НОВІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Економіка й екологія перебувають у прямій взаємозалежності і тісній взаємодії. Тому очевидно, що кризовий стан довкілля поглиблює занепад економіки, а депресивний стан економіки погіршує стан довкілля.

Сучасна економічна теорія твердить, що ефективність функціонування національної економічної системи відображається насамперед на агрегованих макроекономічних показниках, таких як ВВП, національний дохід, рівень цін, зайнятість, безробіття. Макроекономічна ефективність національної економіки залежить від багатьох чинників, однак і на сьогодні найважливішим залишається система національних цінностей. Вона безпосередньо впливає на відносини, що складаються у суспільстві між урядом, підприємцями та населенням, визначає місце екологічних проблем у житті суспільства.

Місце екологічних проблем в економічному житті держави визначається не лише національними традиціями чи ментальністю, а й рівнем добробуту населення. Високі рівні матеріального достатку і задоволення духовних потреб членів суспільства, тобто високі макроекономічні показники, сприяють формуванню потреби і у відповідному навколишньому середовищі. І, навпаки, високий рівень безробіття, низькі доходи на особу, незначні видатки держави (через дефіцит бюджету) на соціальні потреби ще й, якщо вони ускладнюються високими темпами інфляції, роблять пріоритетними зовсім інші проблеми, незалежно від того, чи це ігнорування буде мати негативні наслідки сьогодні, чи у майбутньому.

Такі проблеми виникають практично в усіх країнах з перехідною економікою. Для уникнення деформації структури пріоритетів важливо усвідомлювати, особливо у перехідний період, національну економіку єдиною еколого-економічною системою. Практичне і своєчасне використання такого підходу могло би усунути багато проблем, які сьогодні є у багатьох державах третього світу.

Забезпечення ефективності еколого-економічної системи опосередковується такими двома видами діяльності: охороною навколишнього середовища та раціоналізацією природокористування.

Проблема охорони навколишнього середовища стосується насамперед ресурсів навколишньої природи, які забруднюються відходами виробництва та споживання або деградують в процесі антропогенної діяльності.

Раціоналізація природокористування стосується, насамперед, природних ресурсів, зменшення їх кількості, яка набуває вигляду відходів на стадії виробництва.

Надзвичайно важливо розв'язати деякі проблеми охорони навколишнього середовища у процесі приватизації певних природних територій. Насамперед повинні бути визначені території використання, яких у господарському обороті буде обмежене. Така визначеність перед приватизацією є бажаною, оскільки пізніше вона сприйматиметься новими власниками як несправедливість. Це стосується насамперед водоохоронних зон річок та озер, заболочених земель тощо.

Очевидно, що на зміну сучасній водній інспекції повинні прийти дирекції великих рік, таких як Дніпро, Дністер, Західний та Південний Буг, Стрий тощо, дирекції водних басейнів, які б займались малими ріками. Такий захід не потребує нових законів, достатньо виконання чинних. Дирекції рік та водних басейнів, очевидно, будуватимуться не за територіально-адміністративним принципом, а за територіями, над якими вони наглядатимуть. Зрештою, річки оточені охоронними зонами, які привабливі для птахів та тварин, в багатьох країнах привабливі для екологічного туризму, а отже, можуть бути привабливими для вкладення капіталу.

Для того, щоб у навколишньому середовищі не почались деградаційні процеси, необхідно мати не менше 12% незайманої, виведеної з господарського обороту, території. ЮНЕП веде облік відсотку територій, що перебувають під охороною, до загальної кількості країни. На нашу думку, щоб показник був дієвим, цей відсоток повинен дотримуватись на рівні усіх адміністративно-територіальних одиниць: не менш 12% зелених територій на рівні району, не менше 12% – на рівні міста, не менше 12% – в області і т.д. Зрозуміло, що, наприклад, у місті зелена зона повинна бути у муніципальній власності, так, як зрештою, воно є у багатьох країнах Європи. Зелені території повинні визначатись фахівцями-біологами і плануватись так, щоб ці території творили «зелені коридори», необхідні для міграції тварин і збереження їх популяцій. Прикладом цього може бути проект «Шумава» – «Баварський ліс», який забезпечив «зелений коридор» між Карпатами та Альпами. Такі території часто використовуються, як місця відпочинку та рекреації.

Раціональне використання природних ресурсів та забезпечення необхідної якості навколишнього середовища передбачає пошук економічних механізмів впливу на цей процес, проте в сучасному світі спробувані лише два шляхи: закони (чи нормативи) прямої дії та створення ринку прав на забруднення.

У ст. 16 Конституції України зазначено, що «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави». Отже, суть раціональної екологічної політики пролягає в розробленні пріоритетів розвитку держави на перспективу з урахуванням необхідності збереження здоров’я населення, збільшення тривалості життя, відродження ландшафтів, відтворення рослинного і тваринного світу, збереження екологічної, генетичної і матеріальної основи, природної спадщини і екологічної культури.

На початок третього тисячоліття людство усвідомлює, що економічне процвітання і підвищення рівня добробуту можливе лише на підставі екологічно збалансованого розвитку та дбайливого ставлення до природних багатств.

 

Література:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про охорону навколишнього середовища»

3. Ватаманюк З. Економіка України / Ватаманюк З., Панчишин С. та ін. – Львів, ЛНУ, 2001.