ОСОБЛИВОСТІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМНОЇ МОЛОДІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ.

Проблема ресоціалізації молоді, яка повертається з міст позбавлення волі, є актуальною для сучасної України. Повернення у суспільство проблемної молоді, яка скоїла злочин є для неї дуже нелегким кроком. Перед нею стоїть складна задача – подолати труднощі на життєвому шляху, змінити свій характер, звички, думки, створити у собі нову особистість. Проходячи такий шлях, як процес ресоціалізації можливо стати вільним громадянином нашого суспільства.

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей процесу ресоціалізації проблемної молоді та обґрунтуванні необхідності цілісної системи ресоціалізації, яка дозволяє цій молоді адаптуватися у сучасному суспільстві з найменшими втратами.

Перед звільненими молодими людьми - чоловіками та жінками стає складна задача відновлення втрачених зв’язків із суспільством, повернення до активного просоціального життєконструювання. Такій молоді, яка повернулась до нового життя, прийдеться повсякденно вирішувати багато нових для себе питань і створити стійку просоціальну життєву позицію.

Виходячи на волю, молоді люди мають за спиною практики систематичного нехтування законом, моральними нормами, правами та інтересами оточення, з якими вони прийшли у місцях позбавлення волі, а також яких вони набули під час життя в оточенні тюремної субкультури. Адаптація до суспільства, побудова нового життя на свободі потребує радикальної зміни цих практик і всього попереднього способу життя. Тобто потрібно весь арсенал асоціальних практик змінити на просоціальні практики. Щоб це стало можливим потрібен певній час.

На свободі вже вільні громадяни роблять перші кроки будування свого майбутнього і в цьому процесі зустрічаються з новими кризовими практиками, які є проміжним етапом переходу у просоціальні соціально-психологічні практики. Кризові практики стають надійним сховищем набутого життєвого досвіду подолання, досвіду терпіння, досвіду перемоги, в процесі життєконструювання нового життя. [4].

Так складається ресоціалізація – процес формування нової просоціальної поведінки засудженої та звільненої молодої людини для життя на волі.

Можна сказати, що ресоціалізація – це двобічний процес, з одного боку це руйнування старих звичок, практик, їх зміна, переродження, з іншого боку – це зародження нових просоціальних практик, які потрібні для життєконструювання свого майбутнього. Цей процес триває, доки більша частина старих асоціальних практик не зруйнуються, а зароджені просоціальні практики зміцніють і складуть нову систему цінностей, яка і буде вирішальною при будуванні майбутнього життя.

Сам процес ресоціалізації можна визначити як «комплекс соціально-психологічних, педагогічних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення та набуття навичок, необхідних для поліпшення якості життя особистості та її повноцінне включення у соціальне життя».[1,с.161]

Процес ресоціалізації та підготовки виходу на свободу засуджених у місцях позбавлення волі з позиції пенітенціарної педагогіки у своїх дослідженнях висвітлювали В. М. Синьов, В. І. Кривуша, Г. О. Радов, О. В. Беца, С. В. Горенко, П. В. Вівчар, М. М. Фіцула, С. І. Скоков. В юридичній психології ці поняття розкрили А. Х. Степанюк, О. Г. Колб, В. М. Трубников, В. С. Наливайко, О. М. Неживець, Б. М. Телефанко. Психологічні аспекти виправного та ресоціалізаційного впливу досліджували М. Ю. Максимова, А. Ф. Зелінський, В. М. Іванов. У педагогіці розглядали ресоціалізацію проблемної молоді Л. Завацька, І. Звєрєва, А. Капська.

Так М.І.Єнікеєв уважає, що ресоціалізація особистості засуджених людей пов’язана з їхньою ціннісною переорієнтацією, формуванням у них механізму соціально-позитивного життєконструювання, створення у особистості міцних стереотипів просоціальної поведінки. І.Г. Богатирьов пропонує розглядати поняття ресоціалізації як процес, що включає в себе «підтримку порушених соціальних зв’язків, або відновлення їх через систему заходів, передбачених державою і застосованих до осіб, які вчинили злочин, з метою їх корекції».

Ми можемо зробити висновок, що ресоціалізація це процес внутрішнього змінення людини, створіння нової системи цінностей, яка зароджує нові позитивні практики для майбутнього життєконструювання.

Дослідження багатьох криміналістів, юридичних психологів (І.Г.Богатирьов, О.М.Неживець, Л.А.Жук, І.Л.Жук виділяють у процесі ресоціалізації наступні етапи:

• підготовка засуджених до звільнення з місць позбавлення волі в пенітенціарних установах, мотивація їх до успішного життя на волі;

• ресоціалізація під час перебування на свободі після звільнення.

Фахівці підкреслюють, що другий етап є найбільш складним і значною мірою залежить від попередньої підготовки. Важливім завданням пенітенціарної системи є проведення першого етапу ресоціалізації - підготовки засуджених до повернення на волю, до просоціального життєконструювання у суспільстві. Тому у виправних колоніях проводяться програми по відновленню особистості, формуванню психологічної готовності жити на волі, а також готовності до самостійного вирішення основних життєвих завдань засуджених. Таки програми мають забезпечити достатній рівень соціальної та психологічної підготовки засудженого для виходу на волю.

При звільненні із місць позбавлення волі проблемній молоді допоможуть отримати паспорт у районному відділі, у центрі зайнятості допоможуть отримати місце роботи. Здавалось би, дорога до нового життя відкрита. Проте, статистичні дослідження показують, що з 10-х чоловіків 4-5 осіб вертаються назад у заклади пенітенціарної системи [Західна інформаційна корпорація]. У 2012 році Пенітенціарна Служба України провела анкетування серед молоді, яка повторно скоїла злочини і повернулась назад за грати. З’ясувалось, 19% опитуваних упевнені, що неможливо не повернутися назад, а 15% сподіваються на повернення до минулого життя, 43% звільнених визнають, що неможливо залишитися на волі і будувати нове життя. [Офіційний сайт ДПС України]

На наш погляд, такий стан речей пов'язаний із тим, що проблемна молодь при звільненні із місць позбавлення волі не отримує належної соціально-психологічної підтримки і супроводу для трансформації асоціальних практик на просоціальні практики з боку свого соціального середовища. Відсутність належно організованого другого етапу ресоціалізації значно збільшує ризик повернення до старого способу життя і старих асоціальних практик. Закономірним результатом цього є те, що молода людина може знову потрапити у асоціальне середовище, «стару компанію». За цих умов старі практики «оживають» і втілюються у відповідній асоціальній поведінці та приводять до скоєння наступних злочинів. Тому так багато повернень до виправних закладів пенітенціарної системи, як вказує вище наведена статистика.

Важливу роль у вирішенні другого етапу ресоціалізації, на наш погляд, виконують реабілітаційні та ресоціалізаційні центри, де процес адаптації проблемної молоді до життя у соціумі проходить від одного до трьох років. За цей період звільненні молоді люди навчаються правильно спілкуватись, формувати свої думки та бажання, навчаються будувати свої відносини з оточенням, навчаються ставити і вирішувати свої важливі життєві завдання. Завдяки цій підтримці їх життя забезпечується від негативних зовнішніх впливів, від можливих рецидивів злочинної поведінки. У цьому сенсі справедливим є зауваження В.С.Наливайко: «злочинність на Україні зростає, причому кожен п’ятий злочин вчинюється повторно, тобто є рецидивом. Отже, проблема вдосконалення ресоціалізації є вельми актуальною» [3].

Аналіз матеріалів Інтернет-сайтів з інформацією про ресоціалізацію звільненої з місць позбавлення волі проблемної молоді у зарубіжних країнах показує, що їх успішна ресоціалізація суттєво залежить від злагодженої співпраці державних та недержавних, перш за все громадських організацій.

Так у Німеччині соціальні службі пенітенціарних закладів, ефективно взаємодіють із такими установами і організаціями соціальної допомоги, як біржа праці, каса медичної взаємодопомоги, заклади соціального захисту, консультаційні служби, організації загального і професійного навчання, терапевтичні заклади, комунальні спільноти.

Таки країни, як Південна Корея, Америка, Нідерланди використовують систему відпусток, вільного руху, систему навчання, що покращує процес підготовки до звільнення засуджених. Ведеться консультування засуджених по широкому спектру питань. При виході на волю, проблемна молодь може скористатися послугами організацій чи центрів, які нададуть їй необхідну допомогу. Ці види соціальної допомоги і супроводу доповнюють один одного і знаходиться в єдиній системі злагодженого процесу ресоціалізації як засуджених, так і звільнених з місць позбавлення волі. Така системна ресоціалізація забезпечує трансформацію асоціальних практик проблемної молоді у нові про соціальні практики, а також стимулює формування нових практик, необхідних для ефективного життєконструювання.

Ми цілком згодні із думкою колег про те, що потрібна «цілісна і комплексна система соціальної підтримки та психологічної допомоги, яка спрямована на забезпечення оптимальності ресоціалізації проблемної молоді.» [1, с.162]. Для суттєвого підвищення ефективності процесу ресоціалізації проблемної молоді в умовах сучасної України необхідно, на наш погляд, створення за підтримки державних організацій (перш за все пенітенціарної служби) широкої мережі реабілітаційних центрів громадських організацій, де звільнена молодь може отримати соціальну допомогу та супровід у побудові нового життя.

На сьогоднішній день деякі із таких організацій вже розпочали свою діяльність і мають перші позитивні результати. Так, на сайтах реабілітаційних центрів, наприклад “Я - Легенда» та інших, розміщена важлива інформація про життя реабілітантів, їх навчання і практичні успіхи в особистісному життєконструюванні. Такі громадські організації заповнюють існуючі прогалини у взаємозв’язку пенітенціарної системи і суспільства, що допомагає вдосконалити вирішення життєвих труднощів проблемної молоді. На нашу думку, важливими доповненнями до цієї системи, крім реабілітаційних центрів, можуть бути центри соціальної допомоги, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, притулки та інші. Завдяки такій співпраці проблемна молодь зможе наладити необхідний для неї контакт с суспільством, освоїтися у вільному просторі і знайти своє місце в ньому.

Висновки

Порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду ресоціалізації проблемної молоді, яка звільнюється з місць позбавлення волі виявив потребу у суттєвому вдосконаленню цього процесу. Зазначено необхідність створення системи організацій, які б забезпечили належну його ефективність. До такої системи доцільно залучити державні та громадські організації такі, як пенітенціарна служба, реабілітаційні центри громадських організацій, центри соціальної допомоги, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, притулки. Головним напрямом діяльності цієї системи є забезпечення соціальної підтримки та соціально-психологічного супроводу трансформації асоціальних практик проблемної молоді у про соціальні.

Необхідною є також комплексна скоординована спільна програма ресоціалізації проблемної молоді, яка б у повній мірі враховувала особистісну специфіку життєвих практик проблемної молоді та особливості діяльності державних та громадських організацій, які у змозі надавати їй соціальну допомогу.

Література.

1. Б.П. Лазоренко.  Проблемна молодь: шляхи самоздійснення. К. Педагогічна думка. 2007.

2. О. М.Неживець, Л. А.Жук, І. Л. Жук. Ресоціалізація засуджених та осіб звільнених з місць позбавлення волі К., Кондор – 2009

3. В. С.Наливайко Кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

http://stydentam.org.ua/disertaciya_1_1164.html

1. Т.М.Титаренко Кризові практики життєконструювання особистості / Т. М. Титаренко // Актуальні проблеми психології: Психологічна допомога особистості / за ред. С. Д. Максименка, М. В. Папучі. – К., 2011. – Т. 11. – Вип. 4. – Ч. 1. – 440 с.

2. Е.А.Тохова. Зарубежный опыт социально-правового контроля за лицами, освобожденными из исправительных учреждений. Электронный ресурс, 2009, Электронная библиотека «ЮристЛиб».

3. Н.Ф.Уфимцеева. Ресоциализационная деятельность пенитенциарных учреждений Германии, как одно из направлений социальной политики в отношении осужденных. http://do.teleclinica.ru/207224

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник лабораторії соціальної психології особистості Інститут соціальної та політичної психології Лазоренко Борис Петрович.