Академік М.В.Птуха (1884 – 1961) як типовий представник України інтелектуальної на європейських наукових обширах (До 50-річчя від дня смерті вченого)

21 квітня 2011 р. відбувся вищий форум українських учених – загальні збори Національної академії наук України. А напередодні, 20 квітня, Президент НАН України академік Б.Є. Патон у зв’язку з цією подією мав бесіду з кореспондентом газети «День» [1]. З-поміж інших важливих сторін академічного життя Борис Євгенович, зокрема, звернув увагу на «значне зростання питомої ваги соціогуманітарних досліджень, започаткування або відродження таких наукових напрямів, як соціологія, демографія, політологія, розширення мережі наукових установ відповідного профілю. Все це сприяло розв’язанню назрілих проблем молодої незалежної держави»[1]. Водночас, зазначив Президент, «таке зростання багато в чому було можливе й завдяки збереженню здобутків і традицій наукових шкіл, які свого часу очолювали економісти М.В. Птуха і В.К. Воблий, сходознавець А.Ю. Кримський та інші відомі вчені» [1]. Президент особливо наголосив: «провідні наукові школи є найбільш характерною ознакою академічної науки. Це її основний здобуток і, водночас, той фундамент, виключно на якому вона може існувати. Підкреслюю це тому, що збереження і розвиток за будь-яких умов наукових шкіл було головним історичним завданням нашої академії, найпоширенішим пріоритетом в її діяльності. Це наш св’ятий обов’язок і нині» [1].

Звернімо увагу на той факт, що в розлогій публікації популярної газети Президент назвав ім’я академіка М.В. Птухи у числі лише п’ятьох славетних учених (крім М.В. Птухи, В.К. Воблого та А.Ю. Кримського, Борис Євгенович високо оцінив наукову діяльність академіків О.О. Богомольця та П.Г. Костюка). Це вияв довгоочікуваного справедливого пошанування світлої пам’яті видатного вченого статистика й демографа Михайла Васильовича Птухи на 50-му році від дня його смерті.

Пошануймо й ми це високе і благородне ім’я одного з корифеїв української економічної думки, вченого-подвижника з когорти інтелектуалів епохи Українського Наукового Ренесансу (20 роки ХХ століття), талантом яких було здобуто авангардні позиції на європейських наукових обширах.

Україна ніколи не замикалася у рамках національної самоізоляції, ніколи не відчувала потреби «прорубувати вікно» в Європу: її вікна й двері завжди були розчинені навстіж для науково-освітніх та культурно-мистецьких взаємовпливів. Це спостерігаємо і в часи княжі, і в пізніших століттях, коли інтелектуальні взаємовпливи вільно котилися в Україну й з України, збагачуючи скарбницю культури вселюдської.

Особистість академіка М.В. Птухи для нас, сучасників, дорога тим, що він явив світові справжній тип українського вченого: людини передового світогляду, гуманіста, патріота, жадібного й невситимого у пізнанні інших мов і культур. Як справедливо зазначала у передмові до «Вибраних праць»[3] (1971 р.) В.С. Стешенко (на той час кандидат, нині доктор економічних наук, професор, знаний в Україні демограф), «у теоретичних працях М.В. Птухи узагальнено й розвинуто не тільки вітчизняний досвід, а й досвід, нагромаджений за рубежем. Знання кількох іноземних мов, тривала праця у найбільших книгосховищах Європи, постійні наукові контакти з найвидатнішими демографами світу дозволили йому у багатьох працях зробити своєрідні висновки щодо розроблюваності демографічних проблем, запропоновувати свої оригінальні методи вивчення демографічних явищ» [3, c. 6]. Автор передмови вказує на потребу поглибленого вивчення проблем народонаселення, розширення фронту демографічних досліджень. «Успішне розв’язання великих і відповідальних завдань, що стоять перед демографією, не можливе без вивчення й узагальнення усього попереднього досвіду наукових досліджень у цій галузі». Як по-сучасному актуально звучать думки, висловлені рівно сорок років тому! В.С. Стешенко слушно зауважує: «Спадщина М.В. Птухи – сполучна ланка між дореволюційною і радянською демографією і статистикою». Додамо: наукові праці М. В. Птухи є також активною сполучною ланкою між Україною і Європейським науковим світом.

Ще в 1916 р. побачила світ його книга «Нариси з теорії статистики населення і моральної» [7], у якій він виклав, систематизував і розвинув головні демографічні ідеї того часу, спираючись на більш як 200 праць європейських, російських та українських учених (М.В. Птуха володів німецькою, англійською, французькою, італійською та кількома слов’янськими мовами).

У 1933-1935 рр. Михайло Васильович підготував до друку монографію «Політична арифметика». Її завданням було не тільки висвітлити питання про розвиток статистики у XVII–XVIII ст., але й підготувати ґрунт для обумовлення самостійного розвитку статистики в Росії. У 1941 р. книга була підписана до друку. Війна 1941-1945 рр. завадила виходу її у світ. Згодом ця праця була об’єднана із нарисом про розвиток статистичної думки в Росії до початку XIX ст. і вийшла друком у 1945 р. як монографія «Нариси з історії статистики XVII–XVIII століть» [6]. Тут подано докладні характеристики праць основоположників політичної арифметики: Дж. Граунта (1620-1674), В. Петті (1623-1687), Е. Галлея (1656-1742), політичних арифметиків кінця XVII і першої половини XVIII ст. (Англія, Голландія, Франція, Німеччина); статистики населення Швеції та демографії Франції.

Успішне розв’язання великих відповідальних завдань, що постали перед демографами, не можливе без вивчення й узагальнення усього попереднього досвіду наукових досліджень у цій галузі.

В Україні постгеноцидній, постчорнобильській, де демографічна ситуація характеризується, як гостро кризова, де й досі остаточно не подолані впливи антилюдяної психології часів сталінщини («людина-гвинтик»), для нас чи не найціннішою є – й повинна залишатися надалі! – ідея людиноцентризму – провідна ідея, якою перейняті наукові праці академіка М.В. Птухи і вся-вся його практична діяльність. Справді, в особі Михайла Васильовича Україна має великого людинолюба, уся феноменальна працездатність і працелюбність якого були спрямовані на збереження й примноження фізичного здоров’я та духовного благополуччя нації. Академікові М.В. Птусі випало жити й працювати у найлютіші десятиліття більшовицького свавілля й жорстокого переслідування людини як такої. Навіть у часи перманентних голодоморів і нескінченних утисків та нищення національно свідомих українців Михайло Васильович писав: «Більшу увагу, що її звертають на людину, як таку, слід пояснити зростанням цінності людини, як безпосередньої продукційної сили, а по-друге, чимраз більшим поширенням погляду на людину саму собою як безконечну цінність» [5].

Ці слова лягли на папір ще в 1928 р. (праця «Смертність у Росії й на Україні») [5], коли українське суспільство потрясали інспіровані спецслужбами гучні судилища над «ворогами народу».

Піклуванням про здоров’я нації перейняті й сторінки монографії «Нариси із статистики населення»: «Всебічне статистичне вивчення людини, починаючи від її народження і до смерті, дасть надзвичайно багаті матеріали та ідеї для того, щоб глибоко пізнати людину, успішніше боротися за життя, за здоров’я, за відмінний фізичний і духовний розвиток членів… суспільства» [4, c. 24].

Особливо виразний гуманістичний характер мала діяльність організованого й керованого М.В. Птухою Демографічного інституту – першої в світі академічної установи такого напряму. Михайло Васильович був директором цього інституту від 1 січня 1919 по 21 лютого 1938 р. (час розгрому інституту більшовицьким режимом). «Створення Демографічного інституту (в 1934 р. перейменований на Інститут демографії і санітарної статистики. – М.Ш.) відкрило новий етап у моїй науковій діяльності, – писав академік у передньому слові «Від автора» у фундаментальній праці «Нариси із статистики населення». – Більше 19 років праця в ньому була головною справою мого життя. Організація систематичного вивчення населення України і всього СРСР у минулому і сучасному, створення кадрів демографів, допомога державним установам і т.п. були предметом моїх постійних турбот. Взагалі, численні роботи співробітників Інституту, разом із моїми працями з теоретичної і практичної демографії, склали новий етап у справі докладного поглибленого вивчення населення України» [4, c. 5]. Інститут багато зусиль докладав для збору та критичної обробки статистичних джерел про населення України. Всього до середини 1938 р. було опубліковано 11 томів «Праць Демографічного інституту» у видавництві Академії наук УРСР, а також велику кількість робіт у інших видавництвах. Особисто М.В. Птуха опублікував 10 великих монографій, близько сотні статей, доповідей, звітів, рецензій тощо різними мовами.

Важлива ділянка творчої праці М.В. Птухи – його науково-педагогічна діяльність. Маючи досвід педагогічної роботи (у 1917-1918 рр. він був ординарним професором і деканом юридичного факультету Пермського відділення Петербурзького університету), Михайло Васильович, переїхавши в Україну у 1918 р., одразу організовує кафедри статистики у цілому ряді київських ВНЗ, читає лекції з улюбленого предмета, плекає кадри перспективних статистиків. Високий авторитет професора утверджувався у столичних інститутах: народного господарства (1919-1930), кооперативному (1919-1931), обліку і розподілу, спиртової промисловості, текстильної промисловості (1931-1934), хіміко-технологічному інституті харчової промисловості (1935-1936), шкіряної промисловості (1936-1937), відділі статистики Інституту економіки АН УРСР (1940-1950), де на повну силу розкрився педагогічний талант М.В. Птухи. Проте ділянка викладацької роботи фактично ще не досліджена, зокрема архівні джерела, які стосуються будівництва Михайлом Васильовичем вищої школи.

Окремою темою, що чекає ґрунтовного вивчення, є організаційна робота М.В. Птухи в системі академічних установ. Активною й результативною була його праця на посаді секретаря Соціально-економічного відділення Академії наук УСРР у 1920-1929 рр. та голови Бюро відділення суспільних наук і члена Президії АН УРСР.

Про високий міжнародний авторитет М.В. Птухи свідчить його членство у Міжнародному статистичному інституті (від 1929 р.). Михайло Васильович брав безпосередню участь у роботі сесій цього інституту в 1923, 1925, 1957 та 1958 рр. Почесним для нього було призначення членом робочої групи з питань перепису населення Європейського відділення Об’єднаних Націй (1957 р.) та членство в Американській статистичній асоціації (обраний у 1959 р.).

Розміри статті не дають можливості сказати більше про наукові праці М.В. Птухи із загальної теорії статистики; теоретичної і прикладної демографії; розробок загальної й вітчизняної історії статистики.

Відрадно, що з початком 90-х років ХХ ст. з’явилася ціла низка підручників та навчальних посібників для студентів і аспірантів ВНЗ економічного профілю, автори яких дають глибоко аналітичну, об’єктивно високу оцінку наукової спадщини академіка М.В. Птухи, ставлять його ім’я у коло найвидатніших творців вітчизняних і світових економічних ідей і концепцій. До навчальної літератури такого високого ґатунку належать: посібник російських авторів Б.Г. Плошка та І.І. Єлисеєвої «Історія статистики» (1990, 295 с.), підручник українських науковців Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. «Історія економічних учень» (2001, 564 с.), підручник С.Г. Стеценко «Демографічна статистика» (2005, 415 с.) та ін.

2002 р. став роком поновлення історичної справедливості. Створений у 1919 р. талантом М.В. Птухи перший у світі Демографічний інститут був розгромлений у 1938 р. З тих пір Україна із 50-мільйонним населенням залишалася без цієї установи аж до 2002 р. У 2002 р. діяльність інституту було відроджено зусиллями академіка Сергія Івановича Пирожкова, який очолював його до 2007 р. У 2009 р. постановою Президії НАН України з метою увічнення пам’яті М.В. Птухи інститутові було присвоєно його ім’я. Тепер це Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. Це ім’я Великого Українця.

Справді, як писав журнал «Економіка Радянської України», «цілі покоління користуватимуться його працями» [2].

Література:

1. День. – 2011. – 20 квітня.

2. Економіка Радянської України. – 1961. – №6.

3. Птуха М.В. Вибрані твори / М.В. Птуха. – К. – Наук. думка. – 1971.

4. Птуха М.В. Очерки по статистике населения / М.В. Птуха. – М. – Госстатиздат ЦСУ СССР. – 1960. – С. 5.

5. Птуха М.В. Смертність у Росії й на Україні. – К. – Х. – 1928. – 195 с.

6. Птуха М.В. Очерки по истории статистики XVII – XVIII веков / Под общ. ред. В.С. Немчинова / М.В. Птуха. – М. – Госполитиздат. – 1945. – 352 с.

7. Птуха М.В. Очерки по теории статистики населения и моральной / М. В. Птуха. – Пг. – 1916. – Х. – 381 С. (Записки юрид. Факультета Петрогр. у-та. – Вып.4. – 1916).