ЧИСЕЛЬНІСТЬ І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД ПРОМИСЛОВИХ РОБІТНИКІВ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. В ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Переломним моментом в історії України стала друга половина ХІХ – початок ХХ ст., коли в Російській імперії, до складу якої входили українські землі, відбувся ряд соціально-економічних перетворень, що сприяли утвердженню капіталістичної системи господарювання. Утворення фабрично-заводської промисловості супроводжувалося появою великої кількості промислових робітників. Особливо швидко цей процес відбувався у Південних і Південно-східних губерніях імперії, на теренах сучасної України. Показники чисельності та національний склад українського робітництва, як основні критерії оцінки соціально-економічного становища цієї соціальної верстви, неодноразово ставали предметом досліджень індустріальної історії українських земель. Інтерес до проблеми посилився за радянської доби, в умовах надання пролетаріату особливого статусу авангарду революції. За декілька десятиліть було створено основний обсяг праць з робітничої проблематики які, однак, були перевантажені радянською ідеологією та страждали на тенденційність. Тому дослідження результатів наукових розвідок попередніх поколінь істориків дозволить не лише скласти цілісну картину промислово-економічного та соціального розвитку України зазначеного періоду, а й надасть можливість простежити розвиток історичної думки у певному ідеологічному середовищі. Цим зумовлюється актуальність обраної теми.

Окремі аспекти стану дослідження теми висвітлили такі автори як М.В.Нєчкіна, яка змалювала загальну картину вивченості питання [3,с.15]. Л.М.Іванов відзначив обсяг джерел, опрацьованих радянськими дослідниками та порівняння кількісних і відсоткових показників, що наводили дослідники [2,с.23]. Д.М. Шебаніц проаналізувала погляди радянських авторів на кількісний, віковий та етнічний склад промислових робітників України [9,с.55]. Сучасний російський дослідник Д.О.Чураков у ряді статей проаналізував праці радянських авторів з питань соціальних змін у робітничому середовищі, зокрема зростання чисельності та національний склад робітників Російської імперії загалом, Донбасу, зокрема [10,с.5]. Таким чином, на сьогодні існує ряд історіографічних напрацювань з проблеми, однак назріла необхідність узагальнення та систематизації отриманих результатів наукових розвідок.

Мета представленої розвідки полягає у висвітлені стану вивченості питань чисельності та національного складу робітників у працях радянських і сучасних дослідників. Джерелами дослідження виступають монографії, статті, колективні, узагальнюючи праці як радянських так і сучасних авторів.

Внаслідок бурхливого розвитку промислового виробництва на Півдні Російської імперії, в умовах появи тут великої кількості промислових підприємств у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. роль робітництва у суспільно-політичному житті країни стрімко зростала. У процесі створення портрету промислового робітництва України зазначеного періоду радянські та сучасні дослідники не оминули таких важливих питань, як коливання чисельності та національний склад працюючих. Особливо яскраво ці показники відзначалися на прикладі робітників Донбасу. Серед радянських істориків формування українського пролетаріату у другій половині ХІХ ст. вивчали Г.В.Сичкарь [4, с.12], А.Г.Рашин [5, с.43], А.М.Панкратова [6, с.21]. Кількісні показники та національна приналежність шахтарів розглянута в праці О.А.Парасунько [7, с.14].

Узагальнюючою роботою з проблеми виступає колективне дослідження радянських істориків під керівництвом Ю.Ю. Кондуфора «История рабочих Донбасса». У праці наведені дані про чисельність і національний склад робітництва Донбасу. На думку авторів, за національним показником перше місце в регіоні посідали вихідці з Росії, особливо з Чорноземного Центру – Орловської, Курської, Тамбовської, Воронезької та інших губерній – у 1900 р. на їхню долю припадало 55,7 % донецьких шахтарів [1,с.38]. Друге місце посідали українці з Катеринославської, Чернігівської, Полтавської губернії та з Області Війська Донського, становлячи 31,5% шахтарів [1,с.39]. У металургійній і металообробній промисловості згідно з всеросійським переписом населення 1897 р. росіяни складали 74%, українці – 22,3% [1,с.40]. У невеликій кількості у промисловості Донбасу були представлені білоруси, молдавани, казанські татари, євреї. Таким чином, автори наголошують, що формування українського пролетаріату відбувалося за рахунок «братніх» російського та українського народів, причому, українські робітники подавалися як складова загальноросійського пролетаріату. Їх формування й розвиток відбувалися подавалося за загально прийнятим сценарієм, а можливі регіональні особливості відкидалися радянськими дослідниками як не значні.

За професійною спрямованістю автори відзначають порайонну спеціалізацію – спеціалісти будівничих професій, робітники металургійної, металообробної промисловості, як правило, були вихідцями з Курської, Калузької, Орловської, Тульської губерній, а за національним складом – переважно росіянами. На противагу цьому поповнення робітництва з українських губерній відбувалося за рахунок збіднілого селянства, представники якого не мали робітничих професій. На виробництві такі робітники отримували низько кваліфіковану роботу. Виходячи з цього, слід відзначити, що у перші пореформені десятиліття у промисловості Донбасу за національним складом домінували росіяни, які в завдяки професійним навичкам перебували у кращому соціально-економічному становищі.

В.І. Подов у монографії «Перші шахтарі і металурги Донбасу» створив картину економічного і соціального становища промислових робітників Донбасу у другій половині ХІХ ст. Автор відзначив, що за національним складом промислові робітники Донбасу не були однорідні. Він показав, що на 1871 р. у вугільній промисловості Донбасу основну масу шахтарів – 82,5% –складали вихідці з Центральних російських губерній – Тамбовської, Тульської, Орловської [8,с.32]. Але в подальшому ситуація змінювався. На 1884 р. зросла чисельність робітників-українців – вихідців, передусім, з Харківської, Полтавської, Катеринославської губерній. Вони склали 47,2%, а на початок ХХ ст. українські губернії та Область Війська Донського дали до 90% шахтарів Донбасу [8,с.34]. За спостереженням В.Подова таке явище пов`язано з тим, що найбільш інтенсивно процес капіталістичного перетворення на селі відбувався у південних українських губерніях, за рахунок чого зростала питома вага українського селянства серед найманих промислових робітників. У 1880-1890-х рр. збільшилася кількість колишніх кустарів і ремісників, що осіли на заводах і шахтах Донбасу. Серед таких робітників значна кількість походила з Курської, Калузької, Орловської, Тульської губерній. У невеликій кількості були представлені інші національності – білоруси, молдавани, татари, поляки, євреї.

На відміну від радянських авторів, В.І.Подов включив до загальної маси робітництва іноземних спеціалістів, яких на початку ХХ ст. в Донбасі нараховувалося кілька сотень. Лише Джон Юз привіз на шахти і копальні Донбасу до 70 кваліфікованих спеціалістів з Англії. Однак, це була крапля в море. Крім того, іноземці, зазвичай, становили невелику персоналу підприємств – майстрів, техніків, тощо – з високою заробітною платою, що різко виділяло їх із загальної маси робітників.

Прискорений промисловий розвиток Донбасу відзначався і швидкими темпами зростання чисельності робітників. Розкриваючи це питання, радянські дослідники показали, що з 1861 по 1891 рр. кількість робітників зросла в 30 разів і склала 140 тис. осіб, що становило 5% промислових робітників імперії, а з урахування робітників залізничного транспорту – 170-175 тис. [1,с.42]. За галузями промисловості на вугільних шахтах працювало – 85,5 тис. чоловік, металургійних підприємствах - 39 тис. чоловік, на скляних та цегляних заводах -5,5 тис. чоловік, на соляних та залізорудних копальнях – 5 тис. чоловік, на хімічних заводах – 1,5 тис. [1,с.40]. Ці показники відображають домінування у Донбасі гірничої та гірничозаводської промисловості, що пов`язано з наявністю покладів корисних копалин та вигідним географічним розташуванням. В.Подов показав, що чисельні показники в середовищі промислового робітництва коливалися в залежності від загальної економічної ситуації в країні. Так, за підрахунками радянських дослідників у період економічного спаду 1904-1909 рр. на Півдні Російської імперії роботу втратили понад 20 тис. чоловік [1,с.22].Однак, преважна більшість безробітного пролетаріату залишалася у Донбасі, очікуючи покращення ситуації. Загалом у промисловості Донбасу на 1909 р. нараховувалося близько 200 тис. робітників, з них переважна більшість – 128, 9 тис. – працювала на шахтах [1,с.23].

За концентрацією робітників на великих промислових підприємствах Донбас посідав одне з перших місць у Російській імперії. На користь цього твердження В.Подов наводить такі дані – у 1900 р. на 12 найбільших металургійних заводах Донбасу працювало по 2420 робітників, а на уральських підприємствах також типу в лише – 1496 робітників. На вугільних шахтах з кількістю робітників більше ніж 500 осіб були зайняті 77,5% шахтарів [8,с.25]. Представлені показники переконливо демонструють надзвичайно високий рівень концентрації робітників на металургійних підприємствах і шахтах Донбасу.

В.І.Подов наголошує, що формування промислового пролетаріату Донбасу особливо інтенсивно відбувалося у 1880-1890-х рр., коли його чисельність зросла більше ніж у 10 разів, а в його складі відбулися важливі якісні зміни [8, с.18]. Протягом пореформеного часу, до початку ХХ ст. кількість робітників у промисловості Донбасу збільшилася в 30 разів. На початку ХХ ст. український пролетаріат перетворився на одну з найбільших складових частин робочого класу Російської імперії. За віковим складом найбільшу групу становили робітники віком 20-39 років, що автор пояснював складними умовами праці та передчасним старінням робітників.

Згідно з переписом 1897 р. російськомовне населення Донбасу складало 74%, україномовне – 22,3% [8,138.] Однак, В.Подов виділяє ще таке явище кінця ХІХ ст., як українізація російських робітників, що пояснює високими темпами пролетаризації українського села, посиленням промислового відходу в гірничу та гірничозаводську галузь виробництва.

Таким чином, погляди радянських і сучасних авторів на кількісний і якісний склад пролетаріату в Донбасі у багатьох аспектах збігаються. Обидва покоління дослідників відзначають прискорені темпи зростання чисельності промислового робітництва та високу концентрацію робітників на промислових підприємствах, а також переважання росіян над українцями та представниками інших національностей. Слід зазначити, що завдяки внеску радянських авторів до широкого наукового обігу було залучено великий масив архівних матеріалів, статистичних даних щодо соціально-економічного становища робітників. Однак, саме сучасним дослідникам вдалося відійти від ідеологічних нашарувань радянської доби і вперше розглянути українське промислове робітництво як самостійну суспільну складову з точки зору національного розвитку українських земель.

Подальше дослідження соціально-економічного становища робітників України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дозволить скласти картину загальної економічної ситуації в країні та сформувати основні напрямки майбутніх наукових пошуків.

Література:

1. История рабочих Донбасса / Ред. Ю.Ю. Кондуфора. – К.: «Мысль, 1981.–424с.

2. Иванов Л.М. К вопросу о формировании пролетариата Украины (по поводу работ Ф.Е.Лося, А.А.Нестеренко, Е.С.Компан и др. о формировании пролетариата Украины) / Л.М. Иванов // Вопросы истории. – 1957. - №6. – 42 с.

3. Очерки истории исторической науки в СССР / М.В. Нечкина. – М.: Наука, 1985. – Т. 5. – 523 с.

4. Сичкарь Г.В. Формирование рабочего класса в каменноугольной промышленности Донбасса во второй половине ХІХ в.: автореф. дис. ... уч. cтепени канд. ист. наук: 07.00.06 / Г.В.Сичкарь. – К., 1954. – 15 с.

5. Рашин А.Г. История промышленного развития России / А.Г. Рашин. – М.: Мысль, 1940. – 243 с.

6. Панкратова А.М. Развитие капитализма в России и возникновение рабочего движения / А.М. Панкратова. – М.: Военная типография им. А. Тимошенко, 1947. – 329 с.

7. Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины(60-90-е годы ХІХ в.) / А.О. Парасунько. – К.: изд-во Академии наук УССР, 1963. –  127 с.

8. Подов В. И. Первые шахтеры и металурги Донбасса / В.И. Подов. – Луганськ: Світлиця, 2007. – 210 с.

9. Шебаніц Д.М. Формування робітничих кадрів Донбасу в другій половині ХІХ ст. в радянській історіографії / Д.М. Шебаніц // Гілея: науковий вісник: зб. наук. праць. – К., 2010. – Вип. 30. – 31 с.

10. Чураков Д.М. Рабочая история начала ХХ века глазами современных историков / Д.М. Чураков // Альтернативы. – К., 2001. – №4. – 28 с.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, Темірова Н.Р.