СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ М. С. ХРУЩОВА ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ.

Період 50-х – 60-х років радянської історії небезпідставно пов’язується з діяльністю М. С. Хрущова. Саме він є центральною фігурою всіх досліджень цього короткого, але  такого значимого для радянського суспільства відтинку часу.

За умов відсутності у тоталітарній сталінській державі визнаної процедури передачі влади, проголошений курс “колективного керівництва” невідворотно поставив перед членами президії ЦК КПРС  питання – хто реально його очолить?  “Гостро вирішувалось питання, хто залишиться сидіти “вгорі” і на якому стільці”, згадував один із заступників М. Хрущова В. Новіков [1; с. 106].

Переймання М. Хрущова, насамперед проблемами села пояснюється не лише намірами якнайшвидше відновити зруйноване сільське господарство, але і внутрішньою схильністю його як людини покращити злиденне життя селянства. Саме внутрішня мотивація значною мірою сприяла тому, що вже з перших днів боротьби за владу Хрущов виявив здатність порвати з терористичною політикою Сталіна і піти іншим шляхом – шляхом реформ.

Потяг до перетворень почав проявлятись у Хрущова із самого початку його діяльності на чолі партійного апарату. Він розумів, що постсталінська доба несумісна зі старими організаційними рамками і формами суспільно-політичного та соціально-економічного життя. Потрібен був суттєво інший механізм, але “створював він цей механізм навпомацки і без порад із народом, що згодом мало негативні наслідки” [2; с. 105]. У тоталітарній за своєю суттю державі для зміни стилю і методів управління потрібен був час. Власне, в цей період і відбувається перехід від “кривавого тоталітаризму” до його “м’якого варіанту”. Саме в перші роки хрущовського періоду зароджуються і багато в чому реалізуються важливі процеси лібералізації суспільно-політичного життя країни. На жаль, умови для цих починань сформувались ще не достатньо, внаслідок чого Хрущов став жертвою протиріч власної політики [3; с. 120]. На думку російського історика  М. Гефтера, Хрущов був далекий від думки про створення поліцейської держави, яка для Берії та Маленкова стала б можливою заміною сталінській тиранії [4; с. 163].

Аналізуючи сутність і характер хрущовських реформ не можна обійти ту обставину, що кожна з його ініціатив носила суто директивний характер: жодна пропозиція “згори” не піддавалась критиці “знизу”. Про людське око їх навіть обговорювали, однак на суті справи це ніяк не позначалось.

Насильницьке проведення суцільної колективізації деформувало характер створених в СРСР колективних сільськогосподарських підприємств. Їх члени були повністю позбавлені реальних можливостей самоврядування. Адміністративно-командна система управління, набувши до того ж вкрай нецивілізованих форм, створила потужний бар’єр між селянином та землею.

Із метою надання якнайбільшої ваги партії в  житті суспільства, М. С. Хрущов ініціював перебудову партійних комітетів обласного та районного рівнів по виробничому принципу, розділивши їх на промислові та сільськогосподарські [5; с. 385]. Такий поділ відбувався практично до самого ЦК. Популярності це рішення “першому” не додало: більшість партійних секретарів відчули, що їх позиції помітно похитнулися.

Меж хрущовській уяві не було. Вона продовжувала й далі обростати самовпевненими обіцянками та прогнозами. У Програмі КПРС (1961 р.) робився особливий акцент на те, що нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі [6; с. 124].

Парадоксально, але згодом Хрущов почав діяти на основі відкинутих ним же на вересневому пленумі адміністративно-командних методів, посилюючи при цьому диктатуру партії. Особливо це проявилось на березневому (1962 р.) пленумі ЦК, що обговорював завдання партії по керівництву сільським господарством на “сучасному етапі комуністичного будівництва” [5; с. 419-426]. А початок цього етапу визначався новою Програмою КПРС, яка, виходячи з того, що країна вступила в “період розгорнутого будівництва комунізму”, проголосила “зростання ролі комуністичної партії як керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства” і за визначенням тієї ж програми, “держава диктатури пролетаріату перетворилась в загальнонародну державу, орган вираження інтересів і волі всього народу” [6; с. 119].

Хрущов вважав, що сільськогосподарське виробництво, колгоспи, радгоспи малокеровані і вимагають “активного втручання” партії і держави в їх роботу. Він піддав критиці керівників, що вважали: оскільки колгосп – кооперація, то не можна втручатись в його справи [5; с. 391]. Фактично були переглянуті постанови 1955-1956 рр. про зміну практики планування сільського господарства, про розширення прав колгоспів і керівництва справами артілі.

У діяльності М. С. Хрущова дивним чином поєднувались реалістичні тенденції справді демократичного спрямування (про справжню сутність яких ми знаємо ще зовсім мало) і догматично-фантастичні плани будівництва комунізму. Безумовно, окрім суб’єктивних причин, які породжував сам Хрущов, невдачі аграрних перетворень були обумовлені також  комплексом об’єктивних перепон на шляху до їх реалізації. Однак саме в розробці та реалізації аграрної політики, найбільш чітко визначились риси його в цілому низької політичної культури, атавізми командно-адміністративної системи, поява нового культу особи (хоча і з іншими рисами). На думку українського історика М. Плюща, “він надто вірив у переваги існуючої системи і хотів лише підправити деякі тріщини її фасаду, підібрати кращі кадри, удосконалити  деякі її риси” [7; с. 6].

Занадто велика переконаність М. С. Хрущова покликала до життя сумновідому “надпрограму” – бурхливе розширення посівів кукурудзи. Ідеалізація можливостей “чудо-культури” привела до десятикратного розширення в країні її посівів, які в 1962 р. склали вже 17,2 %  усіх посівних площ [8; с. 110].

Преса, радіо, телебачення всіляко пропагували її “чудодійні” можливості. Дива однак не сталося. Середньорічний збір зеленої маси кукурудзи протягом 1955-1958 рр. спочатку збільшився із 57 до 151 ц з гектару, але вже у 1963 р., внаслідок виснаження ґрунтів і відсутності належної кількості мінеральних добрив, зменшився до 70 ц [9; с. 220].

Непідготовлене впровадження “цариці полів” не дозволило зробити її основою підйому тваринництва. Збільшення валових зборів  зерна за рахунок гарячкового розширення посівів кукурудзи загалом теж не виправдало себе, оскільки зруйнувало оптимальну структуру сівозмін та стало на заваді впровадженню більш раціональних систем  землеробства [10; с. 40-41].

Попри всі сподівання М. Хрущова, здавалось би цілком підкріплені випробуваною практикою Сполучених Штатів, швидке розширення кукурудзяних площ не лише не забезпечило надійну кормову базу для ще однієї суперамбіційної програми негайно “наздогнати Сполучені Штати по виробництву м’яса, масла й молока на душу населення”, а навпаки, –розбалансоване зерновиробництво привело до погіршення продовольчого становища в країні. Безперспективність програми відчувалась вже з самого початку, оскільки була відсутня необхідна кількість худоби та зовсім неналагоджена кормова база і, зокрема, кормопереробка.

Проголошуючи  сумнозвісне “наздогнати і перегнати”,  М. Хрущов  мріяв вже не про що інше як ствердження себе лідером світового масштабу. За його задумами, швидке збільшення в 3,5 рази виробництва м’яса і молока на душу населення дало б можливість випередити США за рівнем життя вже в 60-ті роки. Це, в свою чергу, дозволило б підкласти “сильну торпеду під капіталістичні підвалини” [11; с. 14-17]. Хрущов потайки бачив себе вже справжнім “могильником капіталізму”,  що в історичному пантеоні марксизму дозволило б йому зайняти почесне місце поряд із Марксом та Леніним.

Низький рівень загальної культури М. Хрущова не дозволив йому вчасно розгледіти наростання негативних явищ у країні, яку він очолював. Влада здатна псувати людину, особливо якщо ця влада верховна. Не позбавлена самолюбства людина, наслухавшись лестивих речей, почала думати про себе як про неперевершену особистість, яка здатна на все. Уподобившись Сталіну, він не витримав випробування владою. До того ж слабкою рисою характеру Хрущова була його податливість, він майже ніколи не ставив під сумнів доводи радників. Це принесло багато шкоди як йому особисто, так і Радянському Союзу в цілому.

Література:

1. Новиков В. Н. В годы руководства Н. С. Хрущева // Вопросы истории. – 1989. – № 1. – С. 106.
2. Новиков В. Н. Вказана праця // Вопросы истории. – 1989. – № 2. – С. 105.
3. Октябрь 1917: величайшее событие века или социальная катастрофа?       // Под ред. П. В. Волобуева. – М.: Политиздат, 1991. – С. 120.
4. Гефтер М. Судьба Хрущева // Октябрь. – 1989. – № 1. – С. 154-181.
5. Хрущов М. С. Будівництво комунізму в СРСР і розвиток сільського господарства. Промови і документи. У 7-ми т. – Т. 6. Жовтень 1961 – березень 1962 р. – К., 1964. – 464 с.
6. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Прийнята ХХІІ з’їздом КПРС. – К.: Державне видавництво політичної літератури, 1962. – 127 с.
7. Плющ М. Хрущов і проблеми технічного переозброєння народного господарства (1953-1964) // Історія в школі. – 1999. – № 7. – С. 6.
8. Сельское хозяйство СССР (1913-1970). Стат. сборник. – М.: “Статистика”, 1971. – 711 с.
9. Розраховано за: Сельское хозяйство СССР. – М.:Госстатиздат, 1960. – С. 247; Сельское хозяйство СССР. – М.: “Статистика”, 1971. – С. 220.
10. Русинов И. В. Аграрная политика КПСС в 50-е – первой половине 60- х годов: опыт и уроки // Вопросы истории КПСС. – 1988. – № 9. – С. 36-49.
11. Хрущев Н. С. В ближайшие годы догнать и перегнать Соединенные Штаты Америки по производству мяса, масла и молока на душу населения. – М.: Госполитиздат, 1957. – С. 14-17.