ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ВИВЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО КІНЕМАТОГРАФА В УСРР – УРСР В 1930 – ТІ РР.

Дослідження українського кінематографа 1930-х років потребує використання широкого кола історичних джерел. Серед них варто виокремити кілька груп документів, в першу чергу, це неопубліковані архівні матеріали та документи, опубліковані джерела, матеріали періодичної преси та спеціалізованих видань, мемуари учасників кінопроцесу. Залучення різноманітних за характером джерел дає можливість цілісно дослідити особливості державної політики в УСРР – УРСР щодо кіно в 1930 – ті рр. Зазначимо, що чи не найскладнішим завданням виявися не пошук документів, які характеризують вітчизняний кінематограф в зазначений період, а власне відокремлення з великого масиву матеріалів тих, що уможливлюють аналіз явища вцілому.

Оскільки, всі сфери життя в радянській Україні піддавались тотальному контролю, кіно не було виключенням, з боку партійних органів, то цілком зрозумілим і виправданим є залучення матеріалів ЦК КП (б) У. Ці документи зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України і групуються у фонді 1 «ЦК КП (б) У». Найбільш інформативними стали матеріали, що містяться в 20 описі (документи відділів ЦК). Серед них: переписка з союзними органами щодо питання відстоювання окремішності розвитку української кінематографії; звіти Всеукраїнського кінофотоуправління (ВУФКУ), «Українфільму»; документи про стан виконання різних партійних директив, зокрема, щодо кінофікації та будівництва кінотеатрів у сільській місцевості та багато інших. Матеріали архіву дали змогу простежити динаміку згортання автономії республіканського кіноуправління.

Також у цьому архіві містить спеціальний фонд (Ф. 263) переданий із ДА СБ України. В ньому є інформація про О.Довженка та інших українських кінематографістів.

У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України зберігаються документи Народного комісаріату освіти (НКО) (Ф.166), Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) (Ф 1., Оп. 6. Центральна комісія кінофікації УРСР), ВУФКУ при НКО (Ф. 1238). У справах представлені переважно документи діловодства, переписка між різними організаціями, а також статути ВУФКУ, ТДРК та ін. На жаль, документи після 1933 р. не збереглися. Дослідженні матеріали дозволяють вивчити особливості функціонування кіносистеми, з’ясувати проблеми управління та маловідомі факти.

Важливим джерелом для вивчення вітчизняного кінематографа передвоєнного десятиліття є матеріали, що знаходяться в Центральному державному архіві – музеї літератури і мистецтва України. Величезне різноманіття, що зберігається в архіві, допомагає краще вивчити життєписи українських режисерів, акторів, сценаристів. Також в архіві знаходяться документи про роботу київської кіностудії (Ф.670). Але матеріалів збереглось не багато, особливо за довоєнний період. Значний інтерес становлять бухгалтерські документи кінофабрики. Фонд 442, присвячений Івану Кавалерідзе, і складається з двох описів. В ньому містяться автобіографія, фотографії, статті самого Івана Петровича, а також опубліковані статті про нього в різний час.

Також значний пласт документів знаходяться в Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г.С. Пшеничного. Документи, які тут зберігаються, можна віднести до особливого різновиду джерел. Нами було переглянуто «Кіножурнали», та документальні фільми, які збереглися у фондах архіву, створені у 1930 – х рр. Окрім матеріалів ЦДАКФД ім. С.Г. Пшеничного важливим джерелом є художні фільми 1930 – х рр. В комплексі, використання аудіо – візуальних джерел, дає можливість скласти уявлення про їх особливості, а також відчути вражання, які отримував кіноглядач 30 – х рр. Перегляд уможливлює занурення «всередину» епохи. Завдяки фільмам, знятим у 1930 – ті рр., пізнаємо час, державу, людей, соціальні і політичні особливості історії.

Матеріали, які зберігаються в регіональних архівах, зокрема Одеської, Дніпропетровської областей та АР Крим, дозволили прослідкувати «спадковість» у виконанні рішень на місцевому рівні, а також відзначити певні тенденції у регіональному розвитку кінематографа.

Серед архівів матеріали яких, залучено до нашого дослідження окрім вітчизняних є і архіви Російської Федерації. Характер взаємовідносин республіканських і всесоюзних органів управління кіно зумовив той факт, що значний масив документів зберігається саме в Москві. Російський державний архів соціально – політичної історії (РДАСПІ) дозволяє вивчити вплив на кіно перших осіб СРСР Й.Сталіна (Ф. 558) та В. Молотова (Ф. 82), А. Жданова (Ф. 77). Серед документів Російського державного архіву літератури (РДАЛІ) найбільш цінними для дослідження українського радянського кіно 1930 – х рр. є матеріали із фондів «Совкіно» (Ф. 2496), «Союзкіно» (Ф. 2497.) Головмистецтва (Ф. 645). Матеріали з цих архівів ілюструють особливості взаємовідносин центральних органів управління кіно з українськими республіканськими, характеризують ставлення до українського кіно та його значення у всесоюзному масштабі.

Важливим джерелом вивчення стали опубліковані матеріали. Збірники, які було видано за радянських часів, містять партійні та урядові директиви та інші офіційні документи, дозволили вивчити основні напрямки державного керівництва кіно галуззю [4]. Значний матеріал, що характеризує значення кіно в СРСР, міститься в опублікованих виступах керівників держави [2, 6]. Новітні збірки документів, презентують мало відомі документи, які раніше не були залучені до наукового обігу [1, 3, 5]. Крім цього досить багато публікації в періодиці, що мають характер розвідок з архівними матеріалами. Опубліковані державні бюджети УСРР – УРСР 1930 – х рр. стали важливим джерелом для вивчення особливостей державного фінансування кіногалузі, а також зміни пріоритетів у її розвитку.

Друковані матеріали, різноманітні брошури, кіноафіші дозволяють зрозуміти ставлення сучасників до подій у кіножитті України у 1930 – ті рр. В брошурі «Делегату першого районного кінофестивалю молоді золотої промисловості» вміщено анотації до фільмів, що входили в програму фестивалю, а саме «Покоління переможців», «Ми з Кронштадта», «Цирк», в кінці містяться сторінки для відгуків по кожному фільму.

Цінним джерелом для вивчення історії кінематографа є дослідження матеріалів періодичних видань, а також публікації у спеціалізованій періодиці. У липні 1935 р. вийшов перший номер українського журналу «Радянське кіно» - органу ГУКФ при РНК УСРР. Значний масив інформації нам дає преса. Часто передовиці газети «Правда» ставали «офіційними директивами». Критика або схвалення цією газетою були чітким сигналом для критиків, пропагандистів і решти радянської преси. Така ситуація відбулася з тавруванням О.Довженка, І. Кавалерідзе після публікацій критичних рецензій їх фільмів. В закордонній пресі, що видавалась діаспорою, міститься аналіз українських художніх фільмів, а також критика тоталітарного режиму та його згубного впливу на кіномистецтво.

Важливим джерелом є мемуари, спогади безпосередніх учасників подій[7,8]. Їх автори пишуть не просто про історичні події, факти, явища – вони пишуть про своє життя, про життя людей, яких добре знали. Час стирає більшість неприємних ситуацій, і люди, в переважній більшості, пишуть про свою молодість із щирим захопленням, переосмислюючи та оцінюючи події під зовсім іншим кутом зору. Тому використання цього виду джерел вимагає критичного аналізу та врахування особливостей їх походження.

Таким чином, було опрацьовано значний масив матеріалів та документів, в першу чергу, це архівні матеріали. Що дало нам змогу викристалізувати особливості взаємовідносин між всесоюзним та республіканським керівництвом, з’ясувати, хто саме приймав рішення, а хто був їх виконавцем, прослідкувати динаміку посилення контролю над кінематографією. Опубліковані документи в переважній більшості - офіційні документи, що розкривають етапи перетворення українського кіно із автономної організації на цілком контрольовану Москвою структуру. Використання матеріалів спеціалізованої періодики дозволило зрозуміти процеси, що відбувались всередині кінематографічного цеху. Газети ж, в свою чергу, допомогли відобразити динаміку державної та суспільної реакції на кінематографічний процес. Завдяки джерелам, стає можливим вивчення і трагічних сторінок української історії, зокрема репресій, сфабрикованих судових процесів, тощо.

Коло джерел, залучене для вивчення, дозволяє цілісно вивчити державну політику в галузі кінематографа в радянській Україні в 1930 – ті рр.

 

Література:

1. Безручко О.В. Олександр Довженко: розсекречені документи спецслужб/ О.В. Безручко.- К.: Сучасний письменник, 2008. – 232 с.

2. Калінін М.І. Про виховання і освіту / М.І. Калінін. – К.: Мистецтво, 1983. – 303 с

3. Кремлёвский кинотеатр.1928-1953: Документы / гл. ред. К. Аймермахер – М.: РОССПЭН, 2005. – 1120 с.

4. Культурне будівництво в УРСР.1928 – червень 1941.Збірник документів і матеріалів./ В.М. Даниленко уп. – К.: Наук. думка, 1986. – 414 с.

5. Попик В.А. Під софітами спецслужб. Художньо – документальний збірник / В.А. Попик. – К.: Вид – во Європ. ун – ту фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу, 2000. – 406 с.

6. Сталин И. Партия о кино. / Й. Сталин. – М.: Искусство, 1938. – 165 с.

7. Бодик Л. Джерела великого кіно. Спогади про О.П. Довженка. / Л. Бодик. – К.: Радянський письменник, 1965. – 160 с.

8. Довженко О.П. Твори: В 5 – томах. – К.: Дніпро, 1983 -1985.

 

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Петасюк О.І.