СУЧАСНИЙ СТАН ФУНДАЦІЙ ІВАНА МАЗЕПИ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

І. С. Мазепа належить до когорти унікальних меценатів, покровителів і творців української культури. Він невтомно дбав про духовний та просвітницький розвій Української Гетьманської Держави. У цьому контексті дуже показовою є його будівнича діяльність: за 21 рік гетьманування І. Мазепа став фундатором 12 новозбудованих та 20 реконструйованих храмів [6], які є шедеврами української та світової архітектури.

Нині в українській історіографії багато праць, присвячених аналізу будівничої діяльності гетьмана І. Мазепи [1; 10; 12], описові архітектурних пам’яток, споруджених чи реконструйованих на кошти відомого мецената [2; 3]. Цікаві спостереження щодо збудованих на кошти гетьмана церков та його меценатської діяльності подано в працях В. Січинського [11], С. О. Павленка [9], Д. Журавльова [8]. Проте бракує досліджень, у яких було б схарактеризовано саме ті архітектурні пам’ятки, що збереглися на теренах сучасної України. З огляду на це вважаємо, що означена проблема є вкрай актуальною.

Отже, мета пропонованої статі — з’ясувати сучасний стан найбільш значущих для історії української культури архітектурних пам’яток, збудованих, реставрованих чи оздоблених коштом І. Мазепи, виявити їхні характерні особливості.

Гетьмана І. Мазепу називають творцем «українського архітектурного бароко» [12, с. 318]. Як відомо, бароко — це основний стиль у європейському мистецтві кінця XVI – середини XVIII ст., що прийшов на зміну ренесансу. Виник він в Італії, а звідти поширився по всій Європі. На початку XVII ст. західноєвропейський стиль бароко став проникати й в Україну, але загальні особливості бароко на українських землях втілювалися дуже своєрідно. Поєднання особливостей західноєвропейського бароко та власне національних засад сприяло виробленню в Україні «українського бароко». Оскільки цей стиль набув значного розквіту за часів гетьманування І. Мазепи, його ще називають «мазепинським стилем» або «мазепинським бароко» [7, с. 514].

Архітектурні пам’ятки, споруджені, реконструйовані чи оздоблені на кошти Івана Мазепи, умовно можна поділити на 3 основні групи:

1) архітектурні пам’ятки, які збереглися на теренах сучасної України, не зазнавши корінних змін: Церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври, Вознесенський (Свято-Вознесенський) собор у м. Переяслав-Хмельницькому, Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря, Успенська церква Густинського монастиря, Чернігівський колегіум з церквою Всіх Святих (Іоанна Предтечі), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві та ін.;

2) архітектурні пам’ятки, які після руйнувань відбудовано та частково змінено в другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.: Успенський собор Києво-Печерської лаври, Троцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові, Покровська церква у Батурині, Михайлівський Золотоверхий собор, Благовіщенська церква на Подолі тощо;

3) архітектурні пам’ятки, які не збереглися до сьогодні: Богоявленський собор Київського Братського монастиря, Собор Миколи Чудотворця та Трапезна церква Микільського монастиря та ін. Відповідно до мети ми детальніше схарактеризуємо найпоказовіші архітектурні пам’ятки 1 та 2 групи.

1) 1695 р. Іван Мазепа виділив кошти на будівництво Вознесенського собору (Свято-Вознесенський собор) у Переяславі, зведений і освячений 1700 р., а 1703 р. у соборі встановили великий різьблений іконостас, виготовлений на замовлення І. С. Мазепи. Також гетьман подарував храмові Пересопницьке Євангеліє, яке зберігалося в Переяславі до 1867 р. Вознесенський собор – це однобанний дев’ятидільний хрещатий храм, який «є типологічно унікальною, мистецьки неповторною пам’яткою Мазепиної доби – перехідного етапу від українського відродження до бароко» [4, с. 17].

І. Мазепа за часи гетьманування дуже багато зробив для відродження слави та могутності Києво-Печерської лаври. У 1696–1698 рр. збудовано церкву Всіх Святих, яку вважають перлиною українського бароко і яка має характерні риси, притаманні українським храмам XVII–XVIII ст. Церква ніби висить над землею, її стрункі й виразні форми легко здіймаються до небес. Храм має багате декоративне оздоблення, у якому домінують геометричні елементи. На фасаді цієї церкви було зображено геральдичний щит ктитора храму І. Мазепи, оригінал якого не зберігся, проте його відновлено на північному фасаді церкви.

Гетьман Мазепа доклав неабияких зусиль для відбудови Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, зведеної на початку XII ст. Зазначимо, що це єдина серед наземних споруд Лаври, яка збереглася неушкодженою з часів Київської Русі. Наприкінці XVII і протягом XVIII ст. церкву реконструйовано в стилі українського бароко і вона набула сучасного вигляду. Під час реконструкції постав «укорочений» купол, змінилося внутрішнє оформлення та з’явилися нові розписи стін.

У 1698–1701 рр. навколо Києво-Печерської лаври коштом І. Мазепи побудовано кам’яні оборонні мури загальною довжиною понад кілометр. На кутах цих мурів зведено кам’яні вежі, яких до сьогодні збереглося лише п’ять: Малярна, Онуфріївська, Північно-західна, Годинникова, Івана Кушника. Кожна є неповторною за архітектурою. До того ж Онуфріївську церкву-вежу довгий час називали Мазепинською, оскільки вона була присвячена гетьманові.

У західній частині Чернігова на високому пагорбі розміщений один з мальовничих архітектурних комплексів України – Троїцько-Іллінський монастир кінця ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. Він і зараз приваблює багатьох туристів неповторною красою, а паломників – мощами Феодосія Углицького і преподобного старця Лаврентія. А головною спорудою цього монастиря є Троїцький собор майже в центрі монастирського двору. Цей собор було закладено 1679 р. за безпосередньої участі архієпископа Лазаря Барановича і фінансової підтримки гетьмана Івана Мазепи за проектом архітектора Йогана-Баптиста Зауера.

Своєрідність архітектури Троїцького собору в тому, що він побудований з використанням об’ємно-просторової композиції давньоруського храму в поєднанні з елементами українського бароко [5, с. 201]. Троїцький собор – це монументальний тринавовий семибанний храм із вишуканим декором. За період існування цей собор неодноразово горів, його перебудовували, закривали, але він вистояв усупереч усім негараздам. Протягом 1970–1980-х рр. проведено реставраційні роботи: за проектом архітектора-реставратора Марионіли Говденко соборові повернено первісні барокові форми.

Чернігівський колегіум при кафедральному Борисоглібському монастирі – «це одна з найсвоєрідніших архітектурних пам’яток доби бароко в Україні, унікальна за своєю об’ємно-просторовою композицією» [4, с. 38]. У 1700–1702 рр. на кошти гетьмана Мазепи збудовано двоярусну вежу, на нижньому ярусі якої містилася дзвіниця, а на верхньому – колегіумська церква Іоанна Предтечі. Тоді ж надбудовано другий поверх над трапезною палатою, а зі сходу прибудовано дводільну Всіхсвятську церкву, вівтар якої увінчували бані (не збереглися до сьогодні). В 1770-х рр. Колегіум перетворено на духовну семінарію, а 1806 р. розібрано деякі приміщення. У 1952–1954 рр. під час реставрації на території колегіуму знайдено закладну таблицю з гетьманським гербом і написом про те, що цей храм збудовано на кошти Мазепи.

Чернігівський колегіум поряд з Києво-Могилянською академією та Харківським колегіумом був одним із визначних осередків просвіти і культури XVIII ст. в Україні. Цей колегіум зберігся донині і є видатною пам’яткою архітектури, яка входить до Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

2) Успенський собор Києво-Печерської лаври – одна з найвеличніших пам’яток українського архітектурного бароко на теренах сучасної України. Ще в другій половині 1690-х рр. гетьман Іван Мазепа вклав близько 20500 дукатів на оздоблення Успенського собору. Тоді було позолочено сім грушоподібних бань, завдяки чому «собор набув величності та божественної легкості» [10, с. 135]. 3 листопада 1941 р. Успенський собор унаслідок вибуху було повністю зруйновано, а відбудовано лише 2000 р. Під час відновлення Успенського собору архітектори намагалися відтворити стан собору на період розквіту українського бароко другої половини ХVIII ст. На думку В. Вечерського, архітектурні форми цієї пам’ятки відтворено досить точно. Проте фасадний декор та малювання виконано досить спрощено: первісний фасадний ліплений декор був авторською скульптурою, а сучасний змонтували з заводських відливків, тому «вони виглядають не живими мистецькими творами, а мертвими муляжами» [5, с. 86].

Однією з найкращих фундацій Івана Мазепи є цегляна Покровська церква в Дігтярівці Новгород-Сіверського району, збудована в 1708–1709 рр. Як зазначає В. В. Вечерський, ця церква «не має аналогів у тогочасній українській архітектурі. Це – унікальна за своїми формами й декором пам’ятка доби Гетьманщини, що засвідчує тісні зв’язки української архітектури з тогочасною західноєвропейською» [2, с. 246]. Серед споруд центральної України цей храм виділяється досконалими архітектурними формами і зовнішнім декором у стилі бароко. Зауважимо, що Покровська церква прославилась і своєю святинею – чудотворною іконою Богородиці Дігтярівської, яку Мазепа оздобив розкішними срібними з позолотою шатами. На сьогодні оригінал ікони втрачено, але залишились її копії, які зберігаються в Музеї історичних коштовностей України в Києво-Печерській Лаврі.

У 1960–1961 рр. знесли східну, вівтарну й західну частини храму та скинули бані, тобто церкву частково зруйнували. 2011 р. під керівництвом директора Науково-дослідного Інституту історії архітектури та містобудування архітектора С. Юрченка та за підтримки українців Америки та Канади почалося реставрування напівзруйнованого визначного мурованого храму св. Покрови.

Покровська церква в Батурині – один із храмів гетьманської столиці, сповідальня Івана Мазепи. Цей величний храм має досить складну історію: його двічі руйнували (1708 р. та 1936 р.), двічі він поставав із небуття (1789 р. та 2008 р.). Сьогодні це чинний храм, у якому відбуваються щотижневі богослужіння [5, с. 258].

Отже, архітектурні фундації гетьмана Івана Степановича Мазепи – це неповторні шедеври та справжні перлини української та світової архітектури. Ці величні пам’ятки стали знаковими для української культури, бо свідчать про грандіозне будівництво Мазепиної доби, виконане на дуже високому технічному та мистецькому рівнях. Саме тоді було створено особливий, оригінальний тип споруд, самобутні архітектурні форми та вишукані прикраси унікального національного стилю, який називають українським бароко.

Проведений аналіз переконливо доводить, що на теренах сучасної України ведеться постійна робота щодо збереження, охорони, відновлення та реконструкції визначних своєрідних архітектурних пам’яток, виконаних у бароковому стилі. Ці величні храми є національним надбанням та візитною карткою України, які приваблюють та милують око багатьох туристів, і саме цей фактор відіграє першорядну роль у їхньому відновленні на сьогодні.

У цій статті ми проаналізували тільки деякі архітектурні пам’ятки на теренах сучасної України, побудовані, перебудовані чи оздоблені на кошти І. Мазепи. Усі величні храми та будівлі в стилі українського бароко – це об’єкт досліджень майбутніх студій.

Література:

1. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч / Андрусяк М. – К. : Обереги, 1991. – 48с.

2. Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини: Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К. : НДІТІАМ, 2001. – 350 с.

3. Вечерський В. В. Архітектурні фундації гетьмана Івана Мазепи [Електронний ресурс] / В. В. Вечерський // Режим доступу : http://www.myslenedrevo.com.ua.

4. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К. : А.С.С., 2005. – 586 с.

5. Вечерський В. В. Українські монастирі / В. В. Вечерський. – К. : Наш час, 2008. – 400 с.

6. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи / М. Возняк // Мазепа: збірник. – Варшава, 1938. – С. 130–131.

7. Голубець М. Доба Мазепи / М. Голубець // Історія української культури [За загал. ред. І. Крип’якевича]. – К. : Либідь, 1994. – С. 514

8. Журавльов Д. Мазепа: Людина, політик, легенда / Журавльов Д. – Харків : Фоліо, 2007. – 382 с.

9. Павленко С. О. Іван Мазепа / С. О. Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – 416 с.

10. Павленко С. О. Іван Мазепа як будівничий української культури / Павленко С. О. – К. : Києво-Могилянська академія, 2005. – 304 с.

11. Січинський В. Іван Мазепа: Людина і Меценат / Січинський В. – Філадельфія, 1951. – 54 с.

12. Шевчук В. Просвічений володар: Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой / Шевчук В. – К. : Либідь, 2011. – 464 с.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук Кізлова Антоніна Анатоліївна