ФЕНОМЕН ВИГОРАННЯ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА, ЙОГО ПРИЧИНИ ТА СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ.

Актуальність вивчення феномену «емоційного вигорaння» як багатокoмпонентногo синдрoму, що прoявляється станом психофізичного виснаження, деперсоналізацією і редукцією професійних досягнень, викликаний інтенсивною міжособистісною взаємодією при роботі з людьми, яка супроводжується емоційною насиченістю та когнітивною складністю[2], важко переоцінити. Прийнятo вважати , що емoційне вигорання найбільш характерно для представників прoфесій, які змушені постійно спілкуватися з людьми , насамперед медичної та освітньої сфер, робочих служб сoціальної допомоги, працівникам правоохоронних органів (професії типу "людина-людина"). Професія практичного психолога також пов’язана з ризиком «емоційного вигорання».

Проблемa професійного вигорання є однією з найбільш актуальних проблем психологічної науки і практики. Співробітники більшості сучасних організацій , професійна діяльність яких пов'язана з необхідністю здійснення емоційно напружених контактів в тій чи іншій мірі схильні до вигоряння. Вигoряння виникає як захисна реакція на стресові впливи , робить негативний вплив на психофізичний здоров'я і ефективність діяльності фахівців, зайнятих в соціальній сфері і проявляється в почутті виснаження, особистісної відстороненості від суб'єктів діяльності та зниження мотивації до виконанню професійних обов'язків.

Метою нашої статті є дослідження емоційного вигорання практичних психологів у роботі з клієнтами. Реалізація даної мети передбачає низку завдань:

1. Визначити загальні теоретичні та практичні підходи до вивчення феномену «емоційного вигорання» в професії практичного психолога.

2. Зробити стислий огляд наукових джерел,присвячених вивченню причин і способів подолання емоційного вигорання.

3. Окреслити практичні засоби і методики профілактики і корекції емоційного вигорання доцільні для використання практичними психологами.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення про те, що системні знання про причини виникнення емоційного вигорання й володіння практичними навичками і способами його подолання – важлива складова компетентності практичного психолога та запорука збереження психічного працездатності і психічного здоров’я.

Виклад основного матеріалу.У вітчизняній і зарубіжній психології проводилися численні дослідження, пов'язані з феноменом вигорання (Г.Фрейденбергер , К. Маслач, П.Торнтон , К.Кондо, Є. Махер , А. Пайнс, К. Роджерс , В.В. Бойко, Т.В.Форманюк, В.Е.Орел,Н.В.Водоп’янова)У той час як у зарубіжній психології з даної проблеми є достатня кількість як теоретичних, так і прикладних робіт (Г. Сельє , Р.П.Мильруд Д.Брайт, Ф.Джонс, Г.А. Робертс ін..), проблема вигорання у вітчизняній психології представлена не чисельними дослідженнями таких вчених, як Н.В.Гришина ,Е.Ф.Зеєр ,В.Е.Орел ,Т.В. Форманюк  та ін..

Термін «емоційне вигорання» (burnout) ввів американський психіатр Герберт Фрейденберг (1974) для характеристики психолoгічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги[4,c.18]. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги , виснаження з відчуттям власної марності. Потім феномен «емоційного вигорання» був деталізований, в результаті чого виокремився його синдром. Б. Пельман і Е. Хартман, узагальнивши багато визначень «вигорання», визначили три головні компоненти: емоційне та / або фізичне виснаження, деперсоналізація та знижена робоча продуктивність [2].

Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційного перенапруження і в почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з таким же натхненням , бажанням , як раніше.

Деперсоналізація пов'язана з виникненням байдужого і навіть негативного ставлення до людей в контексті професійного спілкування. Контакти з ними стають формальними, знеособленими; виникають негативні установки, що можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стриманому роздратування, яке з часом проривається назовні і призводить до конфліктів. Подібні стани мають місце в замкнутих робочих колективах, які тривалий час (до півроку) виконують спільну діяльність.

Знижена робоча продуктивність проявляється в заниженні самооцінки своєї компетентності (в негативному сприйнятті себе як професіонала), невдоволенні собою, негативному ставленні до себе як особистості.

Разом з тим важливим постає й соціально-психологічний напрямок вивчення феномену вигорання. Соціальний психолог К. Маслач та її колеги, досліджуючи взаємодію людей у ситуаційному контексті, виокремили такі ситуативні чинники вигорання як значна кількість клієнтів, наявність негативного зворотного зв'язку від клієнта та відсутність особистісних ресурсів для подолання стресу[6,c.25].

Вперше на проблему психічного вигорання звернули увагу американські фахівці у зв'язку зі створенням і масовим поширенням соціальних служб в США у другій половині ХХ століття. Люди, які працюють в галузі психологічної і соціальної допомоги, за посадовими обов'язкам зобов'язані проявляти співчуття та емпатію, тривалий час контактуючи з клієнтами та їх життєвими проблемами, більш ніж фахівці інших професій піддаються ризику емоційного вигорання. На сучасному етапі розвитку зарубіжної науки феномен вигорання досліджується в психології стресових станів (вигорання як результат стресу), в межах психології професійної діяльності (вигорання як форма професійної деформації) та екзистенційної психології (вигорання як стан фізичного і психічного виснаження, що виникло в результаті довготривалого перебування в емоційно напружених ситуаціях)[4,c.35].

Емоційне вигорання є формою професійної деформації особистості. Даний стереотип емоційного сприйняття дійсності складається під впливом ряду чинників (зовнішніх і внутрішніх). До зовнішніх відносять: хронічну напругу психоемоційної діяльності, дестабілізуючу організацію діяльності, підвищену відповідальність за виконуючі функції і операції, несприятливу атмосферу професійної діяльності, психологічно «важкий» контингент, з яким має справу професіонал в сфері спілкування. До внутрішніх відносять: схильність до емоційної ригідності, інтенсивну інтеріоризацію (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності, слабку мотивацію віддачі в професійній діяльності

У багатьох дослідженнях показано важливість фактора «наявність зворотного зв'язку» як значущого елемента профілактики вигорання. Відсутність зворотного зв'язку співвідноситься з усіма трьома компонентами вигоряння, призводячи до підвищення рівня емоційного виснаження і деперсоналізації і знижуючи професійну само-ефективність. Крім того, одним з важливих факторів, пов’язаних з вигорянням, є ступінь самостійності та незалежності співробітника у своїй діяльності й можливість самостійно приймати важливі рішення .

Для визначення рівня емоційного вигорання можна скористатися методикою В.В. Бойко «Методика діагностики рівня емоційного вигорання»[3]. Також Опитувальником виявлення емоційного вигорання MBI К. Маслач и С. Джексон .

Профілактичні , лікувальні та реабілітаційні заходи мають спрямовуватися на зняття виробничого напруги, підвищення професійної мотивації, встановлення балансу між витраченими зусиллями і одержуваним результатом. Заходами профілактики професійного вигорання можуть бути наступні умови організації діяльності:

- Співробітник не повинен знаходитися довгий час один на один зі своєю професійною або особистою проблемою , у нього завжди повинна бути можливість звернутися за допомогою, порадою до колег чи до супервізора;

- Організація супервізії як методу моніторингу душевного стану і рівноваги співробітника, для своєчасного корегування ставлення до роботи;

- Необхідно постійно ділитися своїм досвідом і проблемами з професійним співтовариством; 

- Вигорянню перешкоджає постійне усвідомлення процесу роботи, своєї участі в ньому, нарощування професійних якостей, постійна саморефлексія і концептуалізація свого досвіду переживань, пов'язаних зі спілкуванням з клієнтами.

Видaється за доцільне для профілaктики професійного вигорання необхідність:

- Використання «технічних перерв», що необхідно для забезпечення психічного та фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

- Освоєння шляхів управління професійним стресом – зміна соціального, психологічного та організаційного оточення на робочому місці; побудова «мостів» між роботою і домом; 

- Освоєння прийомів релаксації, візуалізації, ауто-регуляції, само-програмування ;

- Прагнення професійно розвиватися і самовдосконалюватися (обмін професійною інформацією за межами власного колективу через спілкування на курсах підвищення кваліфікації , конференціях , симпозіумах , конгресах); 

- Зміна установки по відношенню до життя, до його сенсу, сприйняття ситуації вигорання як можливості переглянути і переоцінити своє життя, зробити її більш продуктивною для себе;

- Підтримки гарної фізичної форми (збалансоване харчування, обмеження вживання алкоголю, відмова від тютюну, корекція маси тіла).

З метою спрямованої профілактики професійного вигорання слід намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження ; вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший ; простіше ставитися до конфліктів на роботі ; не намагатися бути кращим завжди і у всьому. Пам'ятати , що робота це не все життя , а тільки її частину.

Література:

1. Борисова М.В., Ансимова Н.П. Основные направления профилактики и коррекции профессионального выгорания // Ярославский педагогический вестник – 2011 – № 2 – Том II (Психолого-педагогические науки). – С. 212-215.

2. Мицкевич М.А. «Эмоциональное выгорание»: основные научные подходы и теории (Электронный ресурс)http://conf.sfu-kras.ru/sites/mn2012/thesis/s033/s033-007.pdf

3. Міщенко М. С. Феномен емоційного вигорання особистості – теоретичний аналіз проблеми (Електронний ресурс)http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/418/1/

4. Полякова, О. Б. Психогигиена и профилактика профессиональных деформаций личности. / О. Б. Полякова. – М.:НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт, 2008.– 304 с

5. Райкова Е. Ю. Терапия и профилактика профессионального выгорания представителей помогающих профессий /Е. Ю. Райкова// Молодой ученый. – 2011. – №5. Т.2. – С. 92-97.

6. Форманюк, Т. В. Синдром «эмоционального сгорания» как показатель профессиональной дезадаптации учителя. /Т. В. Форманюк// Вопросы психологии, №6, 1994.

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, Зеленін Всеволод Володимирович.