ПОЧАТКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ БІБЛІОГРАФІЇ ЯК БІБЛІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ ВІДТВОРЕННЯ ІСТОРІЇ АГРАРНОЇ НАУКИ В ПЕРІОД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Засобами бібліографічного методу відтворення історії аграрної науки є як довідково-бібліографічні списки, так і цілі видання (покажчики, посібники), котрі дають можливість знайти необхідні матеріали (описи) для здійснення комплексного дослідження та побудови моделі системного вивчення еволюції історії аграрної науки й генезису сільськогосподарської бібліографії як методу її відтворення. Зібрати вичерпно окреслений масив сільськогосподарської літератури, що висвітлює еволюцію історії аграрної науки на теренах України можливо лише з використанням довідково-бібліографічних видань. Переважна більшість документів зберігається у фондах бібліотек, архівах, музеях. За допомогою бібліографічного методу, можна відновити панораму розвитку аграрного сектору і галузевої науки та конкретизувати їх фрагменти.

З виникненням писемності у слов’янських племен, які складали основу української народності, з’явилися літописи, які нині є основним джерелом найдавнішої та середньовічної історії агронауки на теренах України [1]. Літописи трапляються і в наш час [2]. Свою назву ці документи дістали від того, що виклад матеріалу в перших з них починався словами «в літо». Щоправда, деякі з них, наприклад первісний текст «Галицько-Волинського літопису ХІІІ ст.», складалися і без зазначення років. Українські літописні традиції закладалися у Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах.

Найбільшу цінність мають княжі літописи. До нашого часу дійшли й сотні списків давньоукраїнських та козацьких літописів, що базуються, і в цьому їхня цінність як історичного джерела, на пам’ятках попередніх літописань, хроніках, текстах договірних і уставних грамот, листах, літературних творах, а також міфах, легендах тощо, котрі не дійшли до нас в оригіналах, наприклад: договори київських князів із Візантією, укладені на початку Х ст.

Розвиток української бібліографії, у т. ч. з історії аграрної науки, пов’язаний з хронікально-документними та іншими творами проукраїнських істориків. У Київській, а згодом Галицько-Волинській і Литовсько-Руській державах сформувалося відповідальне і дбайливе ставлення до історичної пам’яті та історичних джерел. І хоч для літописців є характерним некритичне ставлення до джерел, є підстави вважати, що перші з них володіли необхідними навичками добору документів, встановлення їхньої повноти і достовірності. До нас на жаль, дійшла незначна кількість бібліографічних посібників того часу, але вони дозволяють більш-менш відтворити картину історії розвитку початків аграрної науки на теренах України. Найдавніші з них належать періоду Київської Русі. За часів князювання Володимира Святославовича (близько 978–1015) були організовані школи для дітей князів, бояр, духовних осіб та багатих городян. Після прийняття християнства розширилися зв’язки Київської Русі з Візантією, південно-слов’янськими і західноєвропейськими державами, посилилося розповсюдження писемності і світських  книг.

Великим знавцем і любителем книг був київський князь Ярослав Мудрий (1019–1054). Йому привозили книги з Греції і Болгараї. У 1037 році при Софіївському соборі в Києві ним була заснована перша на Русі бібліотека. Сини, онуки, а також інші князі продовжували започатковану ним справу. За їхнього сприяння створювалися церковні бібліотеки при монастирях. До цього періоду належить поява ще однієї форми бібліографічних посібників – інвентарні описи церковних, монастирських і князівських бібліотек, де, як свідчать згадки у літературних джерелах, збирались фоліанти і світського змісту. Оскільки монастирі і князі були найбільшими землевласниками, це дає нам підстави вважати, що у зазначених бібліотеках зберігалися книги в яких можна віднайти відомості з історії розвитку сільського господарства та аграрної науки.

Разом з канонічними книгами, які визнавалися грецькою православною церквою, до бібліотек у великій кількості надходили апокрифічні твори, які являли вільні перекази Біблії, інші документи. Розібратися у цьому різнорідному потоці починаючи з ІV ст. допомагали вказівки видатних візантійських богословів Афанасія Александрійського, Георгія Богослова та ін. На їхній основі розроблялись і затверджувались окремими церковними соборами списки або індекси «істинних» і «заборонених» книг, які потім поширювалися в країнах, де панувала православна християнська віра. Вперше на теренах України такий список зустрічається в «Изборнике Святослава» 1073 р. і вважається однією з перших бібліографічних пам’яток стародавньої Русі. Також були відомі списки «істинних» і «ложних» книг із «Тактикона» (ХІ ст.) Никона Черногорця, який розповсюджувався у ХІІ–ХІІІ ст.

Особливу цінність для дослідників історії аграрної науки становлять томи «Повісті временних літ»: 1-й (Лаврентіївський літопис), 2-й (Іпатіївський літопис), 17-й (Західноукраїнські літописи) та ін. У 1951–1988 рр. відомий український вчений Л. Махновець здійснив видання Іпатіївського літопису сучасною українською мовою. Аналогічна робота проведена у 80–90-ті роки щодо публікації українською мовою окремим виданням Галицько-Волинського літопису [3]. Вивчення та видання козацьких літописів почалося ще наприкінці ХVІІІ ст., З козацьких літописів до нас дійшли «Літопис Г. Граб’янки» [4]; Київська Археографічна комісія видала низку збірок літописів, зокрема літописи Самовидця [5]; С. Величка [6]. Згодом вони були перевидані, а окремі видання здійснені вже в наш час.

Численними за кількістю, різноманітними за формою і цінними за значенням є актові історичні джерела [7] Це правові документи, в яких зафіксовано договори, угоди тощо. В науковій літературі прийнято поділяти такі акти на дві підгрупи: приватноправові, публічно правові. Оскільки історія – це наука насамперед про людей, їхнє життя на всіх етапах розвитку суспільства, для історика важливо у дослідженнях спиратися на якомога більшу кількість документів, які разом дають змогу у свій повноті, комплексно розкрити життя, діяльність людей у різні часи. Українська козацько-гетьманська держава часів правління Б. Хмельницького, відроджуючи вікові традиції Київської Русі, створила чимало своєрідних законодавчих і управлінських актів:  універсали гетьманів, полковників, кошових отаманів, представників старшини та ін. високих посадових осіб. Велику цінність для дослідників історії становлять універсали гетьмана Б. Хмельницького [8] З них можливо дізнатися про аграрну політику того часу, основною рисою якої було надання земельних наділів українській православній шляхті та монастирям. Також збереглися універсали інших гетьманів [9]

Ми розглянули деякі передумови появи сільськогосподарської бібліографії як бібліографічного методу в дослідженні історії аграрної науки в Україні. Але перші повноправні бібліографічні посібники сільськогосподарської тематики з’явилися лише у кінці ХVІІІ ст.

Література:

1.     Величко С. В. Літопис. Т. 1. / С. В. Величко ; пер. з книжної укр. мови, вступ. ст., комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич. – К. : Дніпро, 1991. – 371 с.; Величко С. В. Літопис / С. В. Величко ; [пер. з кн. укр. мови, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич]. – Т. 2. – К. : Дніпро, 1991. – 642 с.; Волинський літопис / вступне слово, упоряд. Р. М. Федорів. – Львів, 1994; Київський літопис першої чверті ХІІ ст. / за ред. В. Ульяновського та Н Яковенко // Укр. іст. журн. – 1989. – № 2; Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. – К., 1993. – 150 с.; Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. із староукр. Мови В. Г. Іванченка. – К., 1992; Літопис нескореної України : документи, матеріали, спогади. – Львів, 1993. – Кн. 1; 1997. – Кн. 2; Літопис руський за Іпатіївським списком / пер. Л. Махновця. – К., 1989; Літопис Самовидця. – К., 1971. – (Джерела з історії України).

2.     Літопис УПА. – Торонто, 1986–1992. – Т. 13-19.

3.     Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. – К., 1993. – 150 с.

4.     Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. з староукр. мови Р. Г. Іванченка. – К. : Т-во «Знання», 1992. – 192 с.

5.     Жерела з історії України-Руси / видає Коміс. Археологічна Наук. Т-ва ім. Шевченка. – Львів, 1895–1903. – Т. 1–7.

6.     Величко С. В. Літопис. Т. 1. / С. В. Величко ; пер. з книжної укр. мови, вступ. ст., комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич. – К. : Дніпро, 1991. – 371 с.; Величко С. В. Літопис / С. В. Величко ; [пер. з кн. укр. мови, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич]. – Т. 2. – К. : Дніпро, 1991. – 642 с.

7.     Памятники русского права. – М., 1952. – Вып. 1 : Памятники права Киевского государства / сост. А. А. Зимин ; под ред. С. В. Юшкова ; 1953. – Вып. 2 / сост. А. А. Зимин ; под ред. С. В. Юшкова.

8.     Універсали Богдана Хмельницького 1648–1657 / НАН України, Ін-т історії ; редкол. : В. Смолій, упоряд. : І. Крип’якевич, І. Бутич. – К. : Альтернативи, 1998. – 183 с.+дод. – (Матеріали до українського дипломатарію).

9.     Ділова документація гетьманщини ХVІІІ ст. : зб. док. / упоряд. В. Горобець. – К. : Наук. думка, 1993. – 392 с.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, Анікіна Ольга Петрівна.