ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА «ДІЛО» ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ НАСЕЛЕННЯ УСРР В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ МАСОВОГО ТЕРОРУ (1929-1930 РР.)

Преса має непересічне значення для вивчення різних аспектів історії повсякденності, оскільки саме засоби масової інформації є засобом швидкого реагування на щоденні події політичного, суспільно-економічного, культурного життя. В умовах утвердження тоталітаризму, розгортання масових політичних репресій, переслідування інакомислення кінця 20-х рр. ХХ ст. радянська періодика ставала все більш ідеологізованою і закритою для обговорення актуальних проблем щоденного існування громадян. Ціла низка проблем потрапляє під цензурну заборону. Навіть пересічні повсякденні події висвітлюються крізь призму партійних настанов, набувають ідейного трактування. Тому важливого значення при вивченні історії повсякденного життя Радянської України означеного періоду набувають періодичні видання, що виходили за межами УСРР, зокрема, на західноукраїнських землях.

У такій постановці проблема ще не знайшла свого наукового висвітлення, а тому у даній публікації зроблено спробу проаналізувати, які аспекти життя радянських громадян України кінця 1920-х рр. висвітлювала львівська газета «Діло», наскільки її публікації є інформативними у руслі вивчення історії повсякденності.

Газета «Діло», започаткована у Львові течією народників 1880 р., виходила до 1939 р., коли Галичина була включена до складу УРСР. На кінець 1920-х рр. – це щоденна газета високого професійного рівня, що висвітлювала поточні питання розвитку Галичини, містила огляд основних світових подій, рубрику культурного життя, рекламну інформацію. Окреме місце у періодичному виданні відводилося інформації з Радянського Союзу і України у його складі – Великої України, як говорилося у матеріалах публікацій.

Крім матеріалів власних кореспондентів про події в СРСР та Україні, повідомлень інформаційних агентств, значна частина інформації бралася із офіційних радянських періодичних видань, таких як «Комуніст», «Известия», «Правда» та інші. Часом до останніх даються окремі коментарі, але частіше подається суха інформація, котра говорить сама за себе – політичні процеси, розстріли, переслідування громадян в радянській Україні. Матеріал із радянської преси підбирався таким чином, щоб показати підневільне становище українського населення, позбавленого елементарних прав не лише політичної, але й економічної, релігійної та взагалі людської свободи.

1929 р. в радянській державі став переломним. Ним позначено початок суцільної колективізації та розгортання масового терору проти різних верств українського суспільства. Повсякденне життя українського населення позначене постійними арештами, розгортанням політичних процесів над громадянами, у які втягуються широкі маси, розстрілами невинних людей – представників різних суспільних категорій.

Газета «Діло» особливо велику увагу приділяє здійсненню репресій в Україні та СРСР. «Червоному терору» та протестам проти нього західноукраїнського суспільства та української діаспори присвячено окрему рубрику. Вона стає практично постійною, майже кожен номер газети подає інформацію про розправи комуністичної влади на мирним населенням. У січні 1930 р. «Діло» повідомляло про великий французько-російський мітинг у Парижі на знак протесту проти терору в СРСР. Виступаючі документально показали, що «СРСР щоденно заливається кров’ю розстріляних і катованих горожан та що в СРСР робітники і селяни живуть під більшим гнітом як за царя» [10].

У 1929 р. в Україні почалися масові арешти у зв’язку з проведенням фальсифікованої судової справи Спілки Визволення України. На лаві підсудних опинилися представники старої генерації української інтелігенції. Крім того, за даними історика Юрія Шаповала, під час та після процесу СВУ було заарештовано, знищено чи заслано понад 30 тисяч осіб [14, с. 94]. Атмосфера страху, взаємних підозр і недовіри стають повсякденним явищем в житті громадян радянської України. Преса Львова відзначала, зокрема, прагнення радянської влади реабілітувати себе „в очах голодної та обдертої маси”, переклавши всю вину за свої соціально-економічні прорахунки на „націоналістичних шкідників” [11].

Як свідчить «Діло», західноукраїнська і світова громадськість були добре поінформовані про методи інсценізації судових справ у СРСР, про здійснення фізичного і морального тиску на звинувачених, про правову безправність громадян, що потрапляли під слідство. На зборах Українських письменників і журналістів у Празі зазначалося, що в радянській Україні «нищиться не лише свобода слова і друку, свобода совісті, свобода особи – ці елементарні вимоги людського життя, але, навіть свобода думання…» [8]. Лише за січень 1930 р., окрім різнопланових матеріалів про знущання над інтелігенцією і селянством, наростання антирадянських виступів на Україні, газета «Діло» вмістила 15 відозв-протестів різних громадських установ, спілок, товариств, окремих діячів, рішення спеціально скликаних зборів проти червоного терору на Великій Україні. У подальшому повідомляється про десятки прийнятих резолюцій на захист українського населення, що потерпало від масового радянського беззаконня [7].

Із чітких, лаконічних повідомлень газети «Діло» вимальовується картина трагічного становища як міського, так і сільського населення УСРР кінця 1920-х рр. Тут друкується інформація про тяжке матеріальне становище робітничого класу України, як основи антибільшовицьких настроїв серед робітників. Зокрема, кінець 1929 р. приніс погіршення харчового становища на Донеччині, припинився продаж цукру та м’яса кооперативами, за продуктами першої необхідності (молоко, бараболя) необхідно вистоювати по 5-9 годин черги [13]. Робляться логічні підсумки радянської соціально-економічної політики: «... радянська влада, почуваючи свої дальші невдачі, намагається терором скріпити свої позиції. По цілій Україні прокотилась нова хвиля арештів і трусів. Усім арештованим більшовики закидають приналежність до українських самостійницьких організацій. У вінницькім, черкаськім і роменськім округах арештовано 300 учителів і кооператорів та селян за поширювання антибільшовицьких українських відозв. Всіх арештованих висилають на Соловецькі острови» [3].

Невідрадне існування, безвихідь штовхали на антирадянські виступи не лише селян, до переслідувань представників радянського активу вдаються і робітники. Частішають випадки побиття та вбивства комуністів і комсомольців у різних населених пунктах України [9]. Проводяться судові розправи над робітниками і селянами за прояви саботажу, «глитайства», підтримку церкви, розправи над представниками партії тощо [1]. За повідомленням преси, зміцнювалися антирадянські позиції серед робітників радянських фабрик, серед червоноармійців, у зв’язку з чим політичне управління посилювало цензуру і арешти невдоволених [2].

Про трагічна картину становища навіть комсомольсько-партійного складу свідчить інформація про «епідемію самовбивств» у СРСР. 1929 р. самогубством закінчило життя понад 200 комсомольців, причиною цього визначена нужда та зневіра в комуністичних ідеалах [5]. Робота партійців ставала небезпечною із-за поширення погроз, можливих розправ доведеного до відчаю населення.

Ще однією важливою темою у інформаційному блоці газети «Діло» була антирелігійна боротьба радянської влади, котра набувала тотально-руйнівного характеру і позбавляла релігійну частину населення елементарної свободи віросповідання. З приводу проекту розпорядження про конфіскацію церковних дзвонів, котрі, за підрахунками радянських органів, мали принести більшовицькій владі 30 мільйонів крб., газета «Діло» 7 січня 1930 р. писала: «Якщо цей розпорядок ради народніх комісарів СРСР буде справді реалізований, то можна уявити собі, яку реакцію викличе він серед віруючих християн» [4]. Крім масового закриття та руйнування культових споруд, посилюються репресії проти священнослужителів та осіб, котрі ставали на захист церкви. Так, вже 24 січня вміщено повідомлення про розстріл у м. Миколаєві священика і селян, котрі не давали забрати дзвони [6]. Під час різдвяних свят радянська влада зміцнила переслідування автокефальної церкви, арештувавши єпископа і 30 священиків [12].

Таким чином, масові арешти у кінці 20-х рр. ХХ ст. стають буденним явищем у житті населення України. Так, лише в грудні, за повідомленням газети «Діло», на радянській Україні було заарештовано 2000 осіб, з них 200 – у м. Києві [12]. Почалися політичні репресії та розстріли колишніх отаманів та учасників повстанського руху доби національно-визвольних змагань [6].

Таким чином, львівська газета «Діло» є важливим джерелом вивчення політичного та суспільного життя радянської України кінця 1920-х рр., що дозволяє скласти об’єктивну картину повсякденного існування населення періоду початку масових політичних репресій.

Джерела та література:

1. Боротьба з «глитаями» на Україні. Засуди на довголітню тюрму і розстріли українських селян // Діло. – 1930. – 19 січ. – С.3-4.

2. Із життя в СРСР // Діло. – 1930. – 22 січ. – С.4.

3. Масові арештування на Рад. Україні // Діло. – 1930. – 18 січ.

4. Новинки // Діло. – 1930. – 7 січ. – С.6.

5. Новинки // Діло. – 1930. – 29 січ. – С.2.

6. Нові жнива ДПУ на Радянській Україні // Діло. – 1930. – 24 січ. – С.2.

7. Протести українського громадянства в краю й на еміграції //Діло. –1930. – 1 лют.

8. Протест товариства Українських письменників і журналістів у Празі // Діло. – 1930. –7 берез.

9. Проти більшовицький рух у СРСР // Діло. – 1930. – 18 січ. – С.1.

10. Проти більшовицької тиранії // Діло. – 1930. – 4 січ.

11. Суд над репрезентантами ідеї національного визволення //Діло. – 15 березня 1930 р.

12. Терор на Радянській Україні // Діло. – 1930. – 12 січ. – С.3.

13. Тяжке положення в Донецькім басейні // Діло. – 1930. – 1 січ.

14. Шаповал Ю. Людина і система (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні) / Юрій Шаповал. – К ., 1994.