ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ ІДІОЛЕКТУ Р.М.РІЛЬКЕ - ЛІРИКА У ЦИКЛІ «ДУЇНСЬКІ ЕЛЕГІЇ»

Лінгвістична категорія – ідіолект автора стоїть зараз на порядку денному, отже систематизація вже існуючих матеріалів про творчість Рільке, розгляд його поезії з нової точки зору під кутом фонетичного, морфологічного, лексичного та синтаксичного стилістичних аспектів, порівняння цих аспектів-оригіналів з аспектами-перекладами і визначають завдання  дослідження. 

У роботі користуємося теорією стосовно поняття «ідіолект» та «адекватність перекладу», яка подається в підручнику «Теорія та практика перекладу» авторів Кияка Т. Р., Науменка А. М. та Огуя О. Д. [1], який вважаємо не просто підручником для студентів вищих навчальних закладів, а високоякісною науковою працею. Отже, перекладач має власний ідіолект, котрий нестримно втручається у всі структурні компоненти оригіналу, щоб накласти на них власний відбиток. Але на цей, так званий, «ідіолект мовця» (прийоми і засоби вербального оформлення думки) накладається додатково «ідіолект перекладача» (тобто професійні прийоми і засоби вирішення суто перекладацької проблеми, які, повторюючись у практичній діяльності конкретного перекладача, стають його «візитівкою»). Тим самим ідіолект перекладача за своєю змістовною структурою складніший, ніж ідіолект автора оригіналу [1, с. 381-382].

Дослідженнями творчості Райнера Марії Рільке займалося багато науковців, але як, зазначає Л.Кравченко в книзі «Райнер Марія Рільке й Україна» [2, с. 5], окремо треба виділити доробок Д. Наливайка як досить вагомий, концептуально-цілісний внесок в українську рількеану. У книзі «Райнер Марія Рільке й Україна» [2, с. 7] також зазначено, що новизною й актуальністю вирізняються розвідки Л. Кравченко, Л. Цибенка та П.Рихла, в яких проаналізовано близь­кість поетичної манери Р.М.Рільке поетичній манері найталановитіших його українських перекладачів М.Ореста, В.Стуса, а також австрійського поета П.Целана.

Стрижнем духовного пошуку третього й останнього етапу творчості Рільке була концепція духовного перетворення земного світу. Вона знайшла всебічне втілення у новаторському циклі «Дуїнські елегії» [3]. Важливою умовою духовного зростання людини, на думку Рільке, є самотність. Тільки на самоті людина може повністю віддатися духовній роботі, самозаглибитися, аби пізнати себе, а через себе – й світове буття [4].

Говорячи про філософеми, ключові поетичні поняття, які притаманні пізньому Рільке, В.Г. Купріянов пише, що, якщо говорити про філософські категорії, які належать до мови філософії, метамови, то у Рільке їх як таких немає. У нього мова описує сама себе. У його словах, що здаються простими, нерідко відображена ціла картина світу. Рількеанські ключові поетичні поняття – це, наприклад, «мрія», «дерево», «простір». Відмітимо, що в німецькій мові вони римуються: «Traum» – «Baum» – «Raum». Для перекладача це важливий сигнал особливої уваги до тексту. Мабуть, назвати Рільке повною мірою філософом не можна. Його філософія критична [5].

Вплив Рільке на українську поезію і аналіз процесу перекладу та самих перекладів його творів на українську мову стають актуальними завданнями українського рількезнавства. Але ця сторінка мало розроблена [6]. Крім того однією з проблем перекладознавства є проблема принципової можливості/неможливості адекватного художнього перекладу.

Переклади Рільке українською вимагають, отже, подвійної стратегії в рецептивних устремліннях та прагненнях: з одного боку, не перетворити ці переклади на механічні «раціональні абстрактності», а з іншого – не загубити особливостей поетики художньої модальності, сказати б – «живої суб’єкт-об’єктної» синтези цієї поетики. І треба пам’ятати, що ще одним напруженням, яке викликає різні інтерпретації при художньому перекладі, є те, що з погляду синтактики художній текст уже є кінцевим результатом авторської творчості, а з погляду прагматики – лише вихідним пунктом [7, с. 15].

У повсякденній мові звуки використовуються довільно, так як носій мови спеціально не замислюється над тим, які з них слід застосовувати. Тим часом багато авторів художніх творів, особливо поети рівня Рільке, здійснюють ретельний відбір звуків, керуючись естетичними завданнями. Отже, на фонологічному рівні у своїх поетичних творах Рільке використовує так звану сукупність прийомів фонетичної організації тексту, поєднуючи приголосні звуки в таких словах як наприклад: «das plötzlich begeisterte Schicksal singt ihn hinein in den Sturm seiner aufrauschenden Welt». В наведеному прикладі багаторазовий повтор приголосних s, tz, t, st, sch, cks є помітним на слух. Повторення одних і тих же звуків потрібно Рільке в якості додаткового засобу ритмізації мови. Тому такий фонетичний прийом (звуковий повтор) важливо виділити в першу чергу як основний в творчості митця. У Рільке до числа таких повторів належать ще алітерація і асонанс.

Повтори звуків або їх поєднання можна пов'язати в елегіях митця з певним семантичним значенням. Ретельним підбором слів Рільке формує зв'язок звукових повторів зі слуховим образом шуму води. Таким чином, сполучення приголосних звуків st, r, s, sch у словах Sturm seiner aufrauschenden Welt передає на фонетичному рівні шум і клекіт водяних потоків. Стус намагається відтворити те саме, але вже за допомогою українського звукопису,  порівняємо: «хто долю натхненну знагла співає йому в розкошланій всесвіту бурі; о джерела рік шалених – o Ursprung reißender Ströme». Бачимо, що поєднання приголосних звуків зк, р, шл, дж, шх  відтворює водний клекіт, особливо добре це відчутно під час усного мовлення (під час декламування вірша).

Підтвердженням того, що Рільке є майстром фонетичної побудови вірша є висновки З. П. Кулікової, яка пише, що фонетичні повтори в поезії Рільке є зображувально-виразними, римо- та ритмоутворюючими засобами. Вірші поета сполучають у собі ритмічний малюнок, що постійно варіює, строфічну форму, риму і велику кількість звукових повторів [16].

Вона також зазначає, що асонанси та алітерації, які ми зустрічаємо у творчості Рільке сприяють розкриттю теми вірша, вокалізації та гармонізації поетичного тексту. І дійсно, алітерація у Рільке виконує евфонічну (милозвучну) і логічну функції, саме цим підкреслюючи тісний зв’язок між словами. Прийомами алітерації Рільке часто користуються для того, щоб звернути увагу читача або слухача на той чи інший об’єкт. Одначе передача алітерації мови-оригіналу на мову-переклад – це складна річ.

Отже, передача алітерації та асонансу, цих фонетичних явищ, становить проблему для перекладача і вміння знайти рішення так, щоб фонетично алітерація / асонанс мови-оригіналу відповідали алітерації / асонансу мови-перекладу вимагає зусиль від виконавця перекладу.

Науковцями з’ясовано, що між текстами, написаними різними мова­ми саме на морфологічному рівні особливо чітко спостерігаються сут­тєві міжмовні відмінності, в основі яких лежать різні мовні картини сві­ту, особливості граматичної будови мови, певні мовні норми та традиції тощо. У дослідженні звернімо увагу на граматико-морфологічних особливостей творчості Рільке, які впливають на переклад через так звані морфологічно-категорійні трансформації.

При перекладі творів Рільке спостерігаються відмінності функціональних характеристик – різних форм однини та множини. Основні морфологічні категорії граматики (рід, число, відмінок, відміна; тип дієслова, що знаходять своє вираження в певних афіксах та флексіях тощо) слугують Рільке для оформлення певного змісту при тво­ренні оригінального тексту. Як правило, в багатьох випадках (майже з кожної елегії можна виокремити хоча б один такий випадок), ані Бажан, ані Стус їх не перекладають, оскільки в цьому немає особливої потреби – граматичні категорії різнотипних мов не завжди збігаються, а їх відтворення (наприклад, Maskulinum лише через чоловічий рід) рідко коли несе змістову інформацію, хоча в деяких випадках саме ця категорія може бути визначальною: нім. «Der Panther» чоловічого роду, укр. «Пантера» у перекладі Бажана жіночого роду або «Барс» у Стуса чоловічого роду.

В творчості Стуса часто зустрічаються випадки, коли він чи то навмисно, чи то мимоволі замінює «однину» оригіналу «множиною» в перекладі і навпаки. Якщо перше, то можливо це робиться митцем для індивідуалізації власних перекладів, для, так би мовити, «несхожості» з іншими перекладами, якщо друге, то тоді, мабуть, він просто не вбачав своєю основною задачею перекласти, зберігаючи всі важливі особливості ідіолекту Рільке, адже на моменти перекладу Стусом це поняття вже існувало, але тільки-но розвивалось і теоретично оформлювалось.

При перекладі з німецької на українську мову дискусійність завжди становлять складні слова, що складаються з двох різних основ і спонукають перекладача до детальних роздумів стосовно правильно та доречного перекладу таких слів. Р.М. Рільке не оминув у своїй творчості таких слів, адже вони є типовими та загальновживаними у німецькій мові. Для української мови складні слова німецької мови – це майже без еквівалентна лексика при перекладі, саме тому інакше як одним, двома або більшою кількістю слів одне таке німецьке слово перекласти не виходить.

Отже, відмінна сполучуваність слів в різних мовах, індивідуальний стиль автора оригіналу і автора перекладу – ці і ще багато інших аспектів ускладнюють завдання перекладача, даючи йому змогу шукати, підбирати різні варіанти перекладу, компонувати непоєднуване та комбінувати те, що, на перший погляд, скомбінувати неможна. В цьому і виявляється завдання перекладача – знайти або вигадати шуканий еквівалент і вдало застосувати його у тексті-перекладі.

Здійснення перекладу на лексичному рівні є зовсім не простим, як здається. При аналізі перекладів українською мовою на цьому рівні, найчастіше звертається увагу на незбіг вибору ознаки для найменування денотата в німецькій і українській мовах; семантичну структура і семантичний об’єм слова, збіг і незбіг семантичного об’єму семантично співвідносних слів у німецькій і українській мовах, полісемію і омонімію як семантичні універсалії; співвідношення семантично мотивованих і немотивованих слів в німецькій і українській мовах: «Komm du, du letzter, den ich anerkenne» - «Ти – мій останній, пізнаний до краю…» (Микола Бажан) або «Нестерпний біль, кого я ще впізнаю…» (Василь Стус»).

Варто звернути увагу на численне використання не типових для сьогочасної української мови слів в перекладах Стуса (це і західноукраїнські слова, і архаїзми, які не були типовими навіть у роки розвитку творчості самого Стуса і т. д.). Але в той же час манера письма Василя Стуса гармонійно поєднала українську традицію із найкращими зразками світової — особливо, європейської спадщини.

Отже, взагалі в своїх перекладах «Дуїнських елегій» Стусом використано близько 33-х застарілих слів;  близько 5 книжних слів та виразів; розмовних слів та виразів близько 30; діалектних слів – 16; 21 рідковживане слово (вираз); близько 7 поетичних (одне з них народнопоетичне) слів; власне вигаданих слів зустрічаємо близько 12; знаходимо близько 5 західноукраїнських слів; 1 урочисте слово.

Стосовно синтаксичного рівня варто сказати, що Рільке використовує довгі речення, але, відокремлюючи при цьому кожну завершену думку пунктуаційними знаками. Отже, він так розташовує розділові знаки, що це дає змогу читачам зупинитися під час читання і замислитися над прочитаним. А перекладач (Стус) ділить великі речення на малі при перекладі, або з’єднує два коротких речення в одне, підлаштовуючись таким чином під сприйняття тексту українським читачем. Часто використовується прийом інверсії – зміни звичайного порядку слів у реченні для виділення змістової значущості тих чи інших його членів або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення. Пунктуацію не завжди збережено за оригіналом.

Отже, тексти Рільке – це тексти літературного стилю, особливостями якого є використання виразних лексичних і стилістичних прийомів. Структура віршів Рільке, їх рима здебільшого збережена перекладачами. Всі елегії мають зовні традиційну структуру вірша, а перекладачі вдало зберігають цю довжину віршованих рядків. На жаль, при перекладі втрачається оригінальність віршів, але перекладачі намагаються зробити все можливе, щоб не втратити того відчуття дзеркальності, яке показав Рільке. Адекватність при перекладі зберегти дуже важко, потрібно мати не абиякі здібності, уміння та практичний досвід, щоб правильно та точно перекладати вірш-оригінал, зберігаючи при цьому зміст, всі особливості, весь той мовний та культурний колорит, який містить вірш.

Література:

1.     Кияк Т. Р., Огуй О.Д., Науменко А.М. Теорія та практика перекладу ( німецька мова ). Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця: Нова книга, 2006.- 592с.

2.      Райнер Рільке Марія й Україна // Наукові студії та переклади з Р. М. Рільке. – Т. 2. – Дрогобич: «Коло» , 2005. – 414с.

3.     Електронний ресурс: http://school.xvatit.com/index.php?title (Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875–1926). Життєвий і творчий шлях письменника)

4.     Електронний ресурс: http://vds-09.aurora.com.ua/index.php?title (Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875–1926). Життєвий і творчий шлях письменника)

5.     Поэтический альманах «45-а параллель» №34 (238)
(http://45parallel.net/rilke_filosof)

6.     Електронний ресурс: http://i-kar-100.narod.ru/referatu/001/002/31.html (Інтертекстуальні виміри міжлітературного діалогу Рільке - Бажан - Стус (на епістолярному матеріалі )

7.     Кравченко Л. Художня модальність поетичного універсаму Р.М. Рільке: Монографія . – Дрогобич: Коло, 2010. – 360 с.