ЕЙДЕТИКА В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Серед здобутків сучасної  психологічної та педагогічної науки варта уваги ейдетика (наука про образну пам'ять), можливості якої успішно використовуються у світовій практиці для кращого запам’ятання дітьми навчальної інформації. Однак у роботі вітчизняних учителів методи навчання, які опираються на образне мислення, ще не знайшли достатнього поширення. Істотними причинами  низької популярності ейдетики є переважання в сучасній педагогічній науці й практиці раціональної педагогічної парадигми, що й зумовлює несприйняття як вченими, так і вчителями образної педагогічної технології .

Огляд літератури з проблеми свідчить про її нечисленність, епізодичність використання ейдетики, відсутність науково обґрунтованих і апробованих методичних систем, що базуються на її засадах. Однак вражає те, що саме в умовах розквіту й процвітання раціональної педагогіки (50-ті роки двадцятого століття)  було розроблено унікальну методику використання можливостей образного мислення дітей у навчанні грамоти, автором якої  став маловідомий у  той час директор сільської школи Василь Олександрович Сухомлинський.

До необхідності творчих пошуків нових шляхів у навчанні грамоти нині всесвітньо відомого педагога підштовхнули роздуми, викликані спостереженнями за навчальним процесом у першому класі: „Я бачив, як на уроці дитина напружує зусилля, щоб розпізнати літери, як ці літери скачуть у неї перед очима, зливаються у візерунок, у якому неможливо розібратися” [2, c.77 ].

За його переконанням, „процес навчання письма й читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам’ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов’язувати з малюванням”. В.Сухомлинський стверджує, що „діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. Цей світ повинен оточувати дитину і тоді, коли ми хочемо її навчити читати і писати”» [2, с.78].

Джерелом естетичних відчуттів дитини В. Сухомлинський  вважає природу. Першим кроком у створенні оригінальної методики, за  спогадами Василя Сухомлинського, була звичайна подія в його щоденному  учительському житті. «Ми пішли з маленькими дітьми – шестирічними дошкільнятами – в гай, посідали на галявині,  і я  почав розповідати про метеликів і жуків. Нашу увагу привернув великий рогатий жук, що повзав по траві. Кілька разів він силкувався піднятися в повітря, і ніяк не міг відірватися від трави. Малюки вивчали жука в усіх подробицях. Переді мною лежав альбом, і я намалював жука. Хтось з дітей попросив підписати. Я підписав великими друкованими літерами – ЖУК. Зацікавлені малюки почали повторювати це слово і роздивлятися букви, які були для них малюнками. Хтось повторив ці літери-малюнки на піску, хтось виплів слово із стеблинок трави. Кожна літера щось нагадувала дітям: приміром, у літері ж  вони побачили нашого жука-невдаху в той час, коли він розправивши крильця, хотів злетіти…За кілька місяців я пішов на урок до тих самих дітей – вони вже вчилися в школі. Вчителька бідкалась: важко з читанням. І треба ж було трапитися такому збігу обставин: саме на цьому уроці вивчали літеру  ж. Обличчя дітей розцвіли посмішками, в класі задзижчало: малюки повторювали слово жук, виділяючи ж. Потяглися вгору руки, вчителька була здивована, почувши, що всі діти можуть написати слово жук. Яким радісним, веселим був цей урок… Це був для мене один з уроків, що їх дає життя педагогіці» [2, с.78].

 А далі Василь  Сухомлинський  приводив своїх вихованців  у створену ним, поряд із звичайною школою, «Школу радості». Основний вид діяльності у ній  - споглядання голубого неба, саду, села, сонця, а ще  - малювання.

„Для більшості малюків літери – це малюнки. І кожний малюнок щось нагадує. Що ж? Стеблинку трави. Зігнув стеблинку – і вийшов малюнок Л. Склав 2 стеблинки – ось вам і новий малюнок – У. Діти підписують малюнки словом луг. Потім ми читаємо це слово. Чутливість до музики природи допомагає дітям відчути звучання слова. Запам’ятовується начертання кожної літери, діти вкладають у кожний малюнок живе звучання, і літера легко запам’ятовується. Малюнок слова сприймається як щось ціле, слово читається – це читання не є результатом тривалих вправ за звуковим аналізом і синтезом, а свідомим відтворенням звукового, музичного образу, що відповідає зоровому образу, щойно намальованому дітьми. За такої єдності зорового і звукового сприймання, пройнятого багатством емоційних відтінків, що вкладені і в зоровий образ, і в музичне звучання слова, - одночасно запам’ятовується і літера, і маленьке слово»[2, с.81].

 У цьому ж  методичному контексті з’явився всесвітньо відомий вислів українського педагога про «світ у краплинці роси»: «Ми приходимо вранці до шкільного  саду, зустрічаємо сонце. Трава на галявині, листя на деревах, грона винограду, жовті груші й сизі сливи – все це обсипано краплинами роси. В кожній краплині горить сонячна іскорка. …Потім ми дивимося на крапельки роси, що виблискують на квітах айстр, настурцій, канн, троянд. Я малюю стеблинку трави, квітку настурції, сонце і крапельку роси з палаючими іскорками. Діти теж малюють. Під картинками ставимо підпис: «Роса». Ці літери нагадують дітям сонце, крапельки роси. Читаємо літери-малюнки. Кожна дитина по-своєму малює літери, передаючи в намальованому свої уявлення про навколишній світ. От Сергійко говорить своїм товаришам:

- Це крапелька роси висить на стеблині трави - так він уявляє літеру Р. – Скоро вона скотиться на землю. Ця крапелька чекає-не дочекається сонця – такою хлопчик бачить літеру О.  А в цій крапельці уже горить сонячна іскорка: - Сергійко ще раз обводить олівцем контури літери  С»[2, с.81].

Далі вчитель пропонує кожній дитині намалювати  стеблинку трави з крапелькою роси у великому альбомі і підписати свої малюнки словом роса.

Однак, зазначає вчений, «це легко сказати: діти намалювали і підписали. Для них і малюнок, і підпис – цілий світ образів, звуків, кольорів, почуттів. Кожна літера в свідомості дитини пов’язується з наочними образами, тому легко запам’ятовується і все слово, і кожна літера» [2, с.81].

Упродовж року вчитель  здійснював з дітьми все нові й нові «подорожі» до джерел живого слова. На основі яскравих асоціацій діти вчилися читати слова село, бір, дуб, верба, ліс, дим, крига та багато-багато інших. В альбом «Наше рідне слово» кожного разу малювала картинку та дитина, в якої слово пробуджувало найяскравіші уявлення, почуття спогади. Найважливішим результатом  такої роботи видатний педагог вважає насамперед  те, що ніхто з його учнів не залишався байдужим до краси рідної мови, але не менш важливим здобутком спільної праці вчителя й учнів стало знання учнями всіх букв, а також уміння читати й писати,  що є основним завданням навчання грамоти.

У середині ХХ століття, не претендуючи на створення власного методу, В.О. Сухомлинський не замислювався над його науковим обґрунтуванням й був  далекий від думки, що може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. «Анахронізм? Руссоїзм? Пастораль у дусі ХУІІІ століття? Притримаємо скептичні посмішки,  попереджував з приводу описаної методики ще у 1969 році відомій російський педагог Симон Соловейчик, - як би вісімнадцяте століття Сухомлинського не обернулося двадцять першим. Бо Сухомлинський, навчаючи,  вторгнувся в святая святих педагогіки, куди  дуже й дуже багато вчителів ризикують зазирнути, …  - галузь емоцій, почуттів, неусвідомленого» [1]. Емоційність для В.О. Сухомлинського – не додаток до інших, основних методів навчання, а єдина можливість зацікавити дитину, розвивати її розум.

На жаль, ідеї  Василя Сухомлинського не знайшли великої кількості  прибічників серед сучасників ні в науковій теорії, ні в практичній діяльності класоводів. Початок ХХІ століття ознаменувався пошуками інноваційних освітніх технологій, здатних удосконалити навчально-виховний процес. Серед них і ті, що основані на здатності дитини до образного мислення Отже, не помічена, навіть критично сприйнята  як ненаукова методика  навчання грамоти  Василя Сухомлинського випередила час. «Вісімнадцяте століття Сухомлинського обернулося двадцять першим».

Література:

1. Соловейчик С. Учитель Сухомлинський и его новая книга / С. Соловейчик. «Комсомольская правда», 1969 г., 18 сентября.

2. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори в 5 т. / В.О. Сухомлинський – Т.3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 76-85.