ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Переклад не можна зрозуміти і дати йому наукове визначення без урахування його соціальної природи та суті. Він не може виникнути, існувати і функціонувати поза суспільством. Переклад – неподільна частина духовної культури кожної країни і її народу. Таким чином, для того, щоб всебічно дослідити переклад, необхідно, перш за все, дослідити його як процес.

В перекладацькій діяльності особливої значущості набувають інструменти, які перекладач збирається використати, щоб виконати адекватний переклад тексту. Метою перекладу як особливого виду міжмовної та міжкультурної комунікації є трансформація тексту в такий спосіб, щоб повідомлення, створене перекладачем, мало той самий ефект на читача/слухача, що й оригінал. Переклад – інформаційний процес, тобто перекладач повинен передати інформацію, що міститься в тексті мовою джерела якомога повніше. Проте цього можна досягти лише за умови внесення певних структурних і семантичних змін. Ці зміни спричинені лексичними та граматичними відмінностями між мовами (в широкому розумінні – різницею між відповідними культурами [7, с.111].

Взагалі, виконуючи переклад, передусім необхідно визначити міру інформаційної впорядкованості для тексту перекладу. Перший ступінь у виборі способу полягає у визначенні того, в якому вигляді має бути представлений початковий текст в перекладацькій культурі: повністю або частково. Залежно від комунікативного завдання на цьому етапі вибирається або повний, або скорочений переклад [3, c. 11].

Сдобніков В.В. та Петрова О.В. зазначають що прийом перекладу можна визначити як процес, спрямований на вирішення якоїсь проблеми. Відмінності в системах мов і правилах використання мовних одиниць постійно створюють визначення проблеми в процесі перекладу, внаслідок чого перекладач вимушений вдаватись до перетворень, що називаються перекладацькими трансформаціями.

Прийоми логічного мислення, за допомогою якого розкривається значення іншомовного слова в контексті, прийнято називати лексичними трансформаціями. Суть трансформації полягає в заміні лексичної одиниці, що перекладається, словом або словосполученням, яке реалізує сему цієї одиниці мови оригіналу [9, c. 49].

З метою визначення перекладацьких трансформацій науковці обирають різні ключові слова, кваліфікуючи їх як «прийоми логічного мислення» (Я. Рецкер), перетворення, заміни у процесі перекладу однієї форми вираження іншою (А. Швейцер), міжмовні перефразування (Л. Латишев), засоби перекладу за умови відсутності словникової відповідності або неможливості використання таких відповідників з огляду на контекстуальне оточення (В. Комісаров). Л. Бархударов цілком слушно проектував перекладацькі трансформації як міжмовні перетворення на досягнення перекладацької еквівалентності (адекватності) перекладу попри розходження у формальних і семантичних системах двох мов [1].

М. Гарбовський поряд із трансформаціями виокремив перекладацькі деформації, які є також перетвореннями, однак пов’язаними з певною перекладацькою втратою і стосуються насамперед форми мовленнєвого твору, хоч можливими, на його думку, є й семантичні деформуючі операції [2, с. 507]. Разом із цим дослідник вирізняє ще й перекладацькі помилки, які є неусвідомленими та концептуально не забезпеченими.

Причинами помилок можуть бути недостатнє володіння мовою оригіналу, недостатній когнітивний досвід, недостатність знань про описувану у вихідному тексті дійсність, неуважне ставлення до системи смислів тексту оригіналу, нерозуміння авторської думки, невміння розрізняти особливості індивідуального стилю автора тощо [2, с. 514].

Як здається, такий потрійний поділ перекладацьких перетворень ще більше ускладнює визначення трансформацій, адже межа між трансформаціями та деформаціями є не тільки нечіткою, а й недостатньо обґрунтованою, оскільки, з одного боку, дослідник обмежує деформації лише формою, з іншого, натомість припускає можливість семантичних деформацій. Розмежування трансформацій і помилок перекладу надає трансформаціям лише позитивний статус правильного вибору відповідників у перекладному тексті.

Безперечно, у процесі перекладу неможливо зберегти семантику й форму, ще й передати читачам перекладного тексту, які належать до іншої культури, є носіями іншої мови і занурені до іншого буття й соціуму, інформацію різного порядку. Тому найбільш гармонійне входження читачів перекладу до чужої культури й мови можливе лише за рахунок окресленого балансу, досягти якого повинен перекладач.

Зважаючи на це переклад, яким би адекватним він не був, завжди є трансформацією в широкому розумінні цього терміна. У вузькому значенні перекладацька трансформація є перетворенням, модифікацією форми, або змісту й форми, зокрема, з метою збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й перекладного тексту. Такі перетворення здійснюються як на підставі системних розбіжностей двох мов і є системними трансформаціями, так і через відмінність культур, онтологій двох народів, програм інтерпретації читачів оригіналу й перекладу. Останні перетворення можна назвати функціональними. Такий поділ трансформацій здійснюється за параметром їхніх чинників.

У перекладознавстві наявні розгалужені класифікації трансформацій. Найбільш загальною є диференціація трансформацій на перестановки, додавання, заміни й опущення Л. Бархударова [1, с. 190]. Дослідник зазначає, що такий поділ є значною мірою приблизним й умовним. За параметром рівня мовної системи непослідовно диференціюють трансформації Я. Рецкер, В. Комісаров, Л. Латишев, Р. Міньяр-Бєлоручев й ін. Здебільшого актуалізованими у трансформаційному плані виявляються лексичний, морфологічний та синтаксичний рівні.

Немотивованим є виокремлення дослідниками поряд із лексичним семантичного рівня й віднесення до першого прийомів генералізації та конкретизації, а до другого – метафоричних, метонімічних та синонімічних замін, логічного розвитку понять, антонімічного перекладу та прийому компенсації, хоч генералізацію та конкретизацію також можна залучити до метонімічних замін [5]. До того ж семантичний рівень мови може бути протиставлений не лексичному, а лише формальному та прагматичному.

Такий стан справ з огляду на посилення уваги в сучасному перекладознавстві до теоретичних розробок прикладних проблем вимагає перегляду і передбачає суттєве коригування типології перекладацьких трансформацій або створення нової. Щодо розподілу трансформацій на види, то існують різні точки зору (Швейцер А. Д., Миньяр-Белоручев Р. К., Комісаров В. Н., Бархударов Л. С., Шевнін А. Б. і Сєров Н. П., Латишев Л. К., Щетінкін В. Є., Науменко А. М. та ін.),однак більшість лінгвістів поділяють думку, що всі перекладацькі трансформації поділяються на лексичні граматичні та змішані. Так, наприклад, Фітерман А. М. та Левицька Т. Р. виділяють три типи трансформацій: граматичні, стилістичні та лексичні [6]. Два типи трансформацій виділяє Я. І. Рецкер: граматичні у вигляді заміни частин мови або членів речення, та лексичні, що полягають у конкретизації, узагальненні, диференціації значень, компенсації втрат, що виникають у процесі перекладу [8].

Розглянуті перекладацькі трансформації, як зазначає В. Г.Степанов, у “чистому” вигляді зустрічаються дуже рідко [10, с. 53]. Як правило, трансформації різних видів здійснюються одночасно, тобто поєднуються одна з одною. Саме такий складний комплексний характер перекладацьких трансформацій і робить переклад складною та відповідальною справою.

Таким чином, під час здійснення перекладу, головним завданням перекладача є досягнення семантичної еквівалентності вихідного тексту та тексту перекладу. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати різноманітні перекладацькі перетворення, а на рівні компонентної еквівалентності – трансформації. Причина, що викликає потребу у використанні трансформацій полягає у тому, що кожна мова має свою власну, своєрідну структуру, і це необхідно враховувати під час перекладу. Для того, щоб швидко вибрати правильний варіант перекладу, перекладачеві необхідно знати всі види трансформацій. При цьому особливу увагу необхідно звертати на структурні та лексико-семантичні розбіжності між мовами.

Література:

1 Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. – М.: Международные отношения, 1975. – 238 с.

2. Гарбовский Н. К. Теория перевода / Н. К. Гарбовский. – М. : Изд-во МГУ, 2004. – 544 с.

3. Казакова Т. А. Практические основы перевода. – Серия: Изучаем иностранные языки. – СПб.: «Издательство Союз», – 2001. – 320 с.

4. Комиссаров В. Н. Слово о переводе / В. Н. Комиссаров. – М.: Международные отношения, 1973. – 215 с.

5. Латышев Л. К. Эквивалентность и способы ее достижения / Л. К. Латышев. – М.: Международные отношения, 1981. – 248 с.

6. Левицкая Т. Р., Фитерман А. М. Почему нужны грамматические трансформации при переводе. Тетради переводчика / Т. Р. Левицкая, А. М. Фитерман. – Н., 1971. – 57 с.

7. Максімов С. Є. Перекладацький аналіз тексту (англійська та українська мова) /. С.Є. Максимов, Т. О. Радченко. – К. : Видавн. Центр КНЛУ, 2001. – 148 с.

8. Рецкер Я. И. Перевод и переводческая практика / Я. И. Рецкер. – М.: Международные отношения, 1974. – 38 с.

9. Сдобников В. В. «Переводческие несоответствия»: коммуникативно-функциональный поход. (Язык, коммуникация и социальная даний. / В. В. Сдобников – Воронеж: ВГУ, 2007. – С.47-58.

10. Степанов В. Г. Редакционная данийвка даний переводной литературы / В. Г.Степанов [Електронний ресурс]. – М.: МГУП, 1997. – 127 с.