СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ОРИГІНАЛУ ТА ЇХ ПЕРЕКЛАД (НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ “ПЕРША ЛЮДИНА” АЛЬБЕРА КАМЮ)

Актуальність статті визначається спрямуванням сучасних перекладознавчих досліджень на комплексний підхід до розуміння та інтерпретації художніх явищ першотвору в контексті розв’язання лексико-стилістичних проблем перекладу.

Метою дослідження є вивчення і оцінка перекладацьких стратегій досягнення художньої відповідності українського перекладу роману “Перша людина” А. Камю на рівні встановлення формальної еквівалентності та функціональної адекватності.

Об’єктом дослідження виступає роман “Le premier homme” А. Камю та його український переклад Г. Філіпчука і О. Жупанського “Перша людина”.

Предмет дослідження – стилістичні засоби оригіналу “Першої людини” А. Камю під кутом зору перекладу.

Наукова новизна розвідки полягає у спробі комплексного перекладознавчого дослідження стилістичних засобів зазначеного роману А. Камю у контексті вивчення проблем його рецепції україномовним читачем.

Постановка загальної проблеми. Загальновизнано, що в художньому творі як структурно-змістовій і мовленнєво-художній єдності письменник, освоюючи мовні ресурси і творчо їх використовуючи, встановлює нові ієрархічні й єдино спрямовані асоціативно-смислові зв’язки згідно із власним задумом, естетичним ідеалом і закономірностями мистецтва літератури. У результаті художньо-семантична об’ємність слова в конкретному художньому тексті, як правило, збагачується новими змістовими та конотативними відтінками. Звідси випливає необхідність пильної уваги до виявлення та відтворення цільовою мовою семантичних навантажень художньо-образних мовленнєвих одиниць, у кожну з яких автор вкладає певне суб’єктивне бачення навколишнього світу чи його індивідуально-авторську оцінку [5, с. 55], одухотворяючи в цілому художньо-образний і мовленнєвий контекст твору.

Постановка завдання. Адекватний переклад неможливий без збереження змісту і форми оригіналу, як і без врахування норм цільової мови. Збереження форми, як однієї з необхідних умов адекватності перекладу, зовсім не означає досягнення формальної точності, яка, до того ж, часто виявляється недосяжною з огляду на різну структуру мов. Питання полягає в тому, щоб намагатися відтворити у перекладі домінантні особливості стилю оригіналу, не дотримуючись формальної точності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Погоджуємося, що в межах усього художнього твору його структурні елементи, тропи зокрема, – важливі не стільки самі по собі, скільки у втіленні авторського задуму [4, с. 32]. Отже, закономірно постає потреба в перекладознавчому вивченні їх особливостей з позицій цілісності, комплексності та художньо-естетичної цінності.

За образним визначенням В. Коптілова, “переклад – це поле боротьби між об’єктивним відображенням першотвору і суб’єктивним тлумаченням його перекладачем” [3, с. 89]. Слід підкреслити, що це чи не найбільшою мірою стосується стилістичних засобів першотвору, оскільки саме вони є завжди вельми специфічним, суто індивідуальним тлумаченням певного факту чи явища, яскравим виявом творчого мислення письменника чи поета. Тому при перекладі важливо, застерігає І. Кашкін, не тільки не згубити власного обличчя – обличчя вдумливого і чесного тлумача авторської волі, але й не послабити сили, яскравості, образності оригіналу, а також без причини не обтяжувати його, завдаючи збитків мові перекладу та її літературі, а посильно збагатити їх тим, чим може збагатити перекладений твір [2, с. 332].

Отож, стиль літературного твору характеризується певним набором експресивних засобів та спеціальних “технологій” їх використання, які випливають з цілісності ідеологічного змісту і естетичної системи оригіналу. На лексичному рівні виявляють наявність тропів, до яких відносяться такі зображальні засоби мови, як метафора, метонімія, гіпербола, літота, художнє порівняння, іронія, уособлення, алегорія, перифраза та ін.

У досліджуваному тексті роману “Перша людина” А. Камю наявний цілий спектр стилістичних фігур, найяскравішими з яких є, безперечно, художні порівняння і метафори.

Метафора, зокрема, індивідуально-авторська, є одним з найпоширеніших і найулюбленіших засобів у творчому арсеналі письменників. Не є винятком і А. Камю: незвичні, яскраві метафоричні образи роману “Перша людина” вражають і захоплюють.

Калькування або трансформація толерантності (за В. Карабаном) [1] є найефективнішим і чи не найчастотнішим засобом передавання індивідуально-авторських метафор, однак він прийнятний лише за умови, що новостворена калька не затьмарює художнього образу і не ускладнює його сприйняття іншомовним читачем. Наприклад:

“Cormery (...) regardait les flammes danser au plafond” [6, p. 28] – “Кормері дивився, як на стелі витанцьовують відблиски вогню” [7, с. 145];

“La nuit maintenant montait du sol elle-même et commençait de tout noyer, morts et vivants, sous le merveilleux ciel toujours présent” [6, p. 212] – “Пітьма підіймалася тепер від самої землі й починала затоплювати все довкола: і мертвих, і живих, під чудовим і вічним небом” [7, с. 279];

“Jacques pouvait être grisé par les philtres étranges de la tradition bourgeoise…” [6, p. 228] – “Жак, як би його не п’янили чарівні любовні трунки буржуазних традицій…” [7, с. 289];

“l’obscurité qui dévorait rapidement la lumière et la terre” [6, p. 249] – “темрява поглинала світло і землю” [7, с. 303];

“la pluie d’érudition et de sagesse qui tombait sur elle sans discontinuer” [6, p. 276] – “злива ерудиції і мудрости, яка лилася на неї, не вщухаючи” [7, с. 323];

“le cancer du monde” [6, p. 300] – “ракова пухлина світу” [7, с. 341];

Застосування морфо-синтаксичних трансформацій призводить до зміни загально категоріальної приналежності усіх або окремих компонентів метафори, проте зберігається її зміст та образність:

“Au-dessus de l’assistance, le bleu ciel se coagulait et devenait de plus en plus dur sous la cuisson de la chaleur” [6, p. 274] – “Блакитне небо над присутніми згущувалося і все більше тужавіло під сонячним скваром” [7, с. 322].

Заміна метафоричної конструкції порівняльною зазвичай сприймається як послаблення емоційно-виражальної сили метафори. Втім, інколи – це єдино можливе перекладацьке рішення:

“Le ciel devenait un peu moins bleu, perdait un peu de sa chaleur par une fente invisible quelque part au-dessus de la mer” [6, p. 276] – “Блакитне небо поступово блякло, жара спадала, ніби її заковтувала якась невидима розколина ген-ген за морем” [7, с. 323];

Звичайно, найважливіший момент полягає у правильному підборі лексичних складових елементів потрібної семантики, які виступають компонентами образу. Однак, цілком очевидно, що експресивний потенціал і сила образності набагато більші у випадку повної тотожності, ніж у разі додавання порівняльних слів при перекладі.

Образне порівняння належить до парадигматичного ряду компаративних тропів, його семантичний механізм схожий з механізмом метафори. У перекладознавчому аспекті, відтворення образних порівнянь цільовою мовою має базуватися на кількох основних принципах, а саме – на принципах психологічної, семантичної та функціональної відповідності, оскільки кожен компонент порівняння актуалізує якусь певну грань художнього образу і в цілому є матеріалізованим репрезентантом цілісної світоглядно-естетичної системи автора. Отож, порівняння, як і інші художньо значущі елементи літературного твору, – явище складного інформативного характеру, що вимагає максимально повного збереження в перекладі своєї інформативності. У випадку недотримання зазначених вище принципів відтворення образних порівнянь існує небезпека втрати семантичної та стилістичної своєрідності цих елементів художнього твору, а відтак їх самих як таких.

У досліджуваному українському перекладі “Першої людини” А. Камю образні порівняння, виявлені в тексті оригіналу, відтворені в основному а) методом семантико-стилістичного перекладу зі збереженням формальних лексико-граматичних параметрів:

“une pauvreté aussi nue que la mort” [6, p. 73] – “бідність гола, як смерть” [7, с. 177];

“les troupes d’Afrique qui fondaient sous le feu comme des poupées de cire multicolores” [6, p. 82-83] – “африканські частини танули під вогнем, як розмальовані воскові ляльки” [7, с. 184];

“Et plus rien ne restait, ni en elle ni dans cette maison de cet homme dévoré par un feu universel et dont il ne restait qu’un souvenir impalpable, comme les cendres d’une aile de papillon brûlée dans un incendie de forêt” [6, p. 85] – “Нічого більше не залишилося, – ані в ній самій, ані в домі – від цього чоловіка, якого пожер світовий вогонь, залишивши від нього, либонь, тільки невловимий спогад, як попіл метеликових крил, що згорів у лісовій пожежі” [7, с. 186];

“le plateau alentour se mettait à vibrer sourdement comme une enclume sous le marteau du soleil” [6, p. 126] – “плоскогір’я довкола починало вібрувати, як ковадло під молотом сонця” [7, с. 214];

б) тим же методом семантико-стилістичного перекладу, але без збереження формальних лексико-граматичних параметрів:

“Comme si l’histoire des hommes, cette histoire qui n’avait pas cessé de cheminer sur l’une de ses plus vieilles terres en y laissant si peu de traces, s’évaporait sous le soleil incessant avec le souvenir de ceux qui l’avaient vraiment faite, réduite à des crises de violence et de meurtre, des flambées de haine, des torrents de sang vité gonflés, vite asséchés comme les oueds du pays” [6, p. 212] – “Так, ніби людська історія – це історія, яка нескінченно блукала на одній з найдавніших земель, залишаючи лише якусь дещицю своїх слідів, випаровувалася під невблаганним сонцем із пам’яттю про тих, хто насправді її творив, зведена до криз насильства і вбивств, до спалахів ненависти і потоків крови, що вмить виходять із берегів і враз висихають, як місцеві ріки” [7, с. 279];

“(…) les pages pleines de petits caractères courant le long de lignes étroitement justifiées, remplies à ras bord de mots et de phrases, comme ces énormes plats rustiques où l’on peut manger beaucoup et longtemps sans jamais les épuiser et qui seuls peuvent apaiser certains énormes appétits” [6, p. 270] – “(…) сторінкам, змережаним дрібним рівним шрифтом зі щільними рядками, заповненими вщерть словами і фразами, як величезні сільські тарелі, з яких можна їсти багато і довго, але спорожнити до дна – зась, проте тільки вони одні здатні вгамувати вовчий голод” [7, с. 317].

Висновки та подальші перспективи досліджень. Зазначені приклади свідчать про вдалу реконструкцію в перекладі художніх порівнянь першотвору. Перекладні відповідники є цілком адекватними, бо належать до одного з оригінальним стильового регістру, тому сприймаються природно і невимушено, що значно полегшує читацьку рецепцію. У цілому, задіяні перекладацькі прийоми відтворення лексико-стилістичних засобів оригіналу аналізованого роману Альбера Камю забезпечують належний результат: український переклад – художньо повноцінна версія першотвору. Серед напрямків подальших наукових розвідок доцільно виокремити питання впливу творчої індивідуальності перекладача на особливості відтворення стилістичних засобів мовою перекладу.

Література:

1. Карабан В.И. Воссоздание метафоры при переводе поэзии с русского языка на английский. / В.И. Карабан // Теорія і практика перекладу. – К.: Вища школа, 1980. – Вип. 3. – С. 122 – 127.

2.Кашкин И.А. Вопросы перевода. / И.А. Кашкин // Перевод – средство взаимного сближения народов. – М.: Прогресс, 1987. – С. 327 – 357.

3. Коптілов В.В. Першотвір і переклад. / В.В. Коптілов. – К.: Дніпро, 1972. – 215 с.

4. Матвеева Т.П. Семантичні і функціональні особливості різноструктурної метафори М. Коцюбинського. / Т.П. Матвеева // Вопросы филологии: Сб. науч. тр. / Измаилский пед. ин-т. Филол. фак. – Измаил: Изд-во Измаил. пед. ин-та, 1993. – Вып. 3. – С. 32 – 37.

5. Buffart-Morel В. La mémoire du coeur: approche stylistique du Premier Homme d’Albert Camus. / В. Buffart-Morel // Roman 20-50, n27, juin 1999. – Р. 53 – 64.

Джерела ілюстративного матеріалу:

6. Camus A. Le premier homme / A. Camus. – P.: Gallimard, 1994. – 377 p.

7. Камю А. Перша людина: Роман / А. Камю; з фр. пер. Г. Філіпчук та О. Жупанський. – К.: Юніверс, 2005. – С. 133 – 386.