ПРОБЛЕМАТИКА ЕТИКИ НАУКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ

Смисл і значення норм і цінностей науки постає особливо гостро сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації загрожує існуванню самого життя на землі, вимагаючи внесення коректив у ціннісну сферу суспільства та мотиваційну сферу особистості. Пошуки нових морально-ціннісних орієнтирів і форм соціальної інтеграції зумовлені руйнацією усталених етичних норм, кризою раціоналістичних світоглядних систем, посилюючи інтерес до проблем аксіології, філософії моралі й актуалізують розробку професійних етик. Саме тому сьогодні “дедалі більше науковців апелюють до вселюдських цінностей, намагаючись осмислити не просто взаємозв’язок науки і цінностей, а з’ясувати аксіологічні підвалини самого наукового знання. Це свідчить про те, що наука намагається переорієнтуватися на більш універсальні цінності, ніж сама лиш абстрактна істина” [4, с. 5].

Зважаючи на зростаючу роль науки і техніки в індустріальному, особливо інформаційному суспільстві, перетворення наукових досліджень на самостійну сферу суспільного виробництва, зростає актуальність етичних проблем науки.

Донедавна вважали, що етичні проблеми науки виникають лише у виняткових ситуаціях і стосовно специфічних галузей знань. Однак науково-технологічний поступ генерує нові етичні проблеми. Сьогодні дослідники приділяють більше уваги соціальним, гуманістичним, етичним і моральним аспектам науки, що сприяє формуванню й розвиткові особливої дисципліни – етики науки, яка вивчає моральні засади, ціннісні принципи діяльності дослідника, специфіку морального регулювання в науковій сфері. Цим проблемам присвячено праці зарубіжних та українських авторів, які досліджують теоретичні засади етики науки (Е. Агацці, І. Добронравова, С. Кримський, А. Маслоу, Р. Мертон, М. Марчук, В. Стьопін, Л. Сидоренко, І. Фролов, Б. Юдін та інші), філософії науки та, зокрема, етичну проблематику науки (К. Апель, Ю. Габермас, В. Гьосле, Г. Йонас, А. Єрмоленко. В. Кохановський, Т. Лешкевич, С. Лєбєдєв та інші).

Науково-технічна революція XX сторіччя докорінно змінила уявлення про природу людини, особливості її існування. Наука вступила в еру біології та медицини, які розширюють технологічні можливості контролю та втручання у природний процес зародження, протікання та завершення людського життя. Успіхи новітніх біомедичних технологій вражають: розвиток трансплантології, генної інженерії, клонування, прогрес у сфері діагностики та методів репродукції людини, масове використання у медичних наукових експериментах тварин і людей тощо. Однак саме це породило чимало світоглядних і морально-етичних проблем, які раніше не поставали перед людством.

Показовими світоглядно-теоретичними спробами осмислити окреслену ситуацію є поява у філософсько-етичній думці нових сфер професійної етики, міждисциплінарних транскультурних феноменів, таких як біологічна, еволюційна, екологічна етики, біофілософія тощо. Вони стали відображенням складних етико-моральних, світоглядних феноменів, які сформувалися в науці за умов переходу до постнекласичного етапу її розвитку. Ці проблеми останніми роками привертають значну увагу філософів і методологів науки, природознавців і медиків. Численними є праці зарубіжних (Р. Атфілд, Д. Бернардо, Е. Гайслер, В. Поттер та інші) та українських авторів-сучасників (С. Вєковшиніна, В. Кулініченко, М. Кисельов, О. Перова, Л. Сидоренко та інші).

В українському філософському просторі науковці, розглядаючи проблеми біоетики, широко аналізують розробки західноєвропейських і американських дослідників, застосовуючи поняття і норми вселюдської моралі, за допомогою яких осмислюються проблеми добра, зла, совісті, обов’язку, честі тощо, у сфері експериментальної, теоретичної діяльності у біології та під час практичного використання її результатів.

Більшість з українських авторів з’ясовують причини та умови виникнення й розвитку біоетики. Але водночас, наприклад, С. Вєковшиніна звертає увагу на біоетику як засіб розв’язання морально-етичних проблем у сфері біомедицини, стверджуючи, що біоетика надає медикам знання з медичної етики, формує здатність до системного аналізу, допомагає розглядати проблеми у міждисциплінарному та соціокультурному контексті, розвиваючи моральну відповідальність за свою діяльність і співчуття до людей, тварин і природи [1].

М. Кисельов аналізує біологічну та екологічну етики у контексті практичної філософії, ґрунтовно з’ясовуючи та вивчаючи їхнє предметне та проблемне поле – багатоманітне і часто неоднозначне у формулюванні представників різних концепцій. Дослідник підкреслює, що “біологічна етика зовсім не ставить за мету стримання чи заборону новітніх біотехнологій, з якими пов’язують майбутнє цивілізації. Йдеться про потребу скрупульозної та довготривалої експертизи, щоб визначити можливе і допустиме в їхньому розвитку, виключити можливі негативні наслідки для людини і природного довкілля. Стосовно цього біоетика здатна багато в чому стабілізувати розвиток соціуму…” [2].

О.Перова, аналізуючи феномен біоетики, звертає увагу на багатоманітність його проявів. На її думку, етичні проблеми виникають тому, що біотехнології не мають меж у можливості здійснювати дослідження на людині та застосовувати всі отримані результати. Авторка звертає увагу на помітну розбіжність під час наукових біотехнологічних досліджень між доцільним, і ціннісно-зорієнтованим. Оскільки наукові результати здійснюються в соціальному середовищі, то часто виникає ситуація, коли при виборі між результатом і наслідком моральні принципи не відіграють визначальної ролі, що врешті-решт може призвести до самознищення людини [5].

У своїх дослідженнях О.Перова зазначає, що пошуки шляхів розв’язання проблем біоетики ведуть до біофілософії – “комплексна, інтегративна, біологічно зорієнтована міждисциплінарна галузь знання, що розкриває світоглядно-методологічні, гносеологічні, онтологічні, аксіологічні проблеми буття Універсаму крізь призму дослідження феномену життя” [10, с. 15]. Здійснивши ретельний аналіз не лише зарубіжних, а й українських концепцій біофілософії, дослідниця з’ясовує причини та умови її виникнення, вивчає її головну проблематику. Звертає увагу на різноманіття інтерпретацій об’єкта і предмета біофілософії, а це свідчить про те, що процес формування її предметної сфери триває та потребує пошуку адекватних методологічних засобів на засадах постнекласичної науки [6].

В аксіологічному та етичному аспектах проблеми біофілософії представлені і в працях М. Кисельова.

В.Кулініченко з’ясовує філософсько-світоглядні передумови та засади формування сучасної біоетики, зазначаючи, що принципи біоетики поширюються та використовуються, однак сучасне біоетичне знання не має чітких історичних, філософських і теоретико-світоглядних засад. Щоб звести ці сторони біоетики у цілісну картину, потрібно виявити загальні цінності та “змісти-символи”. Виникнення й існування сучасного медико-біологічного знання та біоетики як можливості його гуманізації та гуманітаризації стало можливим лише з переосмисленням таких понять, як життя і смерть. Проаналізувавши праці відомих сучасних західноєвропейських філософів, В.Кулініченко доходить висновку, що засадами біоетики є філософія життя, феноменологія, екзистенціалізм, який сприяв тому, що моральна відповідальність стала об’єктом обговорення теологів, філософів і спеціалістів із різноманітних сфер людської діяльності. Водночас аналіз світоглядно-філософських передумов розвитку біоетики доречно проводити в широкому соціокультурному контексті, адже виникнення біоетики знаменує не лише новий етичний вимір людської діяльності, а й у своєрідній формі відтворює особливості сучасного стану світової культури [3].

Продовжує розгляд цієї теми О.Перова й зазначає, що для сучасної біоетики актуальним залишається формування уявлень про живе на засадах епістемологічних досліджень. У розглянутих нею концепціях, знання про життя в біологічних дисциплінах формується в поєднанні уявлень різних предметних галузей. Біоетика як нове уявлення про живе є наслідком саме такої систематизації знання. Тож пізнавальні підходи в науках і біоетиці про живе стають простором виявлення можливостей теоретичного пошуку. Водночас, як аксіолого-пізнавальна форма сучасної науки, біоетика, виявляє ціннісні, методологічні та метафізичні виміри пізнавальних підходів до живого в сучасній науці [7].

Методологічні виміри етосу постнекласичного біологічного дослідження з’ясовує Л. Сидоренко, зазначаючи, що головна світоглядна ідея біоетики – захист прав, свобод людини, інтереси якої мають переважати над інтересами науки і суспільства – ще недостатньо усвідомлені нашими медиками, біологами, науковцями. Однак, здійснивши аналіз сучасного біологічного дослідження, дослідниця підсумовує, що у постнекласичній науці таки мають місце прояви пріоритетності етичних принципів, “які відображаючи новий етос біологічних досліджень, функціонують як методологічні правила” [9].

Чимало знавців проблем біоетики розробляють навчально-теоретичну літературу, як наприклад, О.Перова – навчальний посібник для магістрів філософського факультету, студентів природничих і гуманітарних спеціальностей, в якому представлені уявлення про біоетику як складний багатоаспектний феномен, окреслюючи її предметну сферу, структурну організацію та філософські засади; біоетику розглянуто в контексті ціннісних вимірів сучасної науки, філософії та біофілософії, як систему знання, засаду дослідницьких та соціальних практик; подано спектр історичних та сучасних біоетичних поглядів, аналіз класичних концепцій та сучасні українські, російські, західні філософські методологічні дослідження головних проблем біоетики [8].

Ознайомлення з працями сучасних українських дослідників у сфері біологічної та екологічної етики, дає підстави зробити висновок, що при розв’язанні проблем біоетики формуються її принципи, а саме: принцип єдності життя і етики, їх глибока відповідність і взаємозумовленість; визнання життя вищою категорією серед усіх етичних цінностей; принцип гармонізації системи “людина – природа”.

Література:

1. Вековшинина С.В. Введение в биоэтику. / С.В.Вековшинина. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua

2. Кисельов М.М. Біологічна етика в системі практичної філософії. / М.М.Кисельов // Практична філософія. – 2000. – № 1. – С. 166-174. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua

3. Кулініченко В.Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики. / В.Л.Кулініченко // Практична філософія. – 2001. – № 3. – С. 37-43. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua

4. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. / М.Г.Марчук. – Чернівці: Рута, 2001. – 319 с.

5. Перова О.Є. Біоетика: смислові і предметні ракурси. / О.Є.Перова // Вісник. Філософія. Політологія. – К., 2002. – № 38-41. – С. 45-50. – Режим доступу:  http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/bioetica/Perova-v-38-40.htm

6. Перова О.Є. Проблеми біофілософії в сучасній філософії науки. / О.Є.Перова // Вісник. Філософія. Політологія. – К., 2002. – № 38-41. – С. 192-198. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua

7. Перова О.Є. Теоретико-методологічні основи пізнання в біоетиці. / О.Є.Перова. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/GumS/2010_7/p_56_62.pdf

8. Перова О.Є. Філософські спекти біоетики: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.Перова. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 160с. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/perova/index.htm

9. Сидоренко Л.И. Методологическое измерение этоса постнеклассического биологического исследования. / Л.И.Сидоренко. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua

10. Шаталов A.T. Биофилософия. / А.Т. Шаталов. – М, ИФ РАН, 1997. – 542 с.