ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ У РОСІЇ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ).

Тероризм, на сучасному етапі розвитку людської цивілізації носить глобальний характер. Глобалізація - світовий інтеграційний процес, який є породженням прогресу інформаційних технологій, суттєво вплинув на всі сфери суспільного життя. Тероризм не є винятком. «Тероризм сьогодні - як художній твір, як шоу, як картина. Він твориться перед об'єктивами сотень, тисяч фото і кінокамер, він тільки там і можливий, де є ці камери» - відзначає юрист В.С. Ковтун.

Сучасний тероризм, як явище, набув розвитку в Російській Федерації після розпаду СРСР. Так, на початку 1990-х років поширюються національні рухи в Південній Осетії, Абхазії, Північній Осетії та Інгушетії. Дії національних меншин призвели до розгортання конфлікту, адже Росія не бажала втрачати свої території, а деякі території намагалися вийти зі складу Російської Федерації. Розгорнулася війна в Чечні та регіональні конфлікти в інших областях. Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважали, що без військово-політичної присутності Росії у нових незалежних державах, виникнуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Але практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої Російської Федерації.

Російська Федерація проводить політику жорсткої протидії міжнародному тероризму, докладає зусиль щодо його викорінення, проводить наполегливу боротьбу з цим явищем як всередині держави, так і в світі. Росія розглядає себе надійним гарантом міжнародної стабільності. За словами Президента РФ В.В. Путіна (у "Посланні до Федеральних Зборів" 18 квітня 2002р.), "саме принципова позиція Росії дозволила сформувати міцну антитерористичну коаліцію", що значною мірою сприяло поліпшенню ситуації в багатьох країнах СНД".[4]

Екс-президент Російської Федерації Володимир Путін 28 липня 2002 року підписав закон "Про протидію екстремістській діяльності", прийнятий Державною Думою 27 червня 2002 року і схвалений Радою Федерації 10 липня 2002 року. Закон набув чинності на десятий день після опублікування.

Проти запропонованого в проекті трактування поняття "екстремістська діяльність" виступили представники лівих депутатських об'єднань. Вони вважали, що це визначення занадто широке, і під нього можуть потрапити не лише політичні партії, але і будь-який громадянин Росії. Подібні побоювання висловлювали і деякі правозахисні організації, що пообіцяли почати акції протесту проти прийняття цього закону, "сваволі ФСБ і на захист політичних ув'язнених". Ті, хто протестував, були впевнені, що новий закон не потрібний для припинення дій "некерованого натовпу". Для цього досить Кримінального кодексу. Цей закон, стверджували вони, "потрібен для репресій проти тих, хто не вписується в структуру "керованої демократії по-путінськи".[5]

Процес прийняття Закону "про протидію політичному екстремізму" збігся у часі з активізацією екстремістських проявів у російському суспільстві, таких як встановлення замінованих плакатів з антисемітськими гаслами, масові заворушення після футбольного матчу та ін. Закон визначає основні положення державної політики з протидії екстремістській діяльності. Визначення екстремістської діяльності й екстремістської організації в російському законодавстві подається вперше. Традиційно екстремізмом (від франц. extremisme, від лат. extremus - крайній) називають схильність до крайніх поглядів і заходів, як правило, в політиці:

1. діяльність громадських і релігійних об'єднань або засобів масової інформації, або фізичних осіб з планування, організації, підготовки і здійснення дій, спрямованих на:
   
   1. насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації;
   2. підрив безпеки Російської Федерації, захоплення чи присвоєння владних повноважень;
   3. створення незаконних збройних формувань;
   4. здійснення терористичної діяльності;
   5. розпалювання соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, пов'язане з насильством чи закликами до насильства;
   6. приниження національної гідності;
   7. здійснення масових заворушень, хуліганських дій і актів вандалізму за мотивами ідеологічної, політичної, расової, національної і релігійної ненависті або ворожнечі, а також мотивами ненависті або ворожнечі щодо будь-якої соціальної групи;
   8. пропаганду винятковості, переваги або неповноцінності громадян за ознакою їх ставлення до релігії, соціальної, расової, національної, релігійної чи мовної належності;
2. пропаганда і публічне демонстрування нацистської атрибутики чи символіки, або атрибутики і символіки екстремістської організації, або атрибутики і символіки, подібної до нацистської;
3. публічні заклики до здійснення зазначеної діяльності чи здійснення зазначених дій;
4. фінансування зазначеної діяльності чи інше сприяння її здійсненню, у тому числі шляхом надання для здійснення такої діяльності фінансових засобів, нерухомості, навчальної, поліграфічної і матеріально-технічної бази, телефонного, факсимільного й іншого видів зв'язку, інформаційних послуг, інших видів матеріально-технічних засобів.

Екстремістською визнається тільки та організація, яка рішенням суду ліквідована за здійснення екстремістських дій.

Документ також встановлює заборону на участь екстремістських організацій у проведенні масових акцій, використання їхньої символіки й інших атрибутів, а також екстремістських матеріалів.

Аналогічні превентивні дії передбачені також стосовно засобів масової інформації. Діяльність ЗМІ може бути припинена за рішенням суду на підставі заяви уповноваженого державного органу, що здійснив реєстрацію даного ЗМІ, або федерального органу виконавчої влади в сфері преси, телебачення, радіомовлення і засобів масових комунікацій, або Генерального прокурора РФ чи підлеглого йому відповідного прокурора.

Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція Російської Федерації, Кримінальний кодекс Російської Федерації, інші федеральні закони, загальновизнані принципи і норми міжнародного права, міжнародні договори Російській Федерації, укази і розпорядження Президента Російської Федерації, ухвали і розпорядження Уряду Російської Федерації. [1]

Боротьба з тероризмом в Російській Федерації ґрунтується на наступних принципах:

• законність;
• пріоритет заходів попередження тероризму;
• невідворотність покарання за здійснення терористичної діяльності;
• поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом;
• комплексне використовування профілактичних правових, політичних, соціально-економічних, пропагандистських заходів;
• пріоритет захисту прав осіб, для яких існує небезпека терористичних акцій;
• мінімальні поступки терористу;
• єдиноначальність в керівництві силами і засобами, що використовуються при проведенні контртерористичних операцій;
• мінімальний розголос технічних прийомів і тактики проведення контртерористичних операцій, а також складу учасників указаних операцій. [2]

На теренах Російської Федерації ведеться антитерористична діяльність, розгорнуті широкомасштабна боротьба із терористичними організаціями, які знаходяться на території Росії.  19 червня 2000р. у Москві на засіданні уряду прем’єр-міністр Михайло Касьянов очолив Федеральну антитерористичну комісію. Його заступниками були призначені директор ФСБ Микола Патрушев та міністр внутрішніх справ Володимир Рушайло. Результатом боротьби з тероризмом стало затримання та знищення багатьох польових командирів чеченської армії, які були занесені до списку терористів, а також деяких лідерів терористичних організацій.         

Для боротьби з тероризмом російським урядом були використані великі людські і фінансові ресурси. Так, 1 листопада 2001р.  в інформаційному управлінні президента Росії повідомили, що за період проведення антитерористичної операції в Чечні з 1 жовтня 1999 року по 10 жовтня 2001 року втрати федеральних сил склали 3438 чоловік, що загинули та 11661 пораненими. За два роки було знищено близько 11 тисяч бойовиків. 18 жовтня 2002р. у штабі Об'єднаного угруповання військ (ОГВ) повідомили, що в Чечні загинули 2 678 військовослужбовців Міністерства оборони Росії з початку контртерористичної операції (з жовтня 1999 року) на Північному Кавказі. За офіційним даними Міноборони, втрати федеральних сил у Чечні за 1999 – 2002 роки склали 4572 осіб убитими та 15 549 пораненими. За офіційним даними Міноборони, за 2003 рік федеральні війська втратили вбитими близько 250 чоловік. [3]

Після аналізу подій 2000 року можна зробити висновок, що терористичні акти на території Росії відбувалися майже   щотижня, а у деяких місяцях майже щодня. Дії терористів були чітко сплановані та націлені на отримання максимальної кількості жертв. Найбільші жертви понесла російська армія та співробітники міліції. З 2001 по 2004 рік кількість терактів помітно збільшилася.

Для того, щоб ефективно боротися з тероризмом, треба враховувати сучасні тенденції світового розвитку. Враховуючи бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій, належить розробити кардинально нову методологію та технологію боротьби з тероризмом. Як свідчить практика, сучасні методи боротьби з світовим тероризмом полягають у проведенні військових операцій із залученням великої кількості військової техніки та зброї. Ці операції здійснюються на території з осередками терористичних організацій. Така політика призводить до великої кількості жертв серед мирного населення та найчастіше не дає ніякого позитивного результату. Для того, щоб зменшити рівень розвитку тероризму, доцільно змінити антитерористичну політику. Ми вважаємо, що треба діяти більш гуманними методами та використовувати наукові розробки із застосування комунікативних технологій, психологічні дослідження, пов’язані із тероризмом, застосовувати «інформаційну зброю» у військовій сфері та політичній діяльності. Насильницька антитерористична політика породжує ще більшу кількість терактів по всьому світі. Ефективне протистояння світової спільноти терористичним проявам неможливе без цілеспрямованої інформаційної політики, здійснення якої є потребою сьогодення. Головними передумовами розробки інформаційної політики є зосередження зусиль науковців, освітян, політиків з метою поглибленого вивчення сучасного міжнародного тероризму та активне залучення представників ЗМІ, розуміння ними своєї надзвичайно важливої ролі у розвінчанні «подоби страху», до формування якого вони безпосередньо причетні.

Література.

1. Федеральний закон Російської Федерації "про боротьбу з тероризмом" від 25 липня 1998 року – Стаття1
2. Федеральний закон Російської Федерації "про боротьбу з тероризмом" від 25 липня 1998 року – Стаття2
3. Статистика боротьби з тероризмом: інформаційне повідомлення [Електронний ресурс] – Режим доступу:  регіональний інформаційний центр Бабр.Ру – http://www.babr.ru
4. "Посланні до Федеральних Зборів": інформаційне повідомлення [Електронний ресурс] - Режим доступу: інформаційний сайт Російської Федерації в Україні - www.russia.org.ua
5. Чекаленко Л.Д. Антитерористична позиція Росії/ Л.Д. Чекаленко [Електронний ресурс] – 2003. – Режим доступу: www.russia.org.ua