ПРОБЛЕМИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ІЗ НЕПОВНИХ СІМЕЙ

Актуальність соціалізації дітей з неповних сімей зумовлена виникненням у них схожих психологічних проблем, пов’язаних з відсутністю одного члена сім’ї, з порушенням її функціонально-рольової структури, з специфічними деформаціями у сфері виховання. Одним з важливих показників десоціалізації дитини у неповній сім'ї є погіршання її психічного здоров’я, що залежить від кількох основних чинників.

По-перше, втрата дитиною одного з батьків призводить до зростання ймовірності виникнення у неї психічних і особистісних проблем. У ході спостереження за австралійськими підлітками, підтвердилися прояви практично всіх названих симптомів: підвищеної схильності до самогубства, алкогольної або наркотичної залежності, невисокого відчуття власної гідності і заниженої оцінки власних здібностей, негативного ставлення до батьків і підвищеної необхідності звернення за консультацією до психіатра [3, с. 466-468].

Аналіз теоретичних джерел показав, що хлопчики, виховані матерями, що не мали у дитинстві перед очима прикладу активного і мужнього батька, значною мірою мають слабо виражене чоловіче начало, невиразно усвідомлюють свою чоловічу роль у сім'ї і суспільстві, схильні до залежності від інших, рідко проявляють агресивність і невпевнено відчувають себе в спілкуванні з однолітками. Чим раніше хлопчик позбавляється батька і чим довше триває період відсутності чоловіка вдома, тим сильніше це на ньому позначається. Проте, мірою дорослішання хлопця вплив на нього відсутності батька починає зменшуватися. До моменту закінчення школи підлітки, виховані матерями, тою ж мірою адаптуються до своєї чоловічої ролі й мають ті ж властиві їх статі переваги й інтереси, що і їх однолітки, виховані в повноцінних сім’ях.

Те, як відсутність батька впливає на розвиток дитини, частково залежить і від наявності в сім'ї інших представників сильної статі, які можуть послужити їй моделлю поведінки. Наприклад, на хлопчиків, що мають старших рідних братів, відсутність батька менше впливає. Якщо проживають у сім'ї інші родичі чоловічої статі - особливо старші за віком - також можуть з успіхом взяти на себе роль відсутнього батька. Починаючи з раннього віку, хлопчики, що живуть з матерями, тягнуться до дорослих чоловіків і відчувають внутрішню потребу сприйняття їх у ролі сурогатного батька.

Відсутність у сім'ї батька справляє на дівчаток прямо протилежний ефект. У ранньому дитинстві вони відчувають його досить слабо, але в підлітковому віці вплив цього чинника помітно посилюється. Відсутність у сім'ї яскраво вираженої взаємодії чоловічого й жіночого начала може створити труднощі в сексуальному житті дівчат [1; 2].

Деякі дівчата, що живуть після розлучення батьків з матерями, мають схильність до зваблювання чоловіків, іноді проявляють нерозбірливість у зв'язках. Такі дівчата можуть переживати суперечливі відчуття до представників протилежної статі, викликані негативними спогадами про власних батьків. Вони рано починають зустрічатися з чоловіками і часто вступають у інтимні відносини з ними. Дівчатка, чиї батьки померли, навпаки, можуть стати надмірно соромливими і почуватися вкрай незручно в товаристві чоловіків. Причиною цьому, мабуть, служить недостаток навику спілкування з дорослими представниками протилежної статі.

Порівняно з дівчатами, що живуть з обома батьками, дівчатка з неповних сімей страждають підвищеною агресивністю, приділяють більше уваги пошукам знайомств з чоловіками, активніше вступають з ними в статеві зв'язки, але водночас більше непокояться з приводу сексуальних контактів. Відсутність у сім'ї батька нерідко викликає у дівчат або бажання раннього вступу до інтимних відносин з чоловіками, або стійке прагнення ухилитися від них. Абсолютно інша ситуація складається, коли дівчинка виховується одним батьком. У такому разі вона може ідентифікувати себе з чоловічим типом [3, с.471-472].

Існує певний взаємозв'язок між проживанням дітей з самотніми матерями та ймовірністю здійснення ними правопорушень. Проте це зовсім не означає, що причиною протиправної поведінки дітей із неповних сімей служить саме відсутність батька. Вони частіше, ніж їх однолітки, що живуть з обома батьками, потрапляють у поле зору правоохоронних органів, оскільки їх матері мають менше можливостей звернутися по допомогу.

Та все ж головною причиною здійснення дитиною (як правило, підлітком) злочину є швидше не тип сім'ї (з батьком або без нього), а наявність конфліктних ситуацій, що призводять до її розпаду. Глибина сімейних конфліктів набагато точніше, ніж склад сім'ї, визначає ймовірність майбутньої трагедії. Відомо, що батьки дітей, які скоїли злочини, нерідко ставилися до них з невиправданою строгістю, недовір'ям і зневагою. У таких випадках присутність вдома батька може принести дитині тільки шкоду. Невипадково багато підлітків відчувають полегшення після розлучення батьків. Що ж до сімей, які мають низькі доходи, то відсутність у них батька - а це в подібних сім'ях вельми поширено - ніколи не було вирішальним чинником, що штовхає підлітка на злочинний шлях [1; 3, с.469].

Матері, що проживають окремо від чоловіка або розлучені, часто зазнають матеріальних труднощів. Деякі з них опиняються в справжній бідності й змушені проживати з дітьми в неблагополучних районах міста в неприпустимих умовах. При цьому проблеми виховання виникають не прямо через відсутність батька, а як наслідок убогості і низького соціального статусу сім'ї. Розлучення або окреме проживання подружжя неминуче призводять до втрати контролю за оточенням дітей. Після розлучення матері мають значно менше можливостей впливати на поведінку дитини - у тому числі й карати її: по-перше, через те, що дитина важко переживає розлучення, по-друге, через її переконання, що саме мати несе відповідальність за втрату батька, по-третє, через те, що мати сама переживає почуття провини за розлучення і, намагаючись завоювати прихильність дитини, уникає суворості й, нарешті, по-четверте, через надмірну зайнятість матері на роботі, внаслідок чого вона не має можливості приділяти дитині достатньо уваги.

Спостереження за хлопцями і дівчатами, що навчаються в сьомому, восьмому і дев'ятому класах, показало, що діти з неповних сімей мають низькі оцінки і відрізняються вкрай невисоким рівнем професійних прагнень. Розлучення або окреме проживання подружжя викликає в їх дітях сповільнення пізнавальних процесів і формування моральних установок. Дослідження учнів, що вчаться у шостих - дев'ятих класах, дозволило встановити, що діти з повних сімей - порівняно з тими, що живуть тільки з батьком або матір'ю, або з вітчимом, або мачухою - рідше спізнюються і пропускають заняття, мають вищі середні оцінки, менше зауважень і більше позитивних відгуків вчителів [1, с.509-518]. Але встановити чіткого причинно-наслідкового зв'язку між складом сім'ї дитини і її поведінкою та успіхами в навчанні не вдалося.

Зрозуміло, що діти глибоко засмучені розлученням або окремим проживанням батьків, і це позначається на їх шкільних оцінках - в усякому разі, протягом так званого періоду адаптації до нових умов. Але так трапляється не зі всіма - іноді сімейні проблеми ніяк не відображаються на шкільних успіхах дитини. Проте спостерігається залежність між шкільними оцінками дитини і частотою сварок між розлученими батьками, що відбувалися в її присутності, а також частотою конфліктів самої дитини з матір'ю. Матері дітей, що мали оцінки вище середнього, відчували меншу депресію з приводу розлучення, відрізнялися вищим рівнем освіти, мали менше контактів з колишнім чоловіком і менше сварок з своєю дитиною, порівняно з матерями тих учнів, чиї середні оцінки були низькими. Знижений рівень професійних устремлінь і невисокі шкільні результати дитини часто є наслідком матеріального становища сім'ї, що змінилося після розлучення. Діти, що ростуть у неповних сім'ях, здобувають нижчу освіту і згодом мають нижчий рівень доходів. За статистикою, відсоток молодих людей, які не зуміли закінчити вищий учбовий заклад, серед тих, що жили в неповних сім'ях, більш ніж удвічі вищий, ніж у тих, хто завжди жив з обома батьками. Водночас відсоток студентів з повних сімей, що знайшли роботу за фахом після закінчення вищого учбового закладу, майже удвічі вищий, ніж у тих, хто виховувався одним батьком [3, с.470].

При психологічному аналізі ситуації слід враховувати, що шкільні оцінки можуть бути наслідком упередженого ставлення педагогів до дітей, які виховуються в неповній сім'ї; іноді вони не відповідають реальним успіхам дитини, оскільки часто думки педагогів грунтуються не на об'єктивних показниках розвитку особистості дитини, а на наявній інформації про її сімейний стан - наприклад, такій: «він виріс у неблагополучній сім'ї», «вони бідні», «вона втікала з дому». З цієї причини, якщо потрібно одержати об'єктивну картину успішності дитини в школі, варто уникати далекоглядних висновків, що грунтуються лише на шкільних оцінках.

Важливим чинником погіршання психічного здоров'я дітей із неповних сімей є їх ставлення до себе і до батьків. Діти, чиї батьки розлучені або живуть окремо, частіше, ніж діти з міцних сімей, скоюють вчинки, що загрожують їх здоров'ю: палять, зловживають спиртними напоями, відмовляються від дотримання заходів безпеки при поїздці на автомобілі, проявляють підвищену сексуальну активність Цьому факту можна дати два різні пояснення: а) дії, пов'язані з ризиком для здоров'я, є спробою самоствердження; б) така поведінка є наслідком послаблення контролю з боку батьків після розлучення [2,с.13-15].

Втрата одного з батьків змушує дитину по-новому поглянути на себе і сімейну ситуацію. Її «Я», мабуть, сильно страждає - особливо коли дитина починає звинувачувати себе за те, що трапилося в сім'ї, або стикається з труднощами, пов'язаними зі ставленням оточуючих до подібних ситуацій. Хоча розлучення давно перестало бути ганебною плямою, як це було раніше, воно й надалі залишається чинником, що створює певні соціальні проблеми для тих, хто пройшов через це випробування.

Важливо і те, як впливає розлучення на ставлення дитини до батьків. Діапазон переживань, що виникають при цьому в її душі, простягається від розуміння і співчуття до злості й ненависті. Часто дитина почуває жаль до своєї матері, яку проти її бажання покинув батько, але буває вкрай ворожою до «розлучниці», що позбавила її чоловіка. Дитина може мати хороші відносини з матір'ю, поки вона знов не вийде заміж, а після цього починає відчувати до неї ревнощі й злість. Поведінка дитини залежить від причин розлучення і від того, як вона сприймає та оцінює цю подію, тому для неї дуже важливо знати, що привело сім'ю до такого фіналу. Батькам буває важко пояснити сину або дочці, що з роками їх почуття вичерпалися і між ними наступило повне відчуження; але для їх майбутніх взаємин з дитиною вкрай важливо поводитися в подібних питаннях максимально чесно і відкрито.

Діти, так само як і батьки, можуть сильно відрізнятися один від одного: одні адаптуються до відсутності батька успішніше, інші менш успішно. Багато дослідників сходяться на думці, що дівчатка пристосовуються до наслідків розлучення набагато краще, ніж хлопчики. Реакція на втрату батька залежить і від того, чим вона викликана: розлученням чи смертю. Діти, чиї батьки померли, як правило, виховуються в теплій, дбайливій обстановці. У розлучених сім'ях і мати, і дитина часто відчувають провину за те, що трапилося, що призводить до взаємного відчуження.

Таким чином, нормальний розвиток дитини в неповній сім'ї визначається:

• нормальним функціонуванням партнера, що залишився з дитиною. Альтруїстична самопожертва матері - нехтування власними інтересами, щастям і благополуччям заради дитини, як правило, не породжує у відповідь такої ж готовності дитини і не робить її щасливою, оскільки подібна позиція виражається у викривленні виховання по типу спотворення і провокує дефекти особистісного розвитку дитини, призводить до зростання конфліктів і конфронтації в підлітковому віці, в період автономізації дитини. Для того, щоб дитина була щаслива, матір теж повинна бути щасливою.

• збереженням батьками позитивних відносин і можливості співпраці щодо виховання дитини. Категорично повинні бути виключені будь-які спроби спотворення образу екс-чоловіка з боку жінки, не можна уникати розмов і згадок про нього. Батькам необхідно працювати над завершенням емоційного розлучення з тим, щоб можна було відкрито сказати один одному: «Ми більше не подружжя, але ми, як і раніше, залишаємося матір’ю та батьком нашої дитини. Вона потребує нас обох, а ми – її. У нас спільні радощі й турботи, спільні інтереси, тому ми повинні навчитись працювати разом заради нашої дитини».

• розширенням кола спілкування дитини, створенням умов для реалізації її інтересів – у секціях, клубах тощо.

• Відсутністю ставлення до дитини як до засобу маніпуляції парнером. Часто батьки намагаються купити любов дитини. Якщо батько не має можливості повноцінно спілкуватися з дитиною, він заповнює вакуум різними подарунками – іграшками, поїздками, розвагами тощо. Діти, відчуваючи, що батьки конкурують за їх симпатію, самі спекулюють на батьківських почуттях.

Література:

1. Крайг Г. Психология развития – Спб.: Изд-во «Питер», 2000. – С.898 – 917.

2. Лютак О.З. Робота психолога в неповних сім’ях: навчально-методичний посібник. – Івано-Франківськ: пп. Кузів, 2007. – 105 с.

3. Майерс Д. Социальная психология – Спб.: Изд-во «Питер», 1999. – 688с.