілком погодиться з відомою тезою навчання В. И. Вернадського про перехід біосфери у формоване людським розумом стан – ноосферу. До цього ж висновку приводять нас і представлення Н. А. Бердяєва про творчість як вище покликання людини і черговому етапі розвитку людської цивілізації.

Роздумуючи над шляхами вдосконалювання людини, не можна не бачити, що воно відбувається насамперед через передачу необхідних якостей від людини до людини, від покоління до покоління за допомогою культури й освіти. А це значить, що нові вимоги, що пред’являє сучасна цивілізація до Homo sapiens, можуть бути реалізовані насамперед через зміни в змісті і формах освіти.

Сьогодні у всіх країнах світу йдуть реформи освітньої системи. Нова картина світу, викликана появою глобальних проблем, з неминучістю приводить до необхідності нової освіти. Цю нову освіту по праву можна назвати екологічною. Екологія – це наука про будинок. Сьогодні людина починає розуміти, що будинком, що вимагає його безустанної турботи, стає вся планета.

Екологічна освіта припускає навчання дбайливому відношенню людини до навколишнього світу і разом з тим вдосконаленню внутрішнього світу самої людини. Тільки усвідомлення себе як частини макросвіту, пов'язаної з ним незліченними нерозривними зв’язками, дозволяє будувати гармонічні відносини з навколишнім середовищем.

Раніше освіта допомагала людині пристосувати навколишнє середовище для свого безпечного і зручного існування. Сьогодні здійснення такої мети припускає навчання турботі про це середовище. Тільки усвідомлення людиною свого місця у світі і своїй відповідальності перед ним допоможе налагодити правильні стосунки з навколишнім середовищем. Таке розуміння цілей освіти вимагає зміни її змісту, форм і методів навчання.

Теоретична основа екологічного виховання ґрунтується на рішенні задач у їхній єдності: навчання і виховання, розвитку. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління. Правильно використовуючи різні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.

Як відомо, виховання тісно пов’язано з навчанням, тому виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв’язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.

Питаннями екологічного виховання й екологічної освіти школярів займаються багато педагогів сучасності. Вони роблять це по-різному. Це походить від того, що питання екологічного виховання складний і неоднозначний у тлумаченні.

Виходячи з того, що екологічне виховання повинне містити в собі краєзнавство і повинна проводитись природоохоронна робота, тому можна ввести в програму вивчення екологічної обстановки краю [3].

 

Література:

  1. Шляхи здійснення екологічної освіти і виховання: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2008/Ecologia/25453.doc.htm

  2. Шляхи здійснення екологічної освіти і виховання: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d33.htm

  3. Шляхи здійснення екологічної освіти і виховання: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/pedagogics/00081240_0.html

Науковий керівник:

 

кандидат біологічних наук, доцент, Терещенко Сергій Іванович.