СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

Визначальним критерієм ефективності будь-якого економічного суб’єкта є конкурентоспроможність. Конкурентні переваги економіки України, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють відповідно темпи зростання виробництва та національну безпеку. Для ефективної інтеграції національної економіки у світову, необхідно досягнути високого рівня конкурентоспроможності самої країни і окремих її суб’єктів господарювання. Підвищення конкурентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є ключовим завданням державної політики.

Дослідженням проблем конкурентоспроможності займалися такі вчені як І.Коломієць, Т.Б.Харченко, Я.Базилюк, В.Семеноженко, В.Шкардун, О.Шнирков, Г.Р.Чупик, А.В.Войчак, Л.Антонюк, Ю.Полунєєв, Я.Жаліл, Р.В.Камишніков, Ю.Пахомов, А.Мельник  та інші.

Метою статті є проведення аналізу сучасних тенденцій конкурентоспроможності української економіки та визначення чинників, які на неї впливають.

         Конкурентоспроможність визначають як володіння суб’єктом певними властивостями, які дають йому можливість розвиватись на інноваційній основі та перемагати у конкурентній боротьбі [2,с.132].

Конкурентоспроможність країни являє собою її здатність досягати та підтримувати високі темпи економічного зростання, що виражаються в постійному прирості валового внутрішнього продукту на душу населення.  Високий рівень конкурентоспроможності сприятиме такому ж  рівню якості життя населення [5,с.116].

Концепції конкурентоспроможності національної економіки мають велике практичне значення під час розроблення програм щодо вдосконалення конкурентних переваг країни, розвитку її експортної бази в довгостроковому періоді на регіональному і національному рівнях. Конкурентоспроможність країни розглядається науковцями  як одна з найвпливовіших концепцій економіки розвитку та практичної політики тому, що вона охоплює не тільки суто економічні показники, а також оцінює економічні наслідки неекономічних явищ, таких як наукова база, рівень освіти, управління суспільством, політичні процеси, законодавство, інформаційна інфраструктура, культура тощо [1,с.88].

Конкурентоспроможність країни та її регіонів досліджується на основі глобального індексу конкурентоспроможності (ГІК), який складається з дванадцяти субіндексів: інститути, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я та початкова освіта, вища та професійна освіта, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, рівень розвитку фінансового ринку, технологічна готовність, обсяг ринку, конкурентоспроможність бізнесу, інновації.

Основна мета ГІК – оцінити потенціал економічного зростання країн в середньо- і довгостроковій перспективі з врахуванням поточного рівня розвитку.     

На сьогодні ГІК – це унікальний інструмент для об’єктивної оцінки сильних і слабких сторін економіки країн і визначення пріоритетних реформ, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності та зростання добробуту населення [3,с.125].

За даними останнього звіту Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2012-2013 роках, Україна серед 144 країн посіла 73-тє місце проти 82-го у 2011-2012 роках. Лідируючі позиції займають Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія, які складають трійку лідерів. Росія та Казакстан випереджають Україну за показниками конкурентоспроможності, посідаючи відповідно 67 і 51-е місця у загальному рейтингу.

За 2009-2010 роки Україна втратила 16 позицій, що відбулося внаслідок економічних та політичних проблем. Але у 2011-2012 роках стан економіки країни покращився, що дало змогу піднятися в рейтингу на 7 позицій, а за 2012-2013 роки Україна піднялася ще на 9 позицій, продовжуючи демонструвати свої основні конкурентні переваги – освіту та ємність ринку. Високоосвічене населення та значна ємність ринку є хорошою основою для подальшого економічного зростання. Але високі показники у вищій освіті і професійній підготовці зберігаються за рахунок кількості відповідних установ і учнів. Оцінки якості освіти та підвищення кваліфікації персоналу залишаються дуже низькими.

Незважаючи на проведені в Україні економічні реформи, залишається неефективним ринок товарів і послуг (117-е місце) та слабкою система інституцій (132-у місце). Найпроблемнішими показниками, що визначають ефективність ринку товарів, є мала частка іноземної власності, інтенсивність конкуренції на ринку, а також складність митних процедур.

 Пріоритетеним напрямком повинна стати стабілізація фінансового сектора України (114-е місце) та підвищення рівня розвитку бізнесу (91-е місце).

Серед основних невикористаних можливостей особливу увагу необхідно приділити субіндексам «Технологічна готовність» та «Інновації». Рейтинг України за субіндексом «Технологічна готовність» у 2012-2013 роках підвищився до 81-го місця проти 82-го у 2011-2012 роках. Слід зазначити, що у 2012-2013 роках майже всі показники даного субіндексу покращилися, такі як «інтернет-користувачі», «рівень освоєння технологій», «іноземні інвестиції та трансфер технологій».

Рейтинг України за субіндексом «Інновації» у 2012-2013 роках відповідає 71-му місцю. Найбільше вплинула на підвищення значення цього рейтингу у 2012-2013 роках, порівняно з попереднім періодом, зміна таких його складових як державні закупівлі новітніх технологій і продукції, якість науково-дослідних інститутів, наявність вчених та інженерів, кількість патентів, отриманих у США на 1 млн. населення.

Висновки національного рейтингу про стан українського бізнесу є негативними. Український бізнес стає все менш інноваційним. У масштабах країни ситуація останніми роками стала критичною. У країні та в регіонах відсутнє венчурне фінанасування, внаслідок чого зниження інноваційної ефективності стає довгостроковим трендом. Український бізнес не здатний успішно конкурувати на глобальному ринку, хоча має відносно високу динаміку змін, а також непоганий потенціал до розвитку в окремих галузях, йому бракує знань, технологій і фінансових ресурсів, а інколи і культури підприємництва. Низький рівень розвитку українського бізнесу, а також його слабка адаптивність до нових умов, що змінюються у зв’язку з глобалізацією є однією з ключових причин низької поточної оцінки конкурентоспроможності України в цілому та її регіонів.

         Показник економічної свободи в Україні постійно знижується, що відбувається впродовж останніх дев’яти років. Зазначений показник втратив вже близько десяти балів. Найбільші втрати зафіксовані у такої складової економічної свободи, як свобода фінансова. За цим показником у 2013 році  Україна знаходиться на 130-му місці, хоча у 2008 році це місце було 66-им. За останні шість років країна також втратила 58 позицій за фіскальною свободою та 50 позицій – за свободою від корупції.

         Виведення економічного зростання України на стабільнішу основу в майбутньому потребуватиме вирішення низки серйозних проблем, з яких найбільш важливою є перебудова її інституційної структури, що страждає від бюрократизму та відсутності прозорості.

         Також Україна може підвищити свою ефективність за рахунок розвитку конкуренції на своїх ринках товарів і послуг та продовження реформи фінансово-банківського сектору.

Література:

1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн : теорія та механізм реалізації // Л.Л. Антонюк / [Монографія] – К. : КНЕУ, 2004. – 205 с.

2. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки : сутність та умови забезпечення // Я.Б. Базилюк / [Монографія] – К. : НІСД, 2002. – 232 с.

3. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації // Я.А. Жаліло, Я.Б. Базилюк, Я.В. Белінська та ін. / За ред. Я.А. Жаліла. – К. : НІСД, 2005. – 388 с.

4. Матеріали Всесвітнього економічного форуму (щорічна нарада  2011, 2012, 2013рр.). Електронний ресурс – [режим доступу]: http://www.weforum.org.

5. Шнипко О.С. Національна конкурентоспроможність: сутність, проблеми, механізм реалізації – К. : Наукова думка, 2003. – 342 с.