ДО ПИТАННЯ ВІДТВОРЕННЯ ЖАНРУ В ПОЕТИЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Жанр - це тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, що позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності.

Поезія — це жанр художньої літератури, що характеризується особливою організацією мови, яка відрізняється ритмом і римою – віршованою формою; лірична форма відображення дійсності. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також створення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями.

Поетичний переклад - це переклад поетичного тексту, створений однією мовою, за допомогою поетичного тексту мови перекладу. Це означає, що перекладач повинен створити новий поетичний текст, еквівалентний оригіналу з його концептуальною та естетичною інформацією, але використовуючи в разі потреби зовсім інші мовні, а часом і віршовані форми.

Якщо переклад прози і можна довірити комп'ютеру, то при перекладі поезії про машинний переклад не може бути й мови. Сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від природи твору прозового – значно більша вага окремого слова, широке використання фонетичних засобів організації тексту, ритміко-інтонаційна своєрідність. При перекладі варто брати до уваги оригінальний розмір, риму вірша, щоб у перекладі, як і в оригіналі, також розкривався змістовий аспект поетичної форми.

Проблемою перекладу поетичних текстів займалися такі відомі вітчизняні вчені як В.М. Жирмунський, Л.С. Бархударов, В.Н. Комісаров, А.А. Потебня, М.В. Перцов, Ю.М. Лотман, Я.І. Рецкер.

В даній статті, присвяченій питанню збереження жанру поезії при перекладі, було систематизовано накопичений у вітчизняній та зарубіжній теорії і практиці перекладознавства досвід поетичного перекладу.

Переклад поезії має свою специфіку, пов’язану з унікальністю поетичного жанру, тому актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю цілісного і об’єктивного аналізу особливостей перекладу поетичних текстів, коли йдеться про передачу не лише змісту оригіналу, а й про оптимальне відтворення стилістичних характеристик тексту.

Мета цієї статті полягає у тому, щоб дослідити специфіку перекладу поетичного жанру, характерні зовнішні та внутрішні особливості поетичного тексту та їх відтворення у перекладі.

Поетичні художні твори, бувають, як відомо, різних структурних форм і конфігурацій. Їхні строфи характеризуються певними, тільки цим текстам притаманними мовними рисами. Найчастіше вони розрізняються за типом римування (послідовного, пере­хресного, вибіркового). Розрізняють ще вірш класичний (олександрійський), байковий вірш (коли строфи взагалі не виділяються), ямбічний вірш, сонет тощо [5, с. 166].

Після першої світової війни широке розповсюдження отримав на Заході так званий вільний вірш, або верлібр (від фр. verse libre ). Цей тип вірша мав поширення і у тогочасній Україні (М. Семенко, Г. Шкурупій, П. Тичина й ін.). Проте найширше верлібр увійшов у практику західних поетів і перекладачів [3, с. 154].

Було б зайвим наголошувати, що англійські (американські) перекладачі мали труднощі при відтворенні значення цих по суті прозових рядків англійською мовою. Наведемо в перекладі, відтвореного англійською мовою перекла­дачем М. Найданом, український його послівний варіант, виділивши при цьому неточності, що з першого погляду впадають в очі читачеві:

Перекладач М. Найдан не шукав відповідників, наточуючи, а де й скорочуючи рядки, а часом замінюючи реалії (кожух) на нереалії ( leather jacket шкіряна куртка), у якій ліричний герой сидить, мов у шкаралупі. При цьому і зміст, і стиль авторського викладу в кожному рядку збережено, як збережено й еквілінеарність та його прагматичний підтекст [7, с. 139].

Виконання повноцінного перекладу римованого вірша зі своєю вишуканою римою і худож­німи образами, є набагато складнішим завданням, ніж переклад вільно­го, неримованого віршового твору. Треба враховувати, що далеко не всі поетичні твори мають ідентичну зовнішню конфігурацію та розмір, внаслідок чого і складових поетичної матриці в одному поетичному творі буде більше, а в інших часто й значно менше. Все залежить від авторського задуму, мети написання твору, рівня поетичної майстерності автора чи, зре­штою, і від національної традиції віршування.

Римовані перекладені відповідники оригінальних творів, метою яких завжди було віддати всі найголовніші особливості першотворів навіть генеалогічно далекими мовами, завжди зберігали найголовніші компоненти матриці якщо не сповна, що взагалі неможливо, то принаймні в найголовніших її складниках. Такого рівня відповідників можна знайти в деяких канадських перекладачів, зокрема у К. Андрусишина, В. Кірконнелла. Наприклад, із А. Кримського:

Забрався я на шпиль... Внизу носились хмари...

Дивись у далечінь: на море, на Бейрут

Тут глетчери, зима, а там буяють чари...

Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

Цій ритмічній струк­турі відповідає майже ідентична конфігурація складів у тій самій строфі у перекладі К. Андрусишина та В. Кірконнелла:

І climbed the crest. Below, the clouds were moving. (12)

I looked far off: at Beirut, at the sea. (10)

Here, glacial ice; there mаgic all-approving... (12)

A paradisal nook of sorcery. (10)

У перекладі зберігається чітка, рівномірна повторюваність складів у рядках, яка не збігається повністю (кількісно) з оригіналом, де кіль­кість складів у непарних рядках інша - 13-12-13-12. До того ж майже повністю передано й консонантну та вокалічну рими першотвору: moving - approving, sea - sorcery. Щоправда, вокалічна рима неповна (ґрунтується на довгій і короткій голосних), але попри все це римування оригіналу все ж збережено.

Отже, головними елементами так званої зовнішньої матриці віршового твору, видимими ззовні, очима, є такі: на­явність (чи відсутність) еквілінеарності, консонантна чи вокалічна рими, чоловіча чи жіноча рима, послідовне або пе­рехресне римування, збереження або незбереження кількості строф, характер рими, наявність повторів тощо [2, с. 162].

Внутрішню матрицю поетичного твору складають компоненти, не видимі ззовні, які виявляються тільки через глибший аналіз тексту:

По-перше, зміст окремого рядка (строфи). Для визначення змісту навіть рядка чи строфи необхідно щонайменше прочитати і проаналізувати їх, встановити змістові зв'язки між словами на рівні словосполучень і ці­лого речення.

По-друге, автор­ський набір різних стилістичних засобів - тропів, що їх використовує в своєму художньому творі кожен поет і які треба встановити (метафора, метонімія, евфемізм, синекдоха, іронія тощо).

Третім з-поміж чітко окреслених внутрішніх компонентів мат­риці можуть бути синтаксичні особливості строфи.

Четвертим компонентом внутрішньої матриці є евфонічна (звукова) структура твору. Вірш може бути із музикальним (мелодійним) звучанням, він може бути з асо­нансами (співзвучністю приголосних звуків) чи з дисонансами (неточ­ним) римуванням, неповною римою [2, с. 240].

П'ятим компонентом є праг­матичний підтекст, іншими словами - намір автора викликати у читача ті самі почуття - реакцію на зображену в творі подію, соціальну чи іншу проблему, що й в оригіналі.

Шостим обов'язковим компонентом є авторські образи твору, на основі яких будується головна сюжетна колізія і розвиток теми у творі. Темою може бути навколишнє оточення, різні дії авторських пер­сонажів тощо.

Звичайно, в перекладах поетичних художніх тво­рів велика роль належить відтворенню ще й інших, окрім названих, зовнішніх та внутрішніх елементів поетичної матриці. До цих елементів, зокрема, належать паралелізми, тобто повтори тієї самої структури в рядку. До того ж, синтаксичний паралелізм викорис­товується як у поезії, так і в прозі. Наприклад, у Шекспіра:

І told him you were sick,

І told him you were asleep.

He менш часто використовуються у художній літературі й такі сти­лістичні засоби, як анафора (повтор початкового слова чи словосполу­чення складового компонента речення) та епіфора - повтор кінцевого компонента у рядку.

У результаті проведеного дослідження робимо висновок, що в перекладах поетичних художніх тво­рів велика роль належить відтворенню зовнішніх та внутрішніх елементів поетичної матриці таких, як ритм, розмір, рима, евфонічна структура вірша, стилістика, образний та емоційний зміст слів та словосполучень. Але практично неможливо досягти повністю еквівалентного і рівнозначного в усіх складових зовнішніх і внутрішніх компонентів поетичного твору в пере­кладі навіть у генеалогічно близьких мовах.

Специфіка поетичного перекладу полягає у тому, що перекладач має ніби перетворитися на автора, приймаючи його манеру і мову, інтонацію та ритм, встановити функціональну еквівалентність між структурою оригіналу та перекладу, відтворити в перекладі єдність форми та змісту, під якою розуміється художнє ціле, тобто донести до читача тонкі нюанси творчого задуму автора.

Відповідно до поставленої мети у даній статті було проведено аналіз особливостей жанру поезії, досліджено характерні зовнішні та внутрішні риси поетичного твору, основні труднощі та специфіку поетичного перекладу.

Література:

1. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) – М.: Издательство института общего и среднего образования РАО, 2001. - 224с.

2. Виноградов В. С. Перевод. Общие и лексические вопросы. - М.: КДУ, 2004.- 162-240 с.

3. Галеева Н.Л. Параметры художественного текста и перевод// Галеева Н.Л.; М-во общ. и проф. образования Рос. Федерации. Твер. гос. ун-т. – Тверь: Твер. гос. ун-т, 1999. – 154 с.

4. Комиссаров В.Н. Лингвистика перевода. - М.: «ЧеРо», 2002.- 207 с.

5. Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. – Київ: Вища школа, Вид-во при Київському університеті, 2001. - 166 с.

6. Коптілов В. В. Першотвір і переклад. — К.: Дніпро, 1992. – 259 с.

7. Лазаренко Л.М. Вступ до перекладознавства. Курс лекцій. - Маріуполь 2004. – 139 с.

8. Чередниченко А.И., Бех П.А. Лингвистические проблемы воссоздания образа в поэтическом переводе: Тексты лекций. - К., 1980. – 85 с.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент, Бужикова Раїса Іванівна.