КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СВОБОДИ ТОРГУ, ПРАВА НА ЗАЙНЯТТЯ ПРОМИСЛОМ ТА ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917 – ПОЧ. 1920-Х РОКІВ)

Економічною основою становлення України як демократичної, соціальної та правової держави є право на зайняття підприємницькою діяльністю, що визнається важливою суспільною цінністю, а дослідження розвитку даного права з урахуванням історичного досвіду розвитку конституційного законодавства є невід’ємною частиною правової спадщини України та необхідною умовою подальшого розвитку конституціоналізму нашої держави. Період 1917 – поч. 1920-х років в Україні характеризується революційними подіями, швидкими змінами влади та урядів, а також вирізняється значною кількістю конституційних актів, які мали обмежений в час термін дії. Науковий інтерес також становлять проекти конституцій вищезазначеного періоду.

Незважаючи на значну кількість наукових розробок про період Української революції, у вітчизняній науці конституційного права відсутні комплексні дослідження історичного розвитку права на зайняття підприємницькою діяльністю цього періоду, чим і зумовлена актуальність обраної для статті теми. Науковцями дана проблема побіжно піднімалась лише в загальному контексті розвитку економічних прав людини і громадянина та становлення Конституції України. В 1917 – поч. 1920-х років в Україні не було закріплено поняття «права на зайняття підприємницькою діяльністю», оскільки воно виражалося у близьких за значенням правах та свободах людини і громадянина.

Метою даного дослідження є встановлення особливостей розвитку свободи торгу, права на зайняття промислом та приватного підприємства в конституціях і конституційних актах періоду Української революції в Україні.

Активізація створення конституцій, їх проектів та інших нормативно-правових актів розпочалася у 1918 р. із створенням Директорії УНР. Відразу після зайняття Києва Директорія оприлюднила ряд актів, спрямованих проти поміщиків і буржуазії, а 26 грудня 1918 р. Директорія УНР видала Декларацію, з прийняттям якої розпочалася аграрна реформа. У даному документі було заявлено про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян.  В той період підприємницька діяльність отримала назву «спекуляції» й жорстко переслідувалася владою.

Декларація УНР передбачала, що «Всі зусилля свої Директорія УНР направить на таку організацію народнього господарства, яка б відповідала сучасному переходовому моментові,  коли  нищиться старий капіталістичний світ й на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія УНР вважає своїм обов’язком взяти під керування УНР головні галузі української промисловості і направити господарство в них в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класа великовласників. Всі форми спекуляції Директорія УНР нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані «комісії боротьби з спекуляцією» [5, с. 102-103].

Проект Конституції (Основних державних законів) УНР у параграфі 321 Загальних засад закріплює право кожного громадянина «має право цілком вільно визначати рід своїх занять в галузі економічної або якої іншої діяльності, що не заборонена законами, і вільно розпоряджатися прибутками от своїх заробітків і майна» [5, с. 213].

Період Української революції знаменується діяльністю Центральної Ради (березень 1917 – 28 квітня 1918 рр.) і прийняттям нею чотирьох Універсалів та Конституції УНР (29 квітня 1918 р.). В жодному з цих конституційно-правових актів не проголошувалося право на зайнятя підприємницьою діяльністю чи інших прав і свобод, пов'язаних з підприємництвом чи торгівлею.

 «Грамота до всього українського народу» (29 квітня 1918 р.) проголошувала встановлення одноосібної влади гетьмана. На думку вітчизняної дослідниці Н.В. Єфремової, встановлення Гетьманату не можна вважати занепадом української державності. Конституційна діяльність                                    П. Скоропадського – це початок спроби відродження незалежної української державності з тимчасовим використанням диктатури та історичної національної самобутності українського народу. Щодо законодавчої діяльності гетьманської адміністрації, то вона розпочалась з визначення правових основ самого процесу законотворчості.  Українська Держава базувалась на основі законів, виданих належним чином. Тобто системний підхід до реалізації ідеї правової держави був покладений гетьманом в основу законодавчої діяльності з перших днів його правління [3].

У порівнянні з попередніми документами вона вперше закріплює свободу торгу: «В області економічній і фінансовій відбудовується повна свобода торга і відчиняється широкий простір приватного підприємства і ініціятиви» [6, с. 341]. Окрім цього слід наголосити на сучасності вживаних у вищезазначеному документі термінів, що торкаються  прав і свобод людини і громадянина, в тому числі  підприємництва: «широкий простір приватного підприємства і ініціятиви», «повна свобода торга» тощо. Цьому підтвердженням може слугувати той факт, що у чинних Конституціях Італії (1947 р.) та Люксембурга (1868 р.) право на зайняття підприємницькою діяльністю закріплено як «приватна господарська ініціатива» та «свобода торгу». Причому у конституційних актах та проектах конституцій періоду Української революції неодноразово зазначалося, що автори зверталися до досвіду західних демократій.

Також уваги заслуговують конституційні проекти цього періоду, одним з яких є Проєкт Правительственної Комісії по виробленню Конституції Української держави (1920 р.), де в артикулі 30 забезпечується «вільність торгу та промисловости, ремества, а також вільність складання умов в межах діючих законів».

Слід підкреслити цілковиту деідеологізацію даного проекту Конституції – він повністю грунтується на правах людини і загальнолюдських вартостях і відображає досягнутий на той час світовим співтовариством рівень цивілізованості [2, с. 84].

Відповідно до артикулу 30 Нарису Проєкту основних законів (Конституції) Української держави Миколи Сціборського  на державу покладається функція планування та контролю, а також забезпечення «громадян усіма можливостями творчого вияву приватної ініціятиви та здорового змагу в господарській діяльности» [1, с. 314].

Наступним документом, який мав значний вплив на закріплення права на зайняття підприємницькою діяльністю в Україні є проект Конституції Західно-Української Народної Республіки С. Дністрянського (1920 р.), який містить 130 розгорнутих положень (окремих параграфів), логічно та змістовно об’єднаних у три глави: «Держава і право», «Державна влада» та «Право народів на самовизначення».

У параграфі 22 підрозділу «Свободи» на державу покладається обов’язок «взяти під захист економічно слабшого перед економічно сильнішим». До того ж, наголошується, що держава не може втручатися у підприємницьку діяльність, але у випадку, коли важливішими виявляються  економічні цілі суспільства, допускаються обмеження «законами індивідуальної свободи  дій окремих людей». Параграфом 23 підкреслюється важливість підприємництва у даний період, як наслідок проголошується свобода та рівність у праві на зайняття промислом. Тож право на зайняття підприємницькою діяльністю у Конституції Західно-Української Народної Республіки С. Дністрянського закріплюється у стст.22, 23 у вигляді «здійснення господарської свободи людини та свободи промислу» [4].

Отже, проаналізувавши все вищесказане, можна зробити висновок про те, що генезис права на зайняття підприємницькою діяльністю був нерозривно пов’язаний з процесом державного будівництва та боротьбою українського народу за демократію. Дане право знаходило своє відображення як свобода торгівлі (торга), господарська свобода (ініціятива) людини тощо, що свідчило про різноманітність тогочасних поглядів державної влади на дане явище.

Література:

1.     Історія української Конституції: навчальний посібник / Микола Томенко. – К.: Освіта, 2009. – С.136.

2.     Гончаренко О.М. Розвиток економічних прав людини і громадянина в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.М. Гончаренко; Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. – К., 2006. – 203 арк.

3. Єфремова Н.В. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917 - 1920): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Н.В. Єфремова ; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2002. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=S&I21DBN

=ARD&P21DBN=ARD&S21FMT=fullwebr&S21ALL=(%3C.%3EU%3D%D0%A2

(4%D0%A3%D0%BA%D1%80)612-%3C.%3E)&FT_REQUEST=&FT_PREFIX=

Z21ID=&S21STN=1&S21REF=20. – Назва з екрану.

4.     Конституційні акти та проекти доби Української революції (1917-1920 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.univ.kiev.ua/download/Library-KNU-History/Sources/Constitutio

nalism%20PyzhykAM%20-%20Konstitutsiyni%20akty%20ta%20proekty%20oby%

20Ukrains'koi%20revolyutsii.pdf. – Назва з екрану.

5.     Конституційні акти України 1917-1920: Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – С.102-103.

6.     Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. / Упоряд.: А.С. Чайковський, О.Л. Копиленко, В.М. Кривоніс, В.В. Свистунов, Г.І. Трофанчук.– К.: Юрінком Інтер, 2003. – 656 с.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, Лаврик Галина Володимирівна.