ЗМІСТ І ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ІЗ СТУДЕНТАМИ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

У сучасній системі фізичного виховання студентів в Україні спостерігаються намагання різних авторів (В. Ареф’єв, М. Зубалій, Б. Ведмеденко, С. Канішевський,  С. Сичов та ін.) знайти нові зміст і форми фізичного виховання, які відповідали б сучасним вимогам і потребам студентської молоді.

Аналіз практичного досвіду навчальної й виховної роботи з фізичного виховання ВНЗ свідчить про наявність суперечностей між змістом і формою у навчально-виховному процесі, коли навчальний зміст занять витісняє виховний зміст, коли програмні завдання виховного характеру не реалізуються у повсякденній практиці, коли викладачі фізичного виховання враховують інтереси підрозділу і не враховують інтересів і ставлення студентів до існуючих форм і змісту фізичного виховання. Як правило, задекларована мета виховного процесу реалізується формально. У навчально-виховному процесі не враховується мотивація й не задовольняються потреби певної категорії студентів, що призводить до накопичення прихованих соціальних суперечностей. Нині поступово виникають тенденції переходу від примусової форми організації занять із фізичного виховання до організації занять з урахуванням інтересів студентів, що потребує впровадження нового змісту і нових форм організації навчального й виховного процесу.

Теоретичні дослідження свідчать, що форма, яка відповідає змісту, прискорює його розвиток, і навпаки, коли форма не відповідає обновлюваному змісту, то вона гальмує подальший розвиток і змісту, і форми [1].

Форма організації навчання в педагогіці розглядається як зовнішній прояв узгодженої діяльності викладача і студентів, що здійснюється в певному порядку й режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями: за кількістю тих, хто навчається; за місцем навчання; за часом навчання; за дидактичною метою; за тривалістю навчання – класичний урок (45 хв.), «пари», спарені заняття (90 хв), заняття «без дзвінків».

Індивідуальні форми виховання проводяться з окремими особами.

Малогрупові форми виховання проводять з мікрогрупами (3–7 осіб). Групові форми виховання проводять з 10-15 особами. Групова форма організації виховання дістала назву колективної форми виховання [5].

 У широкому розумінні поняття «фізичне виховання» означає педагогічний процес, спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєво важливим руховим навичкам, вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності, а також має спонукання до розвитку й реалізації психічної та соціальної активності, формує  духовні сили та інтелект людини. Особливо це проявляється під час формування навчальних груп із фізичного виховання за інтересами студентів. Створюється не тільки навчальна група, а також соціально-педагогічне середовище, соціум, у якому особистість має знайти задоволення своїм соціальним потребам, самореалізуватися, самоутверджуватися, а також взяти участь у багатогранному процесі організації пізнавальної фізкультурно-оздоровчої діяльності [4].

Відомі українські фахівці у сфері теорії і методики фізичного виховання Т. Круцевич, В. Петровський в одній із своїх праць пишуть: «Специфічною особливістю фізичного виховання, на відміну від розумової освіти та виховання, є його переважний вплив на біологічну сферу людини: спрямоване на зміну його форм (наприклад, статури), функціональних можливостей окремих систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної та ін.), розвиток рухових якостей (сили, швидкості, витривалості тощо), навчання руховим діям, підвищення опору зовнішнім факторам (загартування). Попри цієї специфіки, фізичному вихованню притаманні ознаки педагогічного процесу» [1].

Класифікація форм занять із фізичного виховання

Навчальні форми (обов’язкові, факультативні): основне відділення; спеціальне відділення; спортивне відділення. Практика свідчить, що зміна тривалості навчання (наприклад, з 90 хвилин до 60 або 45) веде до зміни питомої ваги навчального матеріалу і водночас призводить до суперечностей з наявними зовнішніми факторами (нормативними актами тощо). Зміна змісту навчання (наприклад, зміна виду спорту) не обов’язково веде до зміни його форми.

Позанавчальні форми: самостійні (ранкова гігієнічна гімнастика; гартування; прогулянки, самостійні тренування, написання рефератів із теоретичних питань тощо); у режимі навчального дня (фізкультхвилинка, фізкультпауза тощо); у вільний час; позааудиторні; спортивні секції; спортивні свята; дні здоров’я; спортивні змагання; семінари для активу. Упровадження деяких позанавчальних форм занять (наприклад, самостійні тренування) спричиняє суперечності між ними і зовнішніми чинниками (нормативними, правовими нормами доступу до обладнання та місць тренувань). Ці суперечності можуть бути ліквідовані при переході до нагляду професійних викладачів, що потребує нових форм організації й оплати їхньої праці. Існування решти вищезазначених форм можливе за умов уведення інституції інструкторів; це вимагає організація нових форм навчання.

Форми, які застосовуються за межами навчального закладу: спортивні табори; спортивні клуби; заняття за місцем проживання тощо. Досвід свідчить, що впровадження зазначених форм неможливе без відповідної нормативної бази, інституцій підготовки інструкторів, програм з виховної роботи.

Класифікація форм виховання

Форми виховання: фронтальні, або масові; групові, або гурткові; індивідуальні.

До фронтальних, або масових, форм організації виховної роботи відносять: тематичні зустрічі, усні журнали, огляди, конкурси, фестивалі, виставки творчості, клуби вихідного дня, походи, експедиції, турніри та ін.

До групових, або гурткових, форм організації виховної роботи відносять: різні гуртки, клуби за інтересами, спортивні клуби, спортивні секції та ін.

До індивідуальних форм організації виховної роботи відносять: громадські доручення, навчально-дослідну роботу, колекціонування, фізичне самовдосконалення та ін.

Форми організації виховного процесу залежать від методик виховного впливу і бувають такими: словесні (інформація, лекції, конференції, зустрічі, круглі столи, радіогазети, університетські газети тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, ігри тощо); наочні (музеї, кімнати, зали, галереї, виставки, тематичні стенди, відеотеки тощо) [5].

Дослідження досвіду організації фізичного виховання студентів свідчать, що деякі консервативні форми організації занять, особливо ті, які мають примусовий характер, консервують також навчальний і виховний зміст занять, що не відповідає новим потребам, новим зовнішнім чинникам. Застарілі форми і зміст входять у суперечність із потребами студентів, соціальними потребами суспільства тощо. Особливо слід зазначити, що під час підготовки й проведення занять із фізичного виховання (як практичного, так і теоретичного курсу), як правило, викладачі ставлять тільки навчальні завдання і не ставлять виховних завдань. Зменшення питомої ваги виховного змісту може призвести до звуження можливостей формування свідомості, умінь і навичок. Водночас викладач поступово втрачає фахову майстерність [3].

Аналіз сучасних спортивно-оздоровчих програм свідчить про появу нових спортивно-виховних технологій. Наприклад, сучасні фітнес-програми – це нові форми рухової активності, спрямовані на розв’язання завдань оздоровчого й рухового індивідуального або групового фітнесу. Останніми роками розроблено тренажери з комп’ютерними фітнес-програмами, контролем за навантаженням, контролем за реакцією серцевої системи. Змінилися структура і зміст занять. У лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання НАПН України розробили новий зміст елективного вибірного теоретичного розділу навчально-виховної програми з фізичного виховання студентів, що дає змогу залучати виховні технології з урахуванням професійно-теоретичного інтересу студентів.

Аналіз досвіду організації навчально-виховної роботи в ВНЗ підтверджує, що різні нові види спорту є органічним компонентом фізичного виховання; це вимагає нових розробок, з урахуванням різних аспектів культури особистості. Наприклад: виховання розумової культури, розвиток творчості можна розвивати на заняттях із шахів і шахової композиції, шашок і шашкової композиції, з ігри у гольф та ін.; виховання естетичної культури, розвиток музично-ритмічних здібностей – це акробатичний рок-н-рол, гімнастика, художня гімнастика, спортивні танці, спортивна аеробіка, фітнес, танцювальна аеробіка, хіп-хоп, модерн-данс, стріт-данс, сіті-джем, аквафітнес тощо; виховання екологічної культури – риболовний спорт, спортивне орієнтування, усі види туризму (водний, гірський, на конях, на велосипедах, на лижах, пішки та ін.), альпінізм, скелелазіння, підводний спорт, кінний спорт, змагання із застосуванням технічних засобів пересування на воді, тощо. Отже, новий зміст навчання дає можливість залучати до виховної роботи нову теоретичну тематику з виховання культури особистості у процесі фізичного виховання. Новий зміст навчання може змінювати внутрішню структуру занять із фізичного виховання.

Аналіз досвіду організації навчальної й виховної роботи з фізичного виховання у різних ВНЗ свідчать про існування тенденції поступового переходу від «примусових» занять до занять за інтересами студентів, до впровадження нового змісту і нових форм організації навчального й виховного процесу. Такий перехід відповідає демократичним принципам студентського життя [2].

Зміна змісту і форм навчально-виховного процесу не можлива без зміни педагогічної свідомості суб’єкта управління.

Відповідно до зазначеного можливо зробити певні висновки.

1. Форми навчання й виховання фіксують різноманітність модифікацій внутрішніх структур занять, певний взаємозв’язок між змістом і формою. Слід зазначити, що зміст виконує провідну роль об’єкта управління, а форма змінюється залежно від зміни змісту й певних умов його існування. У свою чергу, форма має вплив на зміст. Форма, яка відповідає змісту, прискорює його розвиток; форма, яка вже не відповідає зміненому змісту або зовнішнім чинникам, гальмує подальший його розвиток.

2. Консервативні форми організації занять, особливо ті, які мають примусовий характер, консервують навчальний і виховний зміст тих занять, що не відповідають новим потребам, новим зовнішнім чинникам. Зміна змісту фізичного виховання не завжди веде до зміни форми занять.

3. Зміна форми занять, як правило, не веде до зміни структури занять, але зміна терміну занять, як правило, веде до перерозподілу питомої ваги навчального або виховного змісту, що може позначитися на якості навчального й виховного процесу.

Література:

1.     Круцевич Т.Ю. Практика в системі фізичної освіти / Т.Ю. Круцевич Навчальний посібник. - К.: Олімпійська література, 2006. - 192 с.

2.     Канішевський С. М.  Науково-методичні та організаційні основи фізичного самоудосконалення студентства: Видання друге / С. М. Канишевський. – К.: ІЗМН, 2009. – 270 с.

3.     3.  Сичов С. О. Формування потреби фізичного вдосконалення у студентів вищих навчальних технічних закладів: / С. О. Сичов. – К.,  2002. – 195с.

4.     4. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований  підхід: науково-практичні засади / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2003.– 344 с.

 5. Веселовський А.П. Оптимізація рухової активності студентської молоді засобами і формами фізичної культури і спорту / А. Веселовський,  Р. Шологон. – Львів, 2004. – 335 с.