ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ФРАГМЕНТІВ У МОВНІЙ ПАМ'ЯТІ НОСІЯ МОВИ

Будь-який акт вживання мови є частиною людського досвіду. Такий акт породжує висловлювання, які вбирають в себе певні обставини, емоційний відтінок, наміри автора, відношення між ним та адресатом мовлення, особливості їхнього досвіду, риси, властиві саме тому часу, коли відбувається мовленнєвий акт та багато інших деталей, які впливають на нього.

Через те, що мовне середовище завжди рухається, то будь-який інший випадок відбувається за нових обставин, в іншому просторово-часовому відрізку, у іншому ментальному просторі. Через це умови нового оточення, стан комунікантів та інші деталі породжують нові смислові відтінки одного і того ж самого слова, виразу, тексту.  Але цей процес не є однобічним – саме середовище змінюється через свою адаптацію до висловлювання, таким чином, Це оточення є контекстом, який впливає на утворення нових значень слова або висловлювання, а вони адаптують контекст для актуалізації певного смислу, реалізації намірів автора та адекватного розуміння адресатом.  

Наша мова є великим світом, який складається із величезної кількості одиниць різного порядку, який не має певних чітких меж і до того ж знаходиться у постійному русі. Склад мови являє собою накопичення попереднього досвіду. Усі елементи взаємодіють між собою, знаходячись у постійному русі, і через це виникають нові смислові відтінки.

Для того, щоб виразити свої думки, ми беремо з нашого резервуару пам’яті слова, вирази, цитації, адаптуємо їх одне до одного. Результатом успішного вибору мовних одиниць є передача власної думки та її розуміння іншими членами того чи іншого мовного простору. Мовний резервуар окремої людини не є закритим та ізольованим. Він взаємодіє з мовними просторами інших носіїв мови, збагачується, піддається деяким модифікаціям: “індивідуальний мовленнєвий досвід усілякої людини формується і розвивається у нескінченній та постійній взаємодії з чужими висловлюваннями. Цей досвід у певній мірі може бути охарактеризований як процес засвоєння – більш чи менш творчого – чужих слів (але не слів мови).” [1, с. 460]

Мовлення будь-якої людини сприймається не як те, що складається з окремих іменників, прикметників, дієслів тощо, але й синтаксичних одиниць різних рівнів. Наша пам’ять, яка є ментальним простором, або одним з можливих світів, в якому зберігається велика кількість цитацій, текстів, власних назв, які через свою відомість вживаються у різних ситуаціях, тим самим вказуючи на деяку їхню схожість, або навпаки абсолютну несхожість, характеризуючи об’єкти, явища тощо. Їхнє існування у нових контекстах теж доводить факт постійного руху мовного конгломерату, адаптацію та збагачення їх новими значеннями.

 Б.М.Гаспаров стверджує, що “...кожний випадок вживання будь-якої мовної форми в мовленні окремого мовця є унікальним та у точності ніколи не повторюється: змінюється контекст, середовище, фізичний та емоційний стан мовця, його минулий досвід і досвід людей, з якими він вступає у взаємодію; все це впливає і на розуміння форми, і на її фізичне втілення”. [2, с. 22]

Людині властиво піддавати свій досвід раціональному осмисленню. Ми порівнюємо різні явища, ознаки, елементи, фіксуємо та кодифікуємо їх, створюючи більш чи менш об’єктивоване відображення цього явища у нашому ментальному просторі. Зіткнувшись з чимось новим, ми намагаємось за допомогою усього нашого мовного арсеналу, особливостей ситуації, контексту зробити необхідні узагальнення та створити аналогії, які сприятимуть актуалізації певного значення висловлення.

Усі вирази, які зберігаються в нашій пам’яті, піддаються аналогічному осмисленню, яке сприяє створенню нових словоформ з ними. Ми продовжуємо будувати за зразком, тому все, що створюється нами схоже на щось вже існуюче, нагадує прототипові тексти. Після багаторазового (а іноді і одноразового) вживання, нові слова, висловлення стають частиною нашого мовного запасу, починають взаємодіяти одне з одним, змінюючи свої конфігурації. Мовна пам’ять актуалізує певні значення за допомогою мовної діяльності, і така взаємодія є нескінченною.

Володіючи мовою на достатньо високому рівні, людина не замислюється про правила поєднання мовних одиниць між собою, але може створювати все нові і нові конструкції, поєднання, і завдяки цьому ми маємо нові літературні шедеври, можемо розповідати про свій новий досвід щодня. Це означає, що мова може вмістити в себе будь-який об’єм знань людства.

Цікавим постає питання того, як взаємодіють між собою ці елементи мови, як ми можемо стверджувати про прийнятність нових результатів. У своїй роботі ми піддамо аналізу такий шар мови як власні назви, намагаючись відповісти на питання. Для цього буде проведено глибокий аналіз синтаксичних властивостей ВН, їхніх валентних особливостей, існування у різних контекстах, просторово-часовій рамці та можливих світах.

Отже, мовна пам’ять є цілим, але рухомим цілим, яке розвивається та рухається протягом всього її життя. Вона не існує сама по собі без умов її вживання, а завжди нагадує нам про сферу вживання, емоційні особливості, комунікативні ситуації. Лише за цих умов елементи мови можуть правильно актуалізуватися у нашій свідомості. 

Таким чином, можна сказати, що ми пам’ятаємо велику кількість комунікативних актів, цитат. Через свою пов’язаність з текстом прототипом їхня актуалізація  тягне за собою інші часточки мови, які допомагають виражати думки. Такий процес нагадує сприйняття інтертекстуальних алюзій. Але ж алюзії, які трапляються нам у реальному житті набагато ширше та складніше, ніж у будь-якому літературному тексті. Спілкуючись одне з одним, ми увесь час посилаємось на інші текстові простори, які були створені нами або іншими людьми в усній або писемній формі.

Значний об’єм мовної пам’яті займають широковідомі назви, вислови, фрази, імена людей, які належать реальному світу (імена акторів, вчених, співаків тощо), літературним текстам, кінофільмам. Такі одиниці мають важливий статус у ментальному просторі людини через те, що згадування певних назв, цитат викликає в нашій уяві певні характерні риси, ознаки, які дуже яскраво порівнюють ситуацію, що склалася з відомим текстом, подією, умовами. Певні цитати, які ми запам’ятали, долучаються до складної мережі переплетень з іншими фрагментами мовного матеріалу і заповнюють інші простори пам’яті.

Саме так функціонують і власні назви з конотативними співзначеннями,  які легко актуалізують необхідні риси для характеристики контексту, підлаштовуючись під нього, і корегуючи його так, що донести свою думку. Результат, який ми отримали в ході таких розумових зусиль, залежить від того, наскільки  успішно нам вдалося використати різні мнемонічні прийоми, які викликали певні асоціації та уявлення.

Немає чітких меж між шарами текстів, які взаємодіють у спілкуванні людей. Через такий взаємний вплив є неможливим, вживаючи один і той самий фрагмент, однаково виразити свої емоції. Навіть читаючи один і той самий літературний твір, який є нібито застиглим у розвитку, ми сприймаємо його кожен раз інакше, змінюючи своє ставлення до нього, сприймаючи по-іншому персонажів. Таким чином, будь-яка конотативна назва, прецедентний текст, словосполучення змінюють свої параметри, коли опиняються у інших просторово-часових рамках.

У багатій кількості таких комунікативних дій мовна свідомість мовця змінюється. Це сприяє створенню нових прецедентів, які змінюють уяви людини про оточуюче середовище, про те, що можливо, а що ні, виникають нові валентності слова, які не були притаманні йому раніше. В результаті можна зустріти слово у незвичайному для нього оточенні. Але це не заважатиме розумінню новоутворення, якщо будуть враховані умови вживання (місце, адресат, ситуація, стиль тощо). Саме завдяки володінню спільними знаннями є можливим спілкування між мовними суб’єктами. “Наша здатність прийняти кимось іншим створене висловлювання в свій мовний світ є результатом спільного “цитатного фонду”, до якого ми всі <...> залучені”. [2, с. 88]

В пам’яті мовного суб’єкта слова існують як окремо, так і у певних сполученнях. Тобто, якщо людина промовить слово, то в неї виникають певні асоціативні словосполучення з ним. Такі постійні відрізки мовлення, які зберігаються у мовному просторі Б.М. Гаспаров називає комунікативними фрагментами. Вони потрапляють до нашого лексикону з інших текстів, письмових чи усних, створених нами або іншими носіями мови. Комунікативним фрагментом (далі КФ) словосполучення стає після неодноразового вживання об’єктом. Шляхом певних процесів за допомогою асоціацій він посідає своє місце у лексичному просторі мовця. До КФ належать такі вирази, які ми називаємо “кліше”, “стійки словосполучення”, “мовленнєві штампи”. У таких словосполученнях слова стають нібито невід’ємними атрибутами одне одного і сприймаються носіями мови як одне ціле, відоме, та те, що легко упізнається.  Через постійну взаємодію між собою КФ можуть втрачати свої межі, зростаючись одне з одним і створюючи одиниці більшого масштабу. Заданість КФ означає прецедентність, тобто те, що вже колись було в мовному досвіді. Кожний акт вживання якогось КФ у мовленні є алюзією, яка може виникати багато разів в різних умовах, які ніколи не повторюються.

На відміну від цитати КФ не завжди має, або не завжди можна встановити, джерело походження, та його форми не мають чіткого характеру через зміну валентності, рухомість, взаємодію з іншими мовними одиницями. Для КФ характерна  множинність як алюзії, він щось нагадує, дає якісь посилання, натякає, але нечітко, невизначено.

Кожний КФ має цілісний смисл, але не сам по собі. Він потребує певного оточення через свої валентності властивості. КФ займає своє місце у висловлюванні, визначає слова та фрази навколо себе. Стійке словосполучення визначає своє середовище формує необхідний комунікативний простір.

Значення будь-якого слова визначається у словнику, але, потрапляючи у різні оточення, на поверхню спливають різні смисли, кількість яких набагато більше за словникове значення. Розміщення слова у контексті розуміється як акт, в якому знаходить дозвіл багатозначущість слова і який надає можливість мовцю вибрати одну з можливих альтернатив його значення.     

У стійкому словосполученні значення слова не розглядаються окремо. Вони виникли у первинних контекстах, якими і є комунікативні фрагменти. Не контекст або ситуація змінюють та уточнюють для нас значення слів, а навпаки, КФ змінює та уточнює той контекст, в якому відбувається мовленнєва діяльність. Якщо учасники мовленнєвого процесу володіють схожими базами комунікативних фрагментів, то між ними спостерігається взаєморозуміння.

Як зазначалося раніше, КФ може змінювати своє оточення, межі, рухатися. Зміна його компоненту - це не просто механічне додавання до початкового образу, але перебудова образу КФ, модифікація його меж і подальші асоціативні потенції. Спектр  потенційно можливих компонентів, які потребує словосполучення нескінченний (дивився фільм, дивився цікавий фільм, дивився фільм вчора, дивився фільм у кінотеатрі, я дивився фільм, дивився цікавий фільм про Наполеона тощо). Знання цілих полів таких варіантів і розуміння усіх змін, які реалізуються у смисловому просторі, що виникає, є невід’ємною частиною нашого знання комунікативного фрагменту. 

КФ існує як цілісна “монада” мовного досвіду, і в цій своїй якості він створює неповторний мовний світ. КФ, які є дуже схожими на перший погляд, після аналізу своїй просторів вживання  демонструють багато спільного, спільних точок зіткнення, але таке співвідношення не може бути повним (дивився фільм, дивився фільми). Завжди знайдеться ситуація, в якій одне не може ні в якому разі бути вжитим замість іншого через ряд унікальних обставин ситуації.

Вживання певних КФ однією людиною тісно пов’язане з фактом існування таких самих фрагментів у площині мовного досвіду іншої людини. 

Кожний випадок вживання мови є містом пересічення між протилежними тенденціями. Асоціативні зв’язки між різними КФ можуть мати різний характер – бути прямими або опосередкованими. Коли мовець включає до свого мовлення будь-який комунікативний фрагмент, то він обов’язково пов’язується з асоціаціями про ряд інших КФ, які зберігаються в його пам’яті. Це асоціативне оточення впливає на його існування у певному акті мовленнєвої діяльності.

Асоціативні зв’язки виникають на основі конститутивних ознак, кількість яких є безмежною. Ефект зв’язаності декількох КФ виникає на основі схожості їхнього предметного значення, приналежності до одного тематичного поля, звукової чи графічної форми.

Найважливішу роль у каналах асоціативних зв’язків має типовість схожості, тобто наскільки співвідношення форми виразів сприймається як типове. Формальна схожість доповнюється аналогією предметного значення, як воно сприймається мовцем. Таким чином, в основі аналогічної зв’язаності висловлювань знаходиться перцептивна схожість.

Проаналізувавши деякі властивості комунікативного фрагменту, можна зробити висновок, що це цілісне утворення, яке може сполучуватись з іншими одиницями мови, з іншими КФ, яке характеризується рухомістю та невизначеністю меж, яке упізнається мовцем та викликає алюзії. Якщо подивитися на мову як на простір взаємодій комунікантів у мнемонічному оточенні мовного досвіду, то межі між новим і відомим втрачають чіткість.

Література:

1. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров. // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М., 1986, c. 428 - 472

2. Гаспаров Б.М. Язык, память, образ. Лингвистика язикового существования.: “Новое литературное обозрение”, 1996.- 352с.