ДИДАКТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ГІПОНІМІЇ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Переорієнтація українського суспільства на демократичні і гуманістичні цінності сприяє реалізації в початковій школі нової парадигми розвивального навчання, спрямованої на забезпечення цілісного розвитку особистості молодшого школяра.

Важлива роль у формуванні особистісних якостей учнів початкової школи належить навчанню рідної мови. В аспекті нашого дослідження з-поміж різних мовних рівнів, що мають важливе значення для розвитку мовлення і мислення молодших школярів, важлива роль належить слову.

Одним із видів міжслівних зв’язків є гіпонімічні. До недавнього часу гіпонімія вивчалася переважно в логіці, тому в лінгвістичній літературі немає однозначного визначення цього поняття. Для вивчення мови в початкових класах найближчими є трактування гіпонімії в працях М. В. Нікітіна, Е. В. Кузнецової, Л.О. Новикова та ін., які визначають її як співвіднесення родо-видових зв’язків. Як тип міжслівних зв’язків за значенням, родо-видові відношення обов’язкові для кожного слова. До прикладу, слово рослина є узагальнюючим, родовим до слова з менш узагальненим значенням дерево, а слово опеньок є видовим до слова гриб. Таким чином, кожне слово уточнюється у двох напрямках: за співвіднесеністю з більш загальним словом і за співвіднесеністю з менш загальним, конкретизуючим його словом.

Необхідність засвоєння гіпонімії на доступному для молодших школярів лексичному матеріалі зумовлена тим, що саме через гіпонімічні зв’язки визначається значення більшості слів. У системі способів тлумачення, які використовуються в початкових класах, прийом пояснення значень слів через з’ясування родо-видових ознак є найбільш поширеним. Крім того, процес встановлення таких зв’язків сприяє розвитку логічного мислення дітей, поповненню й систематизації їх словникового запасу.

У методиці навчання української мови формування умінь встановлювати родо-видові відношення традиційно відбувається через виконання дітьми словниково-логічних вправ, які найбільшою мірою практикуються в період навчання грамоти. Вперше у вітчизняній методиці вони запропоновані К. Д. Ушинським. У книзі для читання «Родное слово» ним розроблено струнку систему спеціальних вправ для уроків рідної мови.

Значне місце словниково-логічним вправам відводять у своїх працях видатні методисти минулого століття М. О. Корф, В. І. Водовозов, М. Ф. Бунаков, Д. І. Тихомиров. У сучасній практиці такі завдання розглядаються як засіб формування у дітей елементарних логічних умінь (О. Я. Савченко, В. А. Кирюшкін, К. П. Маланюк та ін.), розвитку мислення і мовлення (В. К. Ягодовська, М. Г. Сердюк), важлива ланка роботи над словом (М. Я. Морозова, М. В. Сокирко).

Дослідницька робота показала, що найчастіше практикуються такі види словниково-логічних завдань:

1. Підведення видових понять під родові та розчленування родового поняття на видові.

2. Вправи на визначення предмета за його ознаками (колір, форма, розмір, матеріал та ін.).

3. Визначення предмета за його діями.

4. Вправи з елементами порівняння.

5.Просте логічне визначення предмета [2, с.7 ].

Успішно застосовувати кожний вид цих вправ можна при дотриманні низки методико-дидактичних вимог:

1. Провідним принципом побудови словниково-логічних вправ є положення К. Д. Ушинського про те, що логіка є основою мови, тобто чітке усвідомлення зв’язку навчання мови з закономірностями логічного мислення учнів початкових класів.

2. Лексичний матеріал для вправ має базуватися на словниковому запасі дітей, лексиці букваря та інших підручників для 1 класу.

3. Виконуючи завдання у цей період, слід використовувати унаочнення (конкретні предмети, малюнки). Це зумовлено особливістю мислення учня, яке залишається конкретно-образним і спирається на дії з реальними предметами.

4. Тематика вправ визначається вчителем залежно від навчально-виховної мети уроку та виявлених у мовленні учнів типових лексичних та логічних помилок.

5. У структуру словниково-логічних вправ необхідно вводити конфліктні поняття («зайві» предмети, слова ), що сприятиме активізації мислительної діяльності школярів, допоможе класоводу перевірити усвідомленість засвоєних дій.

6. Такі завдання слід пов’язувати з формуванням в учнів умінь складати невеличкі зв’язні висловлювання різних типів – розповідь, опис, міркування.

7. У період навчання грамоти словниково-логічні вправи доцільно використовувати переважно в ігровій формі.

Великі можливості для проведення вказаних завдань має дидактичний матеріал букваря, проте вчитель може урізноманітнювати їх, використовуючи твори дитячої літератури, загадки, ігри.

Для проведення словниково-логічних вправ, крім підручників, використовуються натуральні предмети і сюжетні малюнки, муляжі, таблиці, картки зі словами чи зв’язним текстом.

Наведемо приклад словниково-логічної вправи, спрямованої на розкриття сутності гіпонімічних зв’язків.

Класовод має змогу дати уявлення про такі родові назви: іграшка, навчальне приладдя, меблі, посуд, одяг, овочі, фрукти, свійські та дикі тварини, перелітні та зимуючі птахи, квіти, гриби, ягоди тощо. У ході опрацювання цих понять слід постійно ставити перед учнями запитання: «Як назвати ці предмети одним словом? Чому той чи інший предмет не належить до даної групи?». Ніяких визначень, звичайно, не дається, робота проводиться лише практично.

На демонстраційному столі – книга, зошит, пенал, лялька, лінійка, іграшковий автомобіль, портфель. Класовод пропонує назвати речі, а потім запитує: «Які з цих предметів не потрібні школяреві для навчання? Як їх назвати одним словом? А що учень візьме до школи?». За допомогою вчителя першокласники усвідомлюють, що речі, необхідні їм у школі, називаються навчальним приладдям. Нехай назвуть інші відомі предмети з виучуваного ряду. Для кращого засвоєння цього родового поняття можна розучити вірш «Портфель», знайти у ньому слова – назви навчального приладдя, провести бесіду про необхідність берегти його.

Портфель – мій друг і помічник,

Я до портфеля дуже звик.

І він без мене ні на крок:

Зі мною йде він на урок.

Портфель для мене залюбки

І ручку носить, і книжки.

Його я дуже бережу,

Хоч добре сніжної пори

На ньому з’їхати з гори! (В. Бойченко)

Ілюстративним матеріалом до цієї вправи може бути й інший текст, в якому є «зайві» предмети, а відповідно й слова, що їх називають.

Перший раз малий Микола

Став збиратися до школи.

Олівця поклав у сумку,

Книги, ручку, зошит, гумку

М’яч, перо, граблі, подушку,

На обід м’яку пампушку,

Два ведмедика, лопату,

Білочку руду хвостату,

Лук і стріли, і рушницю,

Ще й пухкеньку паляницю.

Склав географічну карту,

Ще стільця, стола і парту,

Трактора, машинку, мило…

Вже й надворі звечоріло.

Сів Миколка, дума думку:

Чи усе поклав у сумку? (Н. Кир’ян)

Виконання наведених завдань у період навчання грамоти сприяє не тільки збагаченню й систематизації словника дітей, а формуванню в них загальнонавчальних умінь, адаптації їх до умов шкільного життя.

Отже, словниково-логічні вправи, побудовані з урахуванням сутності гіпонімії, є одним з найефективніших видів словникової роботи. Їх результативність полягає не в тільки в кількісному нарощуванні словникового запасу дитини, а й у загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно постають перед дітьми у процесі пізнання ними навколишнього світу [1, с. 67 ].

Література:

1. Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. – К. : Літера ДТД , 2011. – С.67-68.

2. Попова Л.Б. Робота над засвоєнням лексичного значення слова в період навчання грамоти : методичні рекомендації для студентів педагогічних інститутів спеціальності «Початкове навчання» та вчителів початкових класів / Л. Б. Попова. – Кам’янець-Подільський, 1997. – 18 с.