ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТУРБОТИ ПРО СЕБЕ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Актуальність дослідження особистісного феномену турботи про себе в ранньому юнацькому віці полягає у зростаючих вимогах суспільства до посилення самостійності та автономності підростаючої особистості. Психологічне здоров’я молодої людини в сучасних умовах політичних, економічних та соціальних змін залежить від розвитку вміння турбуватися про себе. Завдяки даному психічному утворенню особистість конструктивно та оптимістично ставиться до майбутнього, свідомо переживає фрустраційну толерантність та досягає самоефективності.

В попередніх наукових статтях ми висвітлювали сутність турботи про себе, розкривали її зміст в психологічних теоріях та концепціях різних вчених, вивчали її особистісні детермінанти: ставлення до майбутнього, фрустраційну толерантність, самоефективність, а також розглядали методи дослідження даного феномену.

Мета цієї статті — розкрити особливості прояву соціальної установки турботи про себе  в ранньому юнацькому віці.

Рання юність (15-17 років) — надзвичайно суперечлива, складна і визначна стадія життєвого шляху, відмінними рисами якої є відкритість та самоусвідомлення, сприйняття самоцінності своєї особистості та самопідтримка, зростання впевненості в собі та посилення автономності. З точки зору Т.Н.Лук’яненко, закінчення кризи підліткового віку і початок юності є сигналом відриву від батьківської опіки і початку повноцінної турботи про себе [1]. 

За умови підтримки батьків, які сприяють розвитку самостійності та ініціативності, у молодої людини формується довіра до себе, саморозуміння, автономність: «Головна риса самосвідомості і спрямованості в ранній юності — спрямованість у майбутнє. Це прагнення визначити місце в житті, нетерпляче очікування свого майбутнього й бажання взяти участь у життєвих справах. Своє життя юнаки і дівчата уявляють яскравим, насиченим важливими подіями і великими звершеннями» [2, с.76].

Нова соціальна ситуація пов’язана з тим, що старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позицій майбутнього, шукає смисл свого життя. Згідно поглядів І.С.Кона, юність — фаза переходу від залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого — досягнення соціальної зрілості. Вчений підкреслює, що перехід із зовнішнього контролю до автономності пов’язаний із зміною часової транспективи: «Часова перспектива розширюється, охоплюючи минуле і майбутнє, а також включає як особисту, так і соціальну перспективи» [3, с.87]. Саме це дає можливість проявляти турботу про себе в тілесному, соціальному та духовному вимірах.

Провідною діяльністю в цьому віковому періоді виступає учбова-професійна діяльність, яка набуває нових модальностей та характеристик. Юнаки починають навчатися «для себе», обираючи предмети з перспективою вибору майбутньої професії. Зростає самоефективність, тому турбота про себе набуває нових якостей, передбачає зміни в структурі самосвідомості.

Провідна діяльність пов’язана з виникненням мотиву самовдосконалення та потреби в досягненні, які виявляються в прагненні покращити свої успіхи в навчанні, свої знання з різних предметів, розширити світогляд. Старшокласник намагається бути самоефективним, турбуватися про свої досягнення і регулювати власну поведінку. Для даного віку характерна перевага внутрішньої мотивації над зовнішньою: «Внутрішня мотивація дає можливість школяру усвідомлено керувати своїми потребами і прагненнями, опановувати свій внутрішній світ, формувати життєві плани і перспективи» [4, с.17].

Головним новоутворенням ранньої юності виступає особистісне і професійне самовизначення (4; 3; 5). «Самовизначення пов’язано з новим сприйняттям часу — співвідношенням минулого і майбутнього, сприйняттям теперішнього з точки зору майбутнього» [6, с.168]. В зв’язку з цим на перший план виходить побудова життєвого плану, що полягає в усвідомленні способів досягнення намічених цілей [3; 5]. Згідно М.Р.Гінзбурга: «...самовизначення особистості можна уявити як вивчення життєвих планів і суб’єктивно представлених перспектив юнаків та дівчат — ступінь усвідомлення етичних ідеалів, перспектив на різних етапах становлення особистості, їх протяжність, деталізованість, динаміку взаємовідносин між двома аспектами самовизначення — конкретним вибором професії і загальним пошуком сенсу свого існування» [7, с.24]

На думку В.В.Барцалкіної, феномен самовизначення як усвідомлений акт виникає в онтогенезі лише на етапі ранньої юності, разом зі здібністю критично ставитись до себе, стати по відношенню до себе в позицію внутрішнього «іншого», що допомагає зрозуміти себе [8, с.23]. Саморозуміння та саморефлексія розвиваються і під впливом однолітків, які допомагають один одному в спілкуванні розкрити власне внутрішнє Я, подивитися на себе зі сторони іншої людини. Тому юнацька дружба виступає провідною потребою в прихильності та розвитку саморозуміння: «В основі юнацького потягу до дружби — потреба в розумінні іншого та себе іншим та в саморозкритті» [3, с.149]. У разі незадоволення цієї потреби розвивається алекситемія, яка перешкоджає становлення турботи про себе.

Інколи передумовою дружби є бажання позбутися відчуття самотності і непотрібності, компенсувати дефіцит емоційного тепла, що обумовлено розвитком відчуженості. Разом з тим, потреба в самотності — природна характеристика раннього юнацького віку, оскільки на самоті юнак вчиться турбуватися про себе, обдумує і корегує власні вчинки, переживає знову позитивні чи негативні емоції, намагається зрозуміти себе. На самоті він програє ролі, які потім використовує в дорослому житті [3; 5].

Психосоціальна, психологічна відчуженість є характеристикою депривації потреб старшокласника та недостатній розвиток вміння турбуватися про себе в соціальному плані. У самосвідомості юнака та дівчини посилюється процес ідентифікації — відособлення. І якщо порушуються інтеграційні механізми цього процесу з переважанням відчуженості, то формується синдром «афективної тупості». За словами Т.Н.Лук’яненко, виникнення емоційної відчуженості виражається в нездатності до прихильності та любові, холодності, відсутності емоційного зв’язку з іншими людьми та емпатії, в знехтуванні себе та інших [1, с.49]. Отже, турбота про себе йде по регресивному шляху, коли юнак наштовхується на нерозуміння оточуючих референтних людей, які не підтримують його ні в особистісному, ні в професійному планах.

В ранньому юнацькому віці змінюється співвідношення тілесних та морально-психологічних компонентів структури особистості в сторону турботи про духовне. Юнак намагається пізнати себе, що сприяє саморозвитку та самовихованню, а також формує певні моральні переконання, якими вона буде керуватися в житті [9]. Моральна самосвідомість досягає інтерналізації принципів та набуває автономії, що свідчить про посилення розвитку таких почуттів як совість та відповідальність.

Пізнання життя і свого місця в ньому просуває старшокласника до глибокого розуміння своїх зв’язків, стосунків з іншими людьми, правил цих відносин, тобто моральних основ, до усвідомлення потенційної потреби у духовності. Підсумком роздумів про себе, діалогів з самим собою, самоаналізу, саморефлексії стає обґрунтування моральних мотивів і визначення моральної позиції, а це стає найкращим ґрунтом для формування самоустановки турбуватися про себе в духовному вимірі людського існування.

На думку Х.Ремшмідта, в ранній юності відбувається перегляд цінностей та звільнення від егоцентризму, що пов’язано з встановленням принципу взаємності моральних обов’язків. Серед характеристик цього принципу виділяють оцінювання себе за такими ж критеріями як і інших; використання загальних принципів як основи моральної поведінки; здатність враховувати інтереси інших так як власні [5]. Виходячи з цих думок, ми висловлюємо припущення, що турбота про себе в ранньому юнацькому віці виходить на якісно новий рівень — молода особистість починає проявляти турботу про оточуючих людей.

Ще одним новоутворенням раннього юнацького віку є почуття особистісної ідентичності, яке відкривається в «Я-переживанні» і означає переживання тотожності людини самій собі та розвиток саморозуміння [10;  5]. Основними складовими ідентичності Е.Еріксон вважає часову транспективу, впевненість в собі, прагнення до успіху, статеву ідентичність, лідерську та ідеологічну поляризацію [10].

Зокрема, О.М.Ічанська розглядає особистісну ідентичність як «...динамічне переживання внутрішньої цілісності та безперервності особистості» [11, c.58]. Вона підкреслює, що динамічність структури особистісної ідентичності дозволяє індивіду раннього юнацького віку знаходитися в процесі постійного становлення, особистісного зростання, не втрачаючи переживання внутрішньої цілісності та безперервності власної особистості. Внутрішня цілісність ґрунтується на пізнанні сутності «Я», усвідомленні та прийнятті цінності власної особистості, оптимальній самоприхильності, подоланні надмірного звинувачення. В основі переживання безперервності лежить наступність різночасових аспектів становлення Я: минулого, теперішнього, майбутнього. Отже, дані погляди дають право припускати, що формування особистісної ідентичності відбувається за умови становлення турботи про себе в ранній юності.

За даними дослідження О.М.Прихожан, І.І.Чеснокової, центральним новоутворенням самосвідомості в ранній юності є емоційно-ціннісне ставлення до себе. О.М.Прихожан відзначає, що в той час як підліток — це «особистість для інших», то юнак — це «особистість для себе» [12, с.74]. За умови сприятливого розвитку особистості в цей період відбувається становлення життєвого плану, глибокої часової перспективи майбутнього, аутосимпатії та автономії. І, навпаки, при несприятливому розвитку, який часто зустрічається у юнаків з аддиктивною поведінкою (що вживають алкоголь, наркотики), та у випадку девіантної поведінки фіксується значне звуження часової перспективи, тенденція жити сьогоднішнім днем, не турбуючись про власне майбутнє, не довіряючи собі та світу, посилюючи залежність до хімічних речовин [12, с.168].

Автономія від батьківських установок продовжується, але відбувається діалог з батьками. Разом з турботою про себе розвивається почуття самоповаги, самоприйняття та самопідтримки.

В цей період розвиток самостійності та автономії від сім’ї залежить від стилю спілкування батьків та їх готовності до сприйняття власної дитини вже як дорослої особистості. Надлишок емоційного тепла може призвести до залежності і стійкої потреби в опіці та турботі інших людей . В такому випадку юнак не прагне відділитися від батьків, володіє низьким рівнем фрустраційної толерантності та самоефективності, а турбота про себе розвивається по регресивному шляху [3; 5].

Завдання розвитку Я в ранній юності передбачають незалежність в плануванні власного часу і прийняття рішень, зростання довіри до себе, посилення стійкості до фрустрацій, поглиблення самооцінки та самоповаги, підвищення вимогливості до себе та побудова реалістичних планів на майбутнє [3; 5]. Вирішення цих завдань взаємопов’язано з розвитком турботи про себе як особистісного утворення, що обумовлене посиленням самоусвідомлення, самоприйняття та самопідтримки.

Отже, сенситивним періодом для становлення турботи про себе, згідно вивченої наукової літератури, є ранній юнацький вік, в якому суттєву роль починає відігравати ставлення до майбутнього, розвиток фрустраційної толерантності та самоефективності. Саме ці психологічні утворення є ключовими особистісними детермінантами для розвитку установки турботи про себе в ранньому юнацькому віці

Література:

1.       Лук’яненко Т.Н. Психологічні особливості прояву амбівалентності особистості в ранньому юнацькому віці: дис. … канд. психол. наук: 19.00.07 / Тетяна Никифорівна Лук’яненко. — К., 2003. - 230 с.

2.       Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: [наук. видання] / Іван Дмитрович Бех. — К.: Либідь, 2006. — 272 с.

3.       Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя / И.С.Кон. — М.: Просвещение, 1989. - 225 с.

4.       Божович Л.И. Проблемы формирования личности // Избр. психол. труды.—М.,Воронеж: НПО «МОДЕК», 1995.—352 с.

5.       Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: Проблемы становления личности / Х.Ремшмидт; [пер с нем. Г.И.Лойдиной]. – М.: Мир, 1994. – 320 с.

6.       Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет / Ирина Юрьевна Кулагина. — М.: УРАО, 1997.- 176 с.

7.       Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения / М.Р.Гинзбург // Вопросы психологии. - 1994. - №3.- С.43-52.

8.       Барцалкина В.В. Развитие самосознания в подростковом и юношеском возрасте как основа личностного самоопределения / В.В.Барцалкина // Психологические условия формирования соц. ответственности школьников: [сб. науч. тр.]. — М.: Изд-во АПН СССР, 1987.- С.22-28.

9.       Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка: [монографія] / Ірина Сергіївна Булах. — К.: НПУ імені М.ПДрагоманова, 2003. - 340 с.

10.  Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Эрик Эриксон; [пер. с англ. А.Д.Андреева и др.]. - М.: Изд. Группа „Прогресс“, 1996.—334 с. – (Б-ка зарубежной психологии).

11.  Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці: дис... кандидата псих. наук: 19.00.07 / Ічанська Олена Михайлівна. — К., 2002.- 225 с.

12.  Прихожан А.М. Психология сиротства / А.М.Прихожан, Н.Н.Толстых. – [3-изд.]. — СПб: Питер, 2007. - 416 с.