МИХАЙЛО КАРПОВИЧ ГРОДЗИНСЬКИЙ – ДОСЛІДНИК ФЛОРИ БІЛОЦЕРКІВЩИНИ

Михайло Карпович Гродзинський – батько відомих вчених-біологів, академіків Андрія та Дмитра Гродзинських, народився 24 жовтня 1890 р. в с. Подгородне Володимир-Волинського повіту Волинської губернії в родині лісника – Карпа Івановича Гродзинського [4, арк. 10].

Михайло Карпович не розповідав про свою родину, тому відомі лише факти, які вдалося вияснити Дмитру Михайловичу. Дід академіків, Карл фон Гродзинський, був сином одного з трьох братів Гродзинських, які брали участь у Варшавському Листопадовому Повстанні 1830 р. З трьох братів тільки їх прадід залишився живим і емігрував до Пруссії, де з часом одружився на німкені. Дід переїхав до Росії і був двічі одружений – спочатку на німкені, а потім на росіянці – Тетяні Матвіївні Пряхиній. Старші сестри Михайла Гродзинського мали іншу, ніж він, матір. Вони були лютеранками й мали, як тоді було зазвичай, по два імені.

Родина жила дуже ощадно, бо мрією Карла Івановича було придбати власну землю у селі Линів на Волині. У 1895 р. він узяв довгостроковий кредит у Вільненському банку, але за умов того часу мусив перейти з лютеранства у православну віру, а тому хрестився і взяв ім'я Карпо. Хоча старші сестри Михайла Карповича були по батькові – Карлівни [1].

Однак через кілька років Карпо Іванович помер і його вдова з дев’ятьма дітьми (троє синів і шестеро дочок) залишилися у скрутному становищі. Гроші доводилось позичати під майбутній врожай, а зерно продавати удвічі дешевше, щоб вчасно погашати борг. Не дивлячись на скромні достатки, родина жила дружно і весело: читали літературу, слухали музику, багато дискутували про справедливий устрій життя та приймали гостей, серед яких були відомі згодом прогресивні діячі: А.Г. Зурабов, І.М. Леонтьєв, П. Дятлов, М. Лейкарт, С. Каліновський та ін. [2].

Таке виховання мало великий вплив на дітей, які виросли працьовитими, високоморальними і навіть видатними особистостями. Брат Михайла Карповича, Олександр Гродзинський, був відомим інженером, який споруджував портові комплекси Гдині [1].

Видатною особою була сестра Михайла Карповича, Олена Левчанівська. Вона займалась науковою, освітньою і літературною діяльністю. 12 листопада 1922 р. Олену Левчанівську обрали в сенат, де вона стала єдиною жінкою-депутатом до парламенту Речі Посполитої від українців Волинського воєводства. Олена Карпівна ввійшла до Українського парламентського клубу, стала членом Комісії закордонних справ при Сенаті. Виступала на багатьох міжнародних конгресах у Парижі, Празі, Женеві, Подєбрадах. О. Левчанівська була членом жіночої міжнародної організації «Ліга миру і свободи». В її виступах засуджувалась упереджена політика польського уряду щодо національних меншин. Поміж сесіями Сенату опікувалась політичними в’язнями-українцями. З приходом радянської влади 24 грудня 1939 р. Олену Карпівну заарештували, ймовірно, вона загинула на засланні в Казахстані [3]. Донька Олени Карпівни Ірина Олександрівна Левчанівська відома на Волині як краєзнавець, автор багатьох історико-краєзнавчих праць, книг-спогадів про свою матір і бурхливі роки Волині першої половини ХХ ст., учасник наукових конференцій, одна з найстарших майстрів аматорського кіно та художньої фотографії.

Відомий український кінорежисер лауреат Шевченківської премії Михайло Ткачук зняв фільм про Олену Карпівну «Пані сенаторка». Ім’я визначного громадського діяча О. Левчанівської присвоєно Линівській загальноосвітній школі I-II ступенів.

Михайло Карпович навчався до 6 класу у Луцькій гімназії, мешкаючи у сестри Антоніни. Брав участь у виступах гімназистів проти несправедливих порядків, тому його вирішили відправити до іншої сестри – Єлизавети, яка мешкала у Петербурзі. Тому Михайло завершив навчання 1909 р. у Петербурзькій 8-й гімназії (із срібною медаллю), і вступив до Московського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету [2].

Півроку (у 1910-1911 рр.) вів школу української грамоти у своєму селі, яка пізніше була зачинена поліцією. В літні періоди 1911-1912 рр. проводив практику із садівництва у Волинському губернському земстві.

Із січня 1914 р. Михайло Карпович був повітовим інструктором у Володимир-Волинському земстві, де працював до евакуації (серпень 1915 р.), після якої відновив роботу у губернському земстві у галузі суспільно-агрономічної діяльності. З квітня 1916 р. по жовтень 1916 р. він завідував розплідником у Верхньо-Дніпровському товаристві сільського господарства. Із жовтня 1916 р. по листопад 1917 р. завідував городами Волинського губернського земства, а з листопада 1917 р. знову працював у галузі суспільної агрономії при Волинському губернському земстві, але через загострення відносин з діячами старого земства, що прийшли до влади під час гетьманського перевороту, у травні 1918 р. повинен був перейти з Волині до Васильківського повітового земства у якості повітового інструктора із садівництва. У 1918 р. для Васильківського земства Михайло Карпович розробив проект мережі сільськогосподарських шкіл і навчально-організаційні плани для них. У 1917 р. він був членом губернської Ради Товариства організацій як представник службовців і робітників у Земській Управі, потім членом Житомирської Ради Робітничих і Солдатських депутатів.

У травні 1919 р. М. Гродзинський перейшов до Уземвідділу для завідування секцією інтенсивних культур. У січні 1920 р. він розпочав роботу у комісії з організації сільськогосподарського технікуму, в якій працював до відкриття технікуму у місті Біла Церква завгоспом «Олександрії» і членом Управління [4, арк. 10].

Із серпня 1920 р. Михайло Карпович працював викладачем, займаючи спочатку пост помічника, потім декана з навчальної частини сільськогосподарського відділення, а в період з квітня по серпень 1923 р. виконував обов’язки Керуючого технікумом. У 1920-1921 рр. М. Гродзинський викладав садівництво, закордонну літературу, німецьку мову і систематику рослин, у 1922-1926 рр. – загальну і спеціальну ботаніку, мікробіологію і закордонну сільськогосподарську літературу, у 1925-26 рр. курс насіння і «посів», а також «бур’яни та боротьба з ними» – «Біологія бур’янів». У цей час він зібрав гербарій квіткових рослин, який включав понад 5000 примірників, і склав 25 таблиць гербарію з екології рослин. Досить повно вивчив рослинність Білоцерківщини, результатами чого є рукописи «Рослинність північно-західної Білоцерківщини», «Лісові суспільства з околиць Білоцерівщини», «Луки по р. Узень».

Будучи членом Агрономічної організації земства, Михайло Карпович брав участь у кооперативній роботі, сам організовував кооперативи. Працював головним чином у галузі позашкільної сільськогосподарської освіти, влаштовував сільськогосподарські курси і лекції. М. Гродзинський брав участь у конференціях з сільськогосподарської освіти та пленумі Бюро бур’янів при сільськогосподарській науковій комісії і був обраний членом постійної ради при Бюро [4, арк. 10].

Михайло Карпович поглиблено вивчав біологію польових бур’янів, їх поширення та способи боротьби з ними, результатом чого стали праці «Бур’яни Білоцерківського дослідного поля», «Спостереження над розвитком бур’янів в умовах поля», а також розробив матеріал з біології бур’янів, зокрема досліди з ними в умовах вегетаційного будинку та обстеження навколишніх зразків полину (більше 900) та ін. Одночасно він створив фонд корисних рослин – бобових і злакових трав, олійних та інших технічних культур. У розсаднику, яким опікувався Михайло Карпович, було майже три тисячі видів і форм рослин.

Головні пошуки вчений зосередив на перспективних кормових рослинах. Перед Великою Вітчизняною війною він завершив роботу над фундаментальними рукописами «Новое кормовое сырье для Лесостепи УССР» та «Дикорастущие бабовые Украинской Лесостепи и их кормовое значение», які на жаль зникли під час війни, як і створена ним велика колекція рослин та інші важливі документи [2].

Під час війни, перебуваючи в евакуації, Михайло Карпович вивчав флору тих місць, де він був із родиною. Так працюючи викладачем сільськогосподарського технікума у Конь-Колодезі Воронезької області, він зробив опис флори його околиць.

Після війни Михайло Карпович очолював кафедру захисту рослин Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Він добре знав навчальний процес, потреби кафедри, наукові інтереси викладачів, постійно спілкувався зі студентами, знав їх побут і проблеми. З самого початку педагогічної діяльності Михайло Карпович привертав до наукової роботи студентів, серед яких – Віру Пилипівну Клименко, яка у 1925 р. стала його дружиною, вірним помічником і другом.

Михайло Карпович ніколи не ніяковів перед «начальством» і непоказово поважав багатьох знайомих йому вчених. А знайомим він був із багатьма відомими ботаніками, зокрема з Ю. Клеоповим, Д.К. Зеровим, А.С. Лазаренком, П.О. Оксіюком. Зустрічався він з М.І. Вавиловим. Розповідав, що Микола Іванович цікавився його дослідами, в яких він за фотоперіодичною реакцією визначав географічне походження бур'янів [1].

Не стало М.К. Гродзинського у 1956 р.

Михайло Карпович прикладом своєї працьовитості, глибоких і всебічних знань, щирою зацікавленістю в різних природознавчих питаннях підтримував у синів бажання в усьому бути схожим на нього. Він намагався, щоб ставлення його дітей до оточуючих людей було чистим, без цинізму й лицемірства. До синів з ранніх літ ставився як старший і мудрий товариш. Саме приклад батька надихнув майбутніх академіків на подальшу наукову діяльність.

Література:

1. Академік НАН України Гродзинський Дмитро Михайлович: бібліогр. покажч. / уклад.: В.А. Вергунов, Н.М. Рашидов, О.В. Бачкала; наук. ред. В.А. Вергунов; Асоц. бібліотек України, Держ.наук. с.-г.б-ка НААН України. – К., 2010. – 234 с.: портр. – (Сер. «Вчені-природознавц України»; Кн.3).

2. Кваша В.В. Ріка дитинства / В.В. Кваша // Чернетки – 4 с.

3. Українки в історії / За заг. ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2004. – 328 с.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 166, оп. 12, спр. 1875, арк. 10.