ПЕРЧПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Агропромисловий комплекс – один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування, особливо сільського господарства, залежить стан економіки і продовольча безпека держави,розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, матеріальний рівень життя населення.

Проте саме в АПК найбільше економічних проблем, зокрема питання формування та розвитку селянських та фермерських господарств, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, взаємовідносини між сферами АПК, обмеження дотацій з бюджету на продукцію сільськогосподарського виробництва тощо. Сучасний агропромисловий комплекс є важливим сектором економіки України, оскільки він формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення.

Окремі аспекти розвитку АПК України розглядаються у роботах таких вчених як А. Даниленко, І. Кириленко [1, с. 4], В. Месель-Веселяк, П.Саблук, Й. Шумпетер та ін. Завдяки їх дослідженням сформовано основні наукові положення, спрямовані на підвищення продовольчої безпеки країни і її регіонів завдяки виробництву продукції сільського господарства.

Проте недостатньо уваги приділено саме перспективам розвитку агропромислового комплексу, адже це істотно впливає на стан справ у суспільстві в цілому та в сільському господарстві зокрема. Вищевикладене і зумовило вибір теми дослідження та його основну мету.

Метою роботи є поглиблення та узагальнення теоретико-методичних основ і вироблення перспектив розвитку агропромислового комплексу.

Методика дослідження базується на використанні монографічного, статистичного методів та методу наукового узагальнення.

Варто відмітити, що нестабільність галузі аграрного сектора економіки пояснюється рядом наступних факторів.

Спостерігається значний диспаритет цін на продукцію сільського господарства і предмети праці, що обмежує розвиток сільськогосподарських товаровиробників. Також внаслідок необдуманих, а іноді нераціональних кроків щодо проведення аграрної реформи [2] не досконало використовуються земельні, трудові та фінансові ресурси аграрної сфери. Постійно знижується родючість грунтів, малоефективно використовується потенціал земель сільськогосподарського призначення. Як наслідок – інфраструктура аграрного ринку розвинена не достатньо потужно.

Відсутність необхідної підтримки сільськогосподарських виробників на державному рівні проявляється у недосконалості цінової, фінансової, кредитної та інвестиційної політики держави щодо аграріїв.

Сучасна аграрна політика вже зробила певні кроки у формуванні наукових основ її функціонування, розробила стратегічні напрями здійснення аграрної реформи та комплекс конкретних заходів, спрямованих на прискорення виходу сільськогосподарського виробництва з кризового стану, які детально викладені в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158 [3, с. 5-6]. Проте через відсутність науково обґрунтованого механізму запровадження цих заходів, реформа у сільському господарстві не забезпечила позитивних результатів, а навпаки, поглибила його кризу [4].

В Україні постійно скорочується виробництво усіх видів продовольчих товарів [5]. До мінімуму зведено виробництво м’яса, молочних продуктів, цукру, хліба та ін. Зменшення продовольчих товарів також супроводжується суттєвим зниженням їх якості. Все це звело до мінімуму їх споживання населенням, до того ж обсяги споживання не відповідають його раціональній нормі.

Враховуючи вищевикладене, агропромисловий комплекс повинен знайти своє відображення у продовженні економічних реформ [6]. Вони мають бути спрямовані на створення економічного середовища для прискореного розвитку агропромислового виробництва, на стійкість економічних умов для розширеного відтворення у всіх галузях і сферах агропромислового комплексу, удосконалення фінансово-кредитної, цінової, податкової та протекціоністської політики.

Предметом державної політики має стати управління і планування в

агропромисловому комплексі, ліквідації хаосу, надання процесу розвитку

АПК контрольованою, планомірного і регульованого характеру. Вважаємо, що в умовах, коли ринок ще не вступив у повну силу, а його регуляторами не стали стимулюючими чинниками розвитку економіки, то управління розвитком ефективного використання агропромислового виробництва повинна взяти на себе держава. У своїй політиці вона має враховувати такі чинники, як регулювання розвитку агропромислового виробництва, обмін, розподіл і споживанням матеріальних благ у відповідності із законами суспільного виробництва. Адже без цілеспрямованого державного управління і планування вивести агропромисловий комплекс з кризової ситуації, забезпечити стабільне нарощування виробництва продовольства практично неможливе.

Варто зауважити, що комплексність і пропорційність розвитку агропромислового комплексу має включати не тільки збалансований розвиток галузей промисловості, що виробляють промислові засоби виробництва і предмети праці та сільськогосподарського виробництва, але й галузі харчової і переробної промисловості. Великий дисбаланс сировинних ресурсів і виробничих потужностей легкої і харчової промисловості, порушення технологічних та економічних зв'язків між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, недопоставками сировини зумовили різке зменшення всіх видів продукції харчування і дуже велике погіршення її якості.

Слід відзначити, що держава ще не в повній мірі спромоглася створити надійний і високоефективний податковий механізм із урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і специфіки галузі, який забезпечував би їх прискорений розвиток і високоефективне функціонування аграрного сектора економіки. Окремі податки, такі як податок

на додану вартість (ПДВ), відрахування у фонд ліквідації Чорнобильської

строфи, соціального страхування та інші, лягають важким тягарем на

плечі сільськогосподарських товаровиробників. Тому необхідно переглянути податкові ставки та навіть доцільно було б ввести податкові канікули при певних обставинах для виробників.

Адже діюча податкова система не враховує реального фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників, гальмує розвиток простого і розширеного відтворення, не дозволяє нагромаджувати кошти для будівництва гідромеліоративних споруд, корінного поліпшення лук і пасовищ,

придбання сільськогосподарських машин і обладнання, обмежує можливості використання досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином нова податкова політика має бути спрямована на узгодження суми податків і обов'язкових платежів з фінансовими можливостями сільськогосподарських товаровиробників.

Комплексність, збалансованість і пропорційність розвитку матеріально-технічного постачання, забезпечення сільського господарства промисловими засобами виробництва, всіма іншими матеріально-технічними ресурсами, створення відповідної системи – лише при цих складниках можна вести аграрний сектор економіки.

Держава має створювати максимально сприятливі умови і забезпечувати надійну правову базу для розвитку агропромислового комплексу, підприємництва та агробізнесу. Саме ринкова конкуренція має активно впливати на формування доходності, рентабельності, інвестиційних нагромаджень, які є основою економічного зростання і розширеного відтворення.

Головна функція держави має зводитись, перш за все, до управління

соціально-економічними процесами, раціонально поєднувати і оптимально

сполучати централізоване регулювання економічних процесів і ринково-

регулюючі механізми управління макро- і мікроскопічним розвитком. I це

поєднання повинно відігравати ключову роль під час соціально-економічних перетворень. Всі важелі економічного розвитку, регулювання і контролю економічних явищ і процесів необхідно спрямувати на стимулювання прискореного розвитку агропромислового виробництва, формування і розвиток

конкурентоспроможних підприємницьких і господарських структур.

До того ж, всі складові ринкових перетворень мають базуватися на економічних, технологічних, інженерно-технічних обґрунтуваннях, економіко-математичному моделюванні і виборі оптимальних варіантів господарських

структур. Використання найновіших методів і прийомів управління і планування сприятиме прискореному виходу агропромислового комплексу з кризової ситуації, забезпеченню переходу на більш високоефективні соціально-економічні, господарські і підприємницькі структури.

Розвиток аграрних підприємств залишається основним сектором виробництва товарної продукції. Тут зосереджено понад дві третини сільськогосподарських угідь, основний потенціал виробничих ресурсів. Від

розвитку цього сектора залежить успіх сільськогосподарського виробництва

України. Нові формування ринкового типу, що ґрунтуються на приватній власності на землю та майно, пропагують відносини, де кожний учасник виробництва бере участь у ньому та отримує плату за землю. В таких господарствах ефективніше використовуються трудові ресурси, вони мають більшу можливість вирішувати соціальні потреби села.

Особливу роль в діяльності сільськогосподарських підприємств повинні відіграти різноманітні форми інтеграції в агропромисловому комплексі, кооперування по виробництву, зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, наданню різноманітних послуг, торгівлі.

Враховуючи вищевикладене, перспективи розвитку агропромислового комплексу мають базуватися на удосконаленні фінансово-кредитної, цінової, податкової та в цілому державної політики, що дозволить забезпечити ефективний розвиток господарства, зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішнього і зовнішніх ринків продовольства, проведення соціально-економічних перетворень на селі.

Основним шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК має бути перехід на інтенсивний розвиток. До того ж, інтенсифікація повинна відбуватися на основі науково-технічного прогресу, через впровадження індустріальних технологій вирощування основних сількогосподарських культур.

Література:

1. Кириленко І. Г. Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. ― 2010. ― № 11. ― С. 4―11.

2. Колузанов К. Аграрная реформа и перспектива развития АПК Украины К. Колузанов // Международный сельскохозяйственный журнал. – 2001. - № 3. – С. 25-30.

3. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року. — Офіц. вид. — // Економіка АПК. – 2007. – № 11. – С. 3-57. – (Нормативний документ КабМін України. Постанова).

4. Статистичний щорічник Миколаївської області за 2010 рік. Головне управління статистики у Миколаївській області, 2011. – 639 с.

5. Лазарєва О.В. Формування продовольчої безпеки як пріоритетний напрям розвитку аграрного сектора / О.В. Лазарєва // Вісник аграрної науки Причорномор’я. Випуск 1 (48).-2009. – С. 87-93.

6. Кочерга С.В. Зміна власності – крок до ринкових перетворень // Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук / С.В. Кочерга // Збірник наукових праць молодих вчених. – Полтава. – 1997. –с. 213-217.