СТАНОВЛЕННЯ ІМПЕРАТОРСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ У ХАРКОВІ ТА УНІВЕРСИТЕТУ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА В КИЄВІ

На сучасному етапі розвитку історичної науки значно зростає роль історіографічних досліджень. У нових суспільно-політичних умовах, що склались на рубежі 80-90-х років ХХ століття, дослідники відмовились від застарілих догм у висвітленні минулого і ведуть активний науковий пошук історичної правди. Для того, щоб він здійснювався ефективніше, потрібні спеціальні праці, які б вивели історичну думку на новий рівень узагальнень, вільних від схем та стереотипів, що панували раніше.

            На сьогоднішній день існує велика кількість праць, що присвячені університетській освіті в минулі епохи. В першій половині ХІХ століття на території України діяло два університети: Імператорський Харківський університет та Київський університет святого Володимира.

У зв`язку з розвитком виробничих сил в країні зростала потреба в кваліфікованих спеціалістах різних галузей знань. В 90-х роках ХVIII століття та в першій третині ХІХ століття сітка різних навчальних закладів, в тому числі і вищих, стала розширюватися.

Думка про відкриття університету на Україні виникла в другій половині ХVIII століття, її висловив у своїх творах і бесідах про користь освіти Г.Сковорода. В 1764 році група сумських дворян намагалася добитися дозволу відкриття університету в Сумах. В 1784 році таку ж спробу зробили в Єкатеринославі, а через два роки – в Чернігові .

Великий внесок у дослідження історії становлення університету та його діяльності зробив видатний український історик Дмитро Іванович Багалій. У 1876 році він стає студентом історико-філологічного факультету Імператорського університету святого Володимира. У 1883 році молодого вченого обирають доцентом Харківського університету по кафедрі російської історії. З 1887 року, після захисту докторської дисертації – екстраординарний, а з 1889 року – ординарний професор Харківського університету. Багалій Д.І. зібрав і відредагував листи та документи В.Н.Каразіна. Крім того, Багалій Д.І. видає багато праць по історії створення та діяльності університету. У співавторстві з професорами вузу видає історію розвитку та діяльності окремих факультетів.

В роботі Багалія Д.І. “Опыт истории Харьковского университета” ми знаходимо докладний опис подій, що передували відкриттю університету. Він підкреслює важливу роль у створенні вузу В.Н.Каразіна, який був у добрих стосунках з імператором Олександром І, до якого звернувся з проханням про відкриття вищого навчального закладу в Харкові.[9,10]

На початку травня 1802 року в листі до свого друга священика Фотієва, Каразін В.Н. повідомляв, що Олександр І дозволив відкрити університет. Консервативно настроєне дворянство зустріло цю новину негативно. Губернатор Артаков не дозволив скликати збори дворян для обговорення даного питання. Але Каразін В.Н. добився, щоб губернатору було наказано їх провести. Вони відбулися 30 серпня 1802 року. Каразін теж був присутній, зачитав свою доповідь “Предначертание о Харьковском университете”. Основні положення доповіді наводить у своїй роботі Багалій Д.І.: “Університет буде належати до числа вищих училищ імперії. В університеті пропонувалось створити 10 відділів: загальних знань, приємних мистецтв, богослов'я, цивільних знань, лікарський, цивільних мистецтв, вченості, витончених мистецтв. Також при університеті пропонувалось відкрити училище селянського домогосподарства для нижчих станів, а також школу ремесла та рукоділля” .[1ст.18]

По задуму Каразіна В.Н. університет повинен був існувати на кошти громадськості в переважній більшості. 1 вересня 1802 року, щоб залучити до справи поміщиків та купців, Каразін виступає перед ними з палкою промовою.

Дворянські збори та збори купців підтримали ідею створення університету і дали згоду на зібрання коштів. Постанову дворян і купців Харкова Каразін В.Н. розіслав по повітам Харківської губернії, а також предводителям дворянства та губернаторам Курської, Орловської, Чернігівської, Полтавської, Єкатеринославської, Херсонської та інших губерній. [1]. Тут теж підтримали цю ідею і допомогли у зборі коштів.

Як не важко було Каразіну В.Н. провести підписку, зібрати підписні суми виявилось складніше. Спочатку дворянство Слобідсько-Української губернії пообіцяли внести суму по частинам протягом 6 років. Але коли прийшов час першого внеску, то вони стали вимагати, щоб ця сума була виплачена скарбницею, яка була їм винна 70000 крб., які були надані під час російсько-турецької війни 1789-1791 років. Крім того дворяни запропонували передати університету 100000 крб., внесених ними на відкриття військового училища в Харкові [2] .

24 січня 1803 року імператор Олександр І видав наказ про відкриття Імператорського Харківського університету.

Внутрішня структура та організація Харківського університету будувалась на університетських статутах 1804 та 1835 років. Статут 1804 року надавав університету широку автономію, університет став на чолі навчального округу. Мета вузу за цим статутом полягала в тому, що: “університет є вищим навчальним закладом, для викладання наук створеним. В ньому підготовлюється юнацтво для вступу на різні державні служби”. Але, починаючи з 1811 року, як говорить Королівський С.М., в Міністерстві народної освіти розпочались хвилювання, пов’язані із широкою університетською автономією. Переломним моментом, який потягнув за собою зміни в самоуправлінні університетів у Російській імперії, стала Вітчизняна війна 1812 року. Почався період містичної, релігійної реакції, який вплинув на роботу вищих навчальних закладів [3].

За статутом 1804 року у складі Харківського університету було затверджено 4 відділи і 25 кафедр .

Професори Харківського університету намагались порушити питання про перебудову відділів. Питання про поділ фізико-математичного відділу на фізико-математичний і природничий піднімалося в 1822, 1823, 1824 роках . Але уряд не йшов на зустріч професорам, а ще більше ускладнював структуру університету.

За статутом 1835 року в Харківському університеті було 3 факультети: філософський, юридичний та медичний .

Університет підпорядковувався Міністерству народної освіти і безпосередньо залежав від попечителя навчального округу. На чолі університету стояв ректор, а при ньому Рада і Правління. До 1835 року Правління підкорялось Раді, а після стало виконавчим органом при ректорі, який його очолював. Членами Правління були декани факультетів і призначений попечителем обов’язковий засідатель із числа ординарних професорів, який за статутом 1835 року був замінений посадовою особою університету – синдиком. Правління завідувало адміністративними, поліцейськими і господарськими справами університету. За статутом 1804 року Правління виконувало обов’язки судової інстанції. Але першою судовою інстанцією був ректор. В його обов’язки входив розгляд справ судового характеру, які виникали серед працівників і студентів за позовом, що не перевищував 15 крб. Ректор мав право арештовувати цих осіб до трьох днів, і в той же час був примируючою інстанцією. У тому випадку, коли справа не вичерпувалась в першій судовій інстанції, вона передавалась в другу – Правління. Якщо і Правління не вирішувало це питання. Справа передавалась на розгляд Ради університету. Рада могла виносити рішення за позовами на суму до 500 крб [4].

Велику увагу істориків привернуло питання влаштування університету за статутом 1804 року у порівнянні зі статутом 1835 року. Статут 1804 року був набагато ліберальніший, ніж статут 1835 року, університету надавались широкі права в самоуправлінні. Закладу належала вся влада по управлінню навчальним округом. Статут 1835 року знищив систему внутрішнього управління і позбавив вуз статусу керівника навчального округу, переклавши ці обов’язки на попечителя, який став офіційно і “керівником університету”.

Наприкінці жовтня Кременецький ліцей відвідав попечитель Харківського навчального округу В.І.Філатьєв. Він оглянув бібліотеку та класи. Звелів перевести діловодство ліцею з польської на російську мову.

Як згадує М.Василенко, за порадою секретаря попечителя, викладачі влаштували В.І.Філатьєву обід. Попечитель був задоволений прийомом і запевнив, що заклад із деякими змінами і надалі буде розташовуватись в Кременці [5].

Якою ж була подальша доля ліцею? В записці міністра народної освіти про переведення ліцею з Кременця до Києва, яку було заслухано в Комітеті міністрів, говорилося: “За височайшим наказом. Який надійшов у серпні 1831 року Волинський ліцей, розташований у Кременці, закрити, а 12 квітня 1832 року наказано перевести його до Києва”. Таким чином з вище сказаного випливає, що заклад було закрито за наказом імператора. Але, розглянувши історико-юридичну розвідку М.Василенка, ми бачимо, що ліцей дійсно було закрито, хоча не в серпні, а в березні за розпорядженням волинського військового губернатора під час холери тимчасово.

В 1832 році ліцей теж функціонував. Підтвердження цьому М.Василенко знаходить у поточному листуванні: 13 серпня 1832 року попечитель округу дав розпорядження про прийняття до ліцею Людовіка Жолкевського, 10 грудня він же звернувся з запитом, які книги, журнали та періодичні видання передплачуватиме ліцей на наступний рік.

Таким чином Волинський ліцей ні в 1831, ні в 1832, ні в 1833 роках не був закритий. Припинялися тимчасово заняття. Про скасування ліцею не було і мови, проте виникло і було вирішено питання про його переведення до Києва.

За офіційними даними, як уже говорилося, 12 квітня 1832 року було вирішено перевести ліцей з Кременця до Києва. Крім того, також передбачалось відкриття юридичного інституту імені святого Володимира. Але для того, щоб Київський навчальний округ став повноцінним, необхідно було відкрити університет. Питання про створення вищого навчального закладу в Києві постало ще на початку ХІХ століття. Проте вирішено його було не відразу [12].

Відкриття ліцею і юридичного інституту не могло замінити університет. Дослідження Рождественського С.В., Шульгіна В.Я., Григор’єва В. показують, що для розробки положень про ліцей у серпні 1833 року в Петербурзі була створена спеціальна комісія у складі віце-адмірала Крузенштерна, статс-секретаря Балуг’янського, графа Вієльгорського і князя Ширенського-Шихматова. 27 жовтня 1833 року відбулось перше засідання комісії по розгляду плану організації “ліцею святого Володимира”. Комісія прийшла до висновку, що необхідно відкрити в Києві такий ліцей, який би давав своїм слухачам освіту університетського типу[6].

На відкритті в Києві університету замість ліцею та інституту особливо наполягав попечитель Київського навчального округу Є.Ф.фон Брадке та міністр народної освіти С.С.Уваров. Останній говорив: “Університет покликаний служити об’єднанню польського юнацтва з російським у Києві”. До пропозиції С.С.Уварова та Є.Ф.фон Брадке приєднався і київський генерал-губернатор граф В.В.Левашов, оскільки в складі університету передбачалось відкриття юридичного факультету [4].

Остаточно це питання було вирішено 8 листопада 1833 року, коли на ім’я Головуючого Сенату надійшов указ імператора, в якому говорилося: “Загальна безперервна увага Наша на успіхи загального істинного народного виховання в державі, визнали Ми за благо про переведення Волинського ліцею з Кременця до Києва, перетворити його у вищий навчальний заклад, з належним поширенням і на твердих засадах переважно для жителів Київської, Волинської та Подільської губерній. Таким чином обрати місто Київ з давніх літ до заснування університету призначене, рівно дорогоцінне для всієї Росії,.як колиска святої віри наших предків і разом з цим перший свідок громадянської їх самобутності, Ми наказуємо заснувати в ньому університет під особливим покровительством і в пам’ять великого Просвітителя Богом врученої Нам держави [7].

Академік М.Василенко вважає, що перетворення ліцею в університет, яке було спочатку формальним,фактично було зроблено 8 березня 1834 року. Цього дня відбулось перше засідання Ради університету святого Володимира, на якому попечитель Київського навчального округу Є.Ф.фон Брадке прочитав указ від   8 листопада 1833 року про те, що в Києві закладається університет. На засіданні були присутні всі вчителі Волинського ліцею, які були оголошені автоматично викладачами Київського університету. Відомості про це засідання академік Василенко М. знайшов в першому журналі Ради університету [8] .

Шульгін В.Я. та Владимирський-Буданов розцінювали призначення польських учителів на посади в університеті як спробу залучити до вузу дітей заможних поляків. Крім того, як вони наголошують, враховувався ще один фактор: всі вони користувались більш або менш вченою популярністю у місцевого населення, що було теж не з останніх причин для їх, призначення. Шульгін В.Я. дає поіменний перелік викладачів університету з їх званнями та посадами [9].

15 липня 1834 року відбулося урочисте відкриття Імператорського університету святого Володимира. В дев’ять годин ранку всі учасники пішли до Печерської Лаври для слухання божественної літургії, котру відправляв митрополит київський і галицький Євгеній. Після літургії професор богослов’я протоієрей Іван Михайлович Скворцов виголосив промову “про якості великого просвітителя святого князя Володимира”. По закінченню літургії і молебну рівноапостольному князю всі присутні повернулися до найнятого для університету будинку на Печерську. Тут уже зібралися знатні військові і цивільні чиновники та дворянство західних губерній, що прибули сюди на відкриття нового університету. Також прибув і митрополит Євгеній, якого супроводжувало вище духовенство. Митрополит, здійснивши молебень, покропив святою водою приміщення університету. Коли всі присутні зайняли свої місця, секретарем Ради було зачитано височайші укази головуючому сенату про заснування в Києві університету святого Володимира. Потім синдик університету зачитав записку про становище університету, про подарунки від уряду та пожертвування приватних осіб: графа Ілінського, панів Лохвицького, Рильке, Ковалевського, Пирожкова, Воєйкова, Шмідта і панянок Сулятицької та Іваненкової. “Рада університету – сказано в записці – цінує в цих приношеннях не тільки внутрішню цінність, але і загальну прихильність до нового закладу” . Після цього промову виголосив попечитель навчального округу Єгор Федорович фон Брадке. Виступили з промовами губернські предводителі дворянства – київський (граф Тишкевич ), волинський (Ленкевич) і подільський (Раковський). Всі троє в своїх промовах висловили в різних формах і фразах одну і ту ж вірнопідданську подяку всього дворянства царю, який подарував південно-західному краю вищий навчальний заклад, і дали обіцянку сприяти успіхам університету [10,11,12] .

Після цього ректор університету М.О.Максимович вручив дипломи на звання почесних членів нового університету митрополиту київському і галицькому Євгенію, генерал-фельдмаршалу князю Фабіану Вільгельмовичу фон-дер-Остен-Сакену та генерал-губернатору графу Василю Васильовичу Левашову. Потім були прочитані дві академічні промови – ординарним професором давньої словесності М.Ю.Якубовичем та екстраординарним професором всесвітньої історії В.Ф.Цихом [12].

Аналіз історії управління та освітньо - виховної діяльності вищих навчальних закладів в Україні у першій половині ХІХ століття, який  зроблений на основі архівних матеріалів, відомих і маловідомих сучасному читачеві публікацій, історико-педагогічної літератури, дає змогу зробити такі висновки: появу в першій половині ХІХ століття на арені історичного розвитку вищих навчальних закладів, зокрема Імператорського Харківського університету та Київського університету святого Володимира спричинили соціально-економічні та суспільно-політичні умови, громадсько-політичні пошуки , рівень національної самосвідомості та духовно-культурний освітній стан і потреби українського народу.

Література:

1. Багалей Д.И.  Опыт истории Харьковского университета. По неизданьїм материалам., т.1., (1802-1815).- X., 1893.

2. Аврус А.И. История русских университетов.- Саратов, 1998.

3. Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета.- X., 1896.

4. Історія України в особах: ХІХ-ХХ ст.- К., 1995.

5. Київський університет 1834-1984.- К., 1984.

6. Київський національний університет імені Т.Шевченка.- К., 1999.

7. Коцур В.П., Коцур А.П. Відомий історик М.О.Максимович.-К., 1999.

8.  Мартиненко   О.М.   Організація   науково-дослідної   роботи   викладачів

   вищих навчальних закладів в Україні (XIX ст.).- X., 1999.

9. Медицинский факультет Харьковского университета за первьіе 100 лет его

существования (1805-1905) / И.П.Скворцов, Д.И.Багалий.- X., 1905-1906

10.Тихий Н. В.Н.Каразин, виновник учреждения университета в Харькове.- X., 1878.

11. Тимошик М.С. Їх величність книга. Історія видавничої справи Київського університету 1834-1999.-К., 1999.

12. Хіпкулов Л. Перший ректор Київського університету // Історичний
календар, 1999.