СПОЖИВЧИЙ КОШИК В ЖИТТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

В Україні існує проблема відповідності набору та обсягу товарів мінімального споживчого кошика заробітній платі та медичним стандартам, є серйозні сумніви щодо адекватності набору товарів мінімального споживчого кошика.

У 2000 році Кабмін прийняв спеціальну постанову з довгою назвою “Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення”. У ній було визначено основні параметри виживання українців .

Споживчий кошик – асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї.

Поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу. Ціна і національні особливості його в кожній країні свої: споживчий кошик американця нараховує 350 продуктів і послуг, француза − 507, англійця − 350, німця − 475. Український споживчий кошик нещодавно був розширений до 297 (було 260) найменувань продуктів.

Споживчий кошик українців складається з мінімального набору продуктів.Український споживчий кошик не враховує сучасних потреб людини, пов'язаних з технологічними, інтелектуальними, інформаційними змінами в сучасному суспільстві. Більш того, кошик вчорашнього дня закладає майбутні злидні нашого народу. На недостатньому рівні закладені такі витрати, як оплата комунальних послуг, платне лікування, платна освіта, і ніяк не згадані потреби в особистому розвитку та відпочинку.

Цікаво, що в цивілізованих країнах про населення дбають набагато краще. Скажімо, в Англії до споживчого кошика, між іншим, закладено таке: шампанське, пиво, МР3-плеєр з музичними записами, підключення до інтернету, витрати на телевізори з плоским екраном. акустичну гітару, великий перелік товарів для дому, включаючи дверні ручки й витрати на садівника, нещодавно включили котлети по-київськи та i-phone, німці − цифровий фотоапарат, відеокамеру, сканер і лазерний принтер, прилад для вимірювання кров’яного тиску. У свою чергу, споживчий кошик американця передбачає витрати на тютюнові та алкогольні вироби, на освіту, на мобільний і комп’ютерний зв’язок. А французи заклали до свого споживчого кошика також витрати на відвідування перукарні, купівлю лаків для волосся, гелів для душу та інших численних косметичних засобів. Крім цього, передбачено кошти на няню для дитини, на апарати для виправлення зубів, на оренду автомобілів і проїзд у таксі, а також на їжу для котів і собак.

Західна людина не боїться малювати для себе ситуації майбутнього, у яких вона більш заможна, ніж сьогодні. Для неї світ весь час ускладнюється і змінюється, а отже − постійно змінюється і зміст споживчого кошика.

Виходить, чим повніше кошик відображає вимоги часу, тим багатша країна. Лише українці не відчувають цієї динаміки, живучи за стандартами минулого століття.

Споживчий кошик українця виявився гіршим, ніж пайок військовополоненого у 1941 році. Уряд пропонує українцям харчуватися удвічі гірше, ніж годували німецьких військовополонених у сталінських таборах у 1941 році.

106 грамів хліба, 5 грамів сала і 25 грамів ковбаси, півтора стакана молока та 250 грамів картоплі на день, пара шкарпеток та колготок на рік, одна пара білизни на 5 років – це не тюремні норми, а рекомендований державою так званий споживчий кошик для українців. Також населення повинно отримувати, на думку влади, на 35 грам більше солодощів, ніж німці в дні війни. Хоча в пайці полонених були присутніми ще й борошно, томат-пюре, а в кращі часи і горох, квасоля, сухофрукти та кава − на відміну від “маленьких таких українців”.

Мабуть, і одягали їх не гірше, ніж українців сьогодні, бо, скажімо, чоловічі зимові черевики за споживчим кошиком можна придбати раз на 12 років. На 8 років нашій людині має вистачити одного пальта.

Закрадається підозра, що в уряді причаїлася глибоко законспірована терористична організація. Саме її підступами пояснюється наявність у “споживчому кошику” лише двох кілограмів сала на рік (або п’яти з половиною грамів на день) на одного дорослого й півтора кілограма (трохи більше чотирьох грамів на день) на підлітка.

Проте діють у владі й оптимістичні сили. Норма споживання яєць — основної зброї політичної боротьби — становить одне на день на підлітка, пів-яйця на дитину і 0,6 яйця на дорослого. Тобто для забезпечення мінімуму споживання потрібно приблизно 16 млрд. яєць на рік. Тоді як реальне виробництво не перевищує 12 млрд. Де вишукуватимуть резерви, залишається лише здогадуватися.

Що ще опинилося в “продуктовому кошику”? У нормах зразка 2000 року одному працездатному їдцю пропонувалося обмежитися в рік 14 кг яловичини, телятини й баранини, а тепер — 16 кг, але тільки яловичини (більш як 43 г на день). Свинини пропонується 8 кг на рік (21 г на день). Із кошика виключено кроликів, зате додалися два кіло птиці (14 кг на рік, або 38 г на день). Із продуктів найпершої потреби на рік нам пропонують 62 кг білого хліба (169,8 г на день, жити можна), 95 кг картоплі (260 г на день, також краще, ніж ситуація з салом). А також 25 кг помідорів і огірків разом (68 г на день, на закуску не вистачить), 60 кг фруктів і ягід (164 г на день, півтора яблука). І позаяк уже внесли в “мінімум” 13 кг кондитерських виробів, то чому не внесли горілку?

Дітям норми трохи збільшено. Якщо в “кошику-2000” тим, кому до шести років, належало з’їсти впродовж року 11,7 кг яловичини, баранини, телятини, а від 6 до 18 років — 18,3 кг, у найближчу п’ятирічку “видаватимуть” по 12,9 і 20 кг відповідно. Свинини в минулу п’ятирічку дітям до шести років пропонувалося 5,8 кг на рік, підліткам — 9,2 кг, а з цього року — відповідно 8,1 і 12,7.

Раціон для непрацездатних традиційно менш багатий, ніж для працюючих. Їх чомусь вирішили годувати рибою: раніше її було 2,5 кілограма на рік, а тепер — 9,5 на рік і понад це 1,3 кг рибопродуктів. Правда, в окремих експертів виникає підозра: чи то в старий документ, чи то в новий закралася помилка.

Кабмін “розписав” і гардероб для всіх груп населення. Він фактично не зазнав змін із 2000 року. Тобто залишається таким самим малореальним. Теоретично, верхній зимовий одяг (куртку на синтапоні), звісно, можна носити чотири роки (саме раз на чотири роки заплановане її придбання). Проте вже на третій рік у цій куртці в пристойні місця заходити буде соромно.

Чоловічий костюм пропонується носити п’ять років, а п’ять сорочок — чотири роки. Термін носіння краватки знижено з десяти до п’яти років. А от джинси тепер пропонується носити дві пари сім років, тоді як раніш була одна пара на три роки. Можливо, у додатку до постанови уряду варто було б зазначити, де продаються такі джинси? Бо ті, які є в більшості магазинів, носяться до пузирів на колінах і дірок на сідницях щонайбільше рік.

Жіноче пальто пропонується носити вісім років, жіночу осінню куртку — сім. На такий само термін розраховані дві сукні. А одну вовняну спідницю пропонується носити п’ять років. Як і три блузки. Хоча, здавалося б, жінкам належить гардероб змінювати частіше. Навіть тим, котрі живуть на прожитковий мінімум. Чотири роки має прослужити купальник (пенсіонеркам і купальник не потрібен), а трусів на ті самі два роки «видають» не п’ять штук, а шість. Але є і прогрес: термін носіння однієї пари жіночих зимових чобіт скорочено з п’яти років до трьох.

Хіт дитячої “споживчої шафки” — “гарнітур для новонароджених (шапочка, сорочечка, пелюшки)”, термін служби якого встановлено в шість(!) років. За бажання можна, звісно, здогадатися, що не користування пелюшками протягом шести років мали на увазі чиновники Кабміну, а те, що середньостатистичне немовля повинне, за їхніми підрахунками, з’являтися в середньостатистичній родині раз на шість років. Правда, двох пелюшок для новонародженого обмаль, а одноразових підгузників у дитячий “кошик” не внесли.

А в інших предметів, необхідних для дітей, дуже завищено терміни служби. Так, дітям до трьох років пропонується носити верхній зимовий і демісезонний одяг по два роки, як і сукні для дівчаток і сорочки для хлопчиків. У дітей від шести до 18 років та сама проблема: джинси, сорочки, футболки, бюстгальтери, светри — усе пропонується носити по два, а то й по три роки. По два роки пропонується носити взуття — туфлі, кросівки, утеплені черевики. А купальник/плавки — так узагалі п’ять років.

Для дітей шкільного віку прописано норми по шкільному приладдю. На навчальний рік у прожитковий мінімум входять 50 зошитів, 10 ручок і два(!) підручники. Ноу комментс.

Три ковдри пропонується використовувати 10 років, три подушки — 15. Дивно, чому не п’ятдесят, адже зустрічаються в сім’ях і бабусині ковдри. Правда, якість тоді була кращою...

Шість підковдр мають прослужити п’ять років, шість простирадл — чотири, так само, як шість наволок. Шести рушників повинно вистачити на три роки, трьох махрових рушників — на вісім. Із нового варіанта “споживчого кошика” чомусь виключено носові хусточки: раніше на рік їх пропонувалося три штуки.

На середньостатистичну сім’ю на місяць виходить 3,5 шматка туалетного мила та два шматки господарського (у попередньому “кошику” було три). А також дві пачки прального порошку, півпляшки шампуню та 1,4 тюбика зубної пасти. І три рулончики туалетного паперу.

Медикаменти на рік: три пачки вати (було п’ять), п’ять десятиметрових пакетів бинта, п’ять упаковок валідолу/валеріани, три баночки йоду й зеленки, шість упаковок болезаспокійливого/жарознижуючого. А також дев’ять пачок вітамінів і одна... пачка гірчичників. Загалом, хворіти Кабмін не рекомендує.

Посуд: шість тарілок на три роки, чотири каструлі та дві пательні на дев’ять років, а також один чайник на вісім. Чайний сервіз на п’ять років. Термін служби ложок і виделок — десять років.

Холодильник середньостатистичній родині пропонується змінювати раз на 15 років, телевізор — раз на десять, пральну машину — раз на 14. Люстру й настільну лампу — раз на 25 років.

Місячна норма отримання друкованих видань за підпискою чи вроздріб — 52 примірники (один тижневик). З 1 до 1,3 збільшено місячну норму відсилання листів. Раз на місяць пропонується відвідувати бібліотеку чи купувати книжку.

На рік заплановано одне людиновідвідання лазні, прання двох кілограмів білизни в пральні, чотири стрижки та 0,2 фотографування. А ще — 524 поїздки громадським транспортом (1,4 на день — не кожен повернеться додому)...

Відомий у світі борець з бідністю лауреат Нобелівської премії миру професор економіки Мухаммад Юнус говорив, що бідняк − це людина, яку штучно позбавляють життєвих ресурсів і не дають реалізувати свій потенціал. Сказав наче про українців виживання.

В Україні на споживчому кошику базується прожитковий мінімум. Він встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних демографічних та соціальних груп населення.

З 1 січня 2013 року прожитковий мінімум в Україні становить 1147 Згідно з опитуванням, щоб не почувати себе бідними, 54% українців хочуть отримувати зарплату від 2700 гривень на людину в місяць.

Прожитковий мінімум на 2014 рік в Україні втановлюється Закoнoм “Про Державний бюджет на 2014 рік” за поданням Мініфіну України: з 1 січня − 1217 гривень; з 1 липня − 1250 гривень; з 1 жовтня − 3001 гривня.

У першому кварталі 2013 року середньостатистична українська міська сім’я жила на 3565 грн./місяць, а сільська − на 3097 грн. на місяць. При цьому витрати на одного члена сім’ї складали в середньому 1282 грн./місяць.

У жовтні 2010 року проводився соціальний експеримент з метою визначити, скільки людей зможуть прожити місяць на суму запропонованого державою прожиткового мінімуму. Прожити на 907 грн. (тодішній прожитковий мінімум) вдалося лише одному учаснику експерименту. До фіналу дійшла тільки одна учасниця(Євгенія Суярко – журналіст, м. Суми), яка протрималася довше за всіх – 28 днів. За її словами, вона дуже схудла, у неї почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. У результаті учасниця застерегла своїх співвітчизників від спроб повторити цей експеримент.

Повертаючись до порівняння, у США місячний прожитковий мінімум становить близько 700 доларів, а мінімальна зарплата − 1230 доларів на місяць. При цьому в країнах Європи найнижча мінімальна зарплата − в Болгарії (92 євро), а найвища − в Люксембурзі (1570 євро). Тож не дивно, що згідно з даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, 46% населення колишніх радянських республік та інших східноєвропейських країн живуть за межею бідності.

Нинішні розрахунки прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати проводяться за застарілою системою та старими цінами. Наміри влади до кінця року довести мінімальну зарплату до 1218 грн. не в стані наповнити споживчий кошик пересічного українця. Згідно з опитуванням, щоб не почувати себе бідними, 54% українців хочуть отримувати зарплату від 2700 гривень на людину в місяць.

Отже, можна зробити висновок.

Сьогодні споживчий кошик середньостатистичного українця, у прямому розумінні слова, порожній. У кожного він викликає різні емоції: істеричний сміх або сльози відчаю, бо прикро, що через непрофесійність влади ми змушені жити саме так. Набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення (так урядовці офіційно назвали наш споживчий кошик), які нам диктують можновладці можна назвати не інакше як нав’язування злиднів.

Необхідно в першу чергу переглянути споживчий кошик українця і мінімальний прожитковий рівень, до якого прив’язані всі виплати і соціальні стандарти держави.

Література:

1. Закон України “Про прожитковий мінімум” Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, №38

2. Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 року N 108/95 3. 07.2003, ВВР, 2004, № 7

3. Крайник О.П. Системний підхід до регулювання соціальне - економічним розвитком регіону //Регіональна економіка (укр.).- 2012.- № 1.

4. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки./ А.Ф. Мельник - К.: Наукова думка, 2004.

5. Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В. Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 2008.

6. Поворознюк І.M. Мінімальна заробітна плата як соціальна гарантія працівників і елемент системи оплати праці //Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2012.- № 2

7. Розміри соціальних гарантій//Все про бухгалтерський облік.-2007

8. Сітнікова Н.П. Економічні передумови подолання бідності в Україні, як один з пріоритетів стратегії розвитку //Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2003.- № 12.

9. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник./А.М. Стельмащук – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

10. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник/Д.М. Стеченко – К.:МАУП,2000.-176с.

11. Шевченко Л.С. Мінімальна заробітна плата та її рівень: теоретичне осмислення проблеми //Україна: аспекти праці (укр.).- 2013.-№ 4