СИБЛІНГОВА ПОЗИЦІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Наріжним каменем особистісного розвитку дитини є спілкування з дорослими. Саме дорослі члени сім’ї вводять дитину у світ людської культури. Однак не менш важливим для дітей є спілкування з одноліт­ками. Дослідження американських учених доводять, що трирічні діти, які мали досвід спілкування з однолітками, на відміну від тих, хто перебував в оточенні виключно дорослих, були більш самостійними, незалежними, орієнтувалися здебільшого на власні можливості у вирішенні конфліктних ситуацій. У дітей, які спілкувалися переважно з дорослими, були відсут­німи здатність критично ставитися до чужої думки, незалежність суджень, самостійність учинків. Навчивши дітей виконувати певні дії, психологи попросили оцінити, чи правильно виконують аналогічні дії інші люди. З’ясувалося, що, відрізняючи помилки на рівні своїх однолітків, більшість дітей заздалегідь неправильні дії дорослих оцінювали як правильні. Причина полягає у відмінному ставленні дитини до об’єкта контролю. Дорослий – це переш за все керівник, організатор, зразок поведінки, з ним будуються односторонні взаємини: «зверху вниз». Закладаючи при такій позиції зразки критичного мислення, він сам зазвичай залишається поза критикою [1].

Спілкування «на рівних» дає можливість дитині включитися в ієрархізовані, несиметричні стосунки з окремими партнерами, а це розвиває в дітей потребу враховувати позицію іншої людини, оцінювати її, приймати або не приймати, погоджуватись або заперечувати, і головне – мати влас­ну позицію, відрізняти її від іншої, вміти відстоювати власну думку.

Мета повідомлення: здійснити психологічний аналіз феномену сиблінгової позиції дитини в сім’ї та його впливу на становлення підростаючої особистості.

Пер­шою найближчою групою однолітків для дитини є її брати і сестри. Усі разом вони утворюють особливу соціальну групу – групу сиблінгів (від англ. siblings, sibs – брат або сестра) – генетичний термін, що позначає нащадків одних батьків, рідних братів і сестер. Взаємини між братами і сестрами відрізняються від взаємин з батьками. Схоже, що вони «живуть, не знаючи одягу» у психологічному розумінні. Ця від­вер­тість зумовлює широкий спектр людських стосунків на базальному рівні: відданість одне одному, презирство, відносини любові/ненависті, що зберігаються протягом усього життя. І хоча батьки часто скаржаться на суперництво своїх дітей, яке призводить до сварок і бійок, сиблінгів поєднує міцна прив’язаність і дружба.

Сиблінгова позиція – це позиція дитини серед братів і сестер. Одним із перших, хто звернувся до дослідження впливу дитячих відносин у родині на подальше доросле життя людини, був Зігмунд Фрейд. Згодом до дослідження значення сиблінгової позиції звертались Альфред Адлер і Луцілла К.Форер.

Найбільш повно особливості впливу сиблінгової позиції на розвиток особистості представлені в працях австралійського психолога Уолтера Тоумена. Він вивчав тисячі нормальних сімей і незмінно виявляв, що люди, які займають однакові позиції в структурі сім’ї, мають тотожні ха­рак­теристики. Саме розробки У.Тоумена були адаптовані Мюрреєм Боуе­ном стосовно теорії сімейних систем. Основна теза У.Тоумена полягає в тому, що сиблінги вчать один одного тому, як здійснювати тісні взаємини з однолітками. Дружба в дорослих і вибір чоловіка (дружини), а також батьківський стиль значною мірою залежать від досвіду, отриманого сиблінгами у дитинстві.

Згідно з У.Тоуменом, сиблінгова позиція характеризується кількістю дітей у сім’ї, їх статтю, черговістю народження, інтервалом між народжен­нями. Основні сиблінгові позиції такі [2]:

1)    найстарша дитина: старший брат братів, старший брат сестер, стар­ша із сестер і старша сестра братів;

2)    наймолодша дитина: молодший брат братів, молодший брат сес­тер, молодша із сестер і молодша сестра братів;

3)    середуща дитина;

4)    єдина дитина;

5)    близнюки: двоє, троє, четверо і т. д.

Ситуація ускладнюється за наявності дітей різних статей. Старший брат братів і сестер може поєднувати в собі властивості старшого брата братів і старшого брата сестер. Якщо різниця у віці складає більше, ніж п’ять чи шість років, кожен з дітей буде наближатися за своїми характе­ристиками до єдиної дитини, хоча до них будуть додаватися деякі якості тієї позиції, до якої він найближче. Наприклад, старша сестра брата з різницею у вісім років буде швидше єдиною дочкою (якою вона й була до народження брата), але в її поведінці будуть помітні й риси старшої сестри братів.

Рудольф Дрейкурс стверджував, що риси особистості й характеру розвиваються завдяки конкуренції в сім’ї між братами й сестрами. Конкуруючі сторони спостерігають одна за одною, щоб зрозуміти ті способи і прийоми, за допомогою яких опонент досягає успіху або зазнає невдачі. Там, де один із дітей досягає успіху, інший, особливо наступний за віком, може поступитись; там, де один проявляє слабкість і невдачі, інший, навпаки, може досягти успіху [3].

Тільки в останні роки біхевіористи почали досліджувати факти про можливий вплив порядку народження дитини на розвиток її особистості. Але серед усіх напрямів психології саме школа А.Адлера надавала найбільше значення складу сім’ї та взаєминам у ній. Представники вка­за­ного психотерапевтичного напряму вважають, що для розуміння кон­сультантом поглядів дитини та її переконань необхідно знати, яку психо­логічну позицію в родині займає кожен з дітей. Володіючи цим знанням, консультант здатний донести до батьків та їхніх дітей, з ким і як вони конкурують і як впливають один на одного. Батькам і дітям допомагають зрозуміти їхнє сприйняття позиції, яку вони займають у сім’ї, а також відчути, що їх люблять і не люблять так само, як іншого члена сім’ї, і що вони потрібні сім’ї. Це спонукає їх ставитися до інших саме так, як ті від них очікують [3].

У науковій літературі описано п’ять типів стосунків між сиблінгами: суперництво, прив’язаність, близькість і відвертість, загальні фантазії (які реалізовуються в рольових іграх), реципроктність (взаємність) і комплементарність стосунків.

У стосунках братів і сестер виділяють декілька загальних негативних моментів, яскравою ілюстрацією яких є притча про Каїна та Авеля, – су­пер­ництво (егоїстичне почуття, сумніви в батьківській любові і боротьба з іншими дітьми за цю любов, прагнення їх перевершити); ревнощі (супер­ництво, сумніви в любові близької людини); заздрість (супутнє почуття досади, викликане успіхом і благополуччям іншого);  труднощі адаптації первістка до появи другої дитини. Проблеми посилюються недосвідче­ни­ми й некоректними діями батьків. Зокрема, вони часто порівнюють дітей між собою, не усвідомлюючи тієї шкоди, яку може завдати таке порів­няння. Часто від них можна почути: «Я просто не можу цього зрозуміти. В обох дітей одні й ті ж батьки, вони отримали одне й те ж виховання. Чому вони такі несхожі?»

Таким батькам необхідно зрозуміти, що чим більше вони хвалять одну дитину, тим гнітючіше це впливає на іншу, особливо в тому випадку, коли діти близькі за віком. За рідкісним винятком дитина, яка зазнала критики, не буде наслідувати свого більш благополучного брата чи сестру, і розвиватиметься в зовсім іншому напрямі. Вона не впевнена, чи зможе бути достатньо хорошою і чи батьки будуть любити її так само, як ту дитину, якою вони пишаються. Дитина, яка бажає зайняти помітне місце в сім’ї, може провокувати своїх батьків з допомогою асоціальної поведінки, змушуючи їх увесь час турбуватися про неї або ж бажаючи помститися їм за несправедливість.

Слід рекомендувати батькам утримуватися від порівняння своїх дітей, а замість цього заохочувати кожного, хто розвиває свою індиві­дуаль­ність і не намагається бути схожим на іншого. Порівняння є абсо­лют­но протипоказаним у сфері шкільних успіхів, інтелек­туаль­них здібностей, привабливості чи схожості з неблагополучними родичами (присутній елемент критики) [4]. Також під час представлення своїх дітей треба будь-якою ціною уникати фраз типу: «Це Ліза, моє маленьке бридке каченя». Матері часто порівнюють пережиті ними труднощі або відсут­ність труднощів при народженні дітей, а також під час перших місяців і років життя дитини. «З Данилком було так легко няньчитися» або «З Ми­колкою було важко із самого його народження» – типові фрази, у яких міститься порівняння і яких слід уникати.

Немає двох дітей, які, народившись в одній сім’ї, виросли б в абсо­лютно ідентичній сімейній атмосфері. Також не існує двох дітей, до яких батьки ставились або любили абсолютно однаково. Вони можуть любити всіх своїх дітей, але кожна дитина займає в їх серці особливе місце [5]. На першу дитину батьки зазвичай реагують інакше, ніж на другу чи третю; по-різному реагують на хлопчиків і дівчаток і т. д.

Як уже зазначалося вище, на формування позиції сиблінга істотно впливає різниця у віці дітей [1]. Так, якщо в сім’ї двоє дітей із різницею до двох років, то особливості старшої і молодшої дитини будуть мало вира­же­ні. Вони ще не усвідомили відмінності у ставленні з боку батьків. Якщо при цьому діти різної статі, то у психологічному розумінні й молодша ди­тина для батьків – «первісток», психологічно перша дитина, наприклад, перший син. Тому закономірності, що стосуються первістка, будуть стосуватися і її, адже її розвиток для батьків – знову відкриття нового. Різниця між дітьми в 4–5 років складна, оскільки до старшої дитини вже висуваються вимоги на зразок: «Ти старший, поступися». У старших ді­тей таким чином формується своєрідна «втома» від молодших: їм дово­диться залишатися з молодшими вдома, забирати їх із дошкільних установ тощо. У них можуть виникати негативні почуття стосовно молодших. Інколи невмілий підхід батьків може «підлити масла у вогонь»: «Дай їй цукерку, бо вона маленька». Старших часто карають за конфлікти з мо­лод­шими, не розбираючись, у чому справа. Бачачи свою недоторканність, молодша дитина може провокувати конфлікти зі старшою.

При різниці в 10 років слід пам’ятати, що старша дитина довший час виховувалась як єдина в сім’ї (у неї вкладали багато духовних і мате­ріаль­них зусиль). До появи другої дитини вона вже зайняла свою нішу серед однолітків, сформувала коло своїх інтересів. Тому ставлення до молод­шо­го брата чи сестри в неї досить індиферентне (відповідне). Інший розвиток ситуації відбувається в тому випадку, коли на старшу дитину покладають усю тяжкість турбот про молодшу. «Вона виросла на моїх руках», – гово­рить вже старша сестра про молодшу. Таким чином у первістка надто різ­ко виділяються риси старшого. Уже у дорослому віці така особа харак­те­ри­зується відповідальністю, скрупульозністю, дещо занудністю. Вона ви­глядає старшою за свій паспортний вік. Старшій дочці буває складніше утворити власну сім’ю, або ж вона пізно народжує дитину (свідомо через утому від турбот про молодших братів і сестер). При суттєвій різниці (15–20 років) старша дитина зростає як єдина. Така різниця між дітьми трапляється у дводітних сім’ях, особливо коли це діти від різних батьків. Якщо діти від одного батька, то друга дитина може відігравати роль стабілізатора шлюбу. При цьому пізня дитина знову зрос­тає як єдина в сім’ї. Виховання такої дитини – окрема тема для дослі­джен­ня. Слід лише зазначити, що в цьому випадку спостерігається більше усві­дом­лення власного батьківства.

Висновки. Вивчення специфіки розвитку, поведінки дитини повинно відбува­тись у сімейному контексті. Саме сімейний підхід дозво­лить дослідити етимологію особистісних порушень у дитини, виробити чіткі критерії для виявлення дитячо-батьківських конфліктів, оціню­вання порушень ролей «материнства» і «батьківства», впливу дитини на батьків і функціонування сім’ї в цілому, а також оцінити баланс інтеграційних і дезінтег­раційних процесів сімейного життя. У цьому контексті значущим є аналіз позиції дитини в структурі сім’ї.

Проведений психологічний аналіз феномену сиблінгової позиції дитини в сім’ї дозволяє стверджувати, що пози­ція сиблінга,  особливості сприйняття дитиною свого статусу в сім’ї, на­магання знайти свою неповторну ідентичність, нішу в сім’ї є хоч і не абсолютними, але вагомими детермінантами становлення підростаючої особистості.

Література:

1.     Крайг Г. Психология развития / Крайг Г. – С. Пб. : Питер, 2002. – 992 с.

2.     Хьел Л. Теории личности / Хьел Л., Зиглер Д.  – С. Пб. : Питер, 2005. – 607 с.

3.     Адлер А. Воспитание детей : Взаимодействие полов / А.Адлер ; [пер с англ. А. А. Валеев, Р. А. Валеева]. – Ростов н/Д : Феникс, 1998. – 448 с.

4.     Гагай В. В. Семейное консультирование : учебник для студентов высших учеб­ных заведений / В. В. Гагай. – С. Пб. : Речь, 2010. – 317 с.

5.     Дрейкурс Р. Счастье вашого ребёнка / Р.Дрейкурс // Родители и дети / под ред. Д. Я. Райгородского. – Самара : БАХРАХ-М, 2003. – С. 321–405.