ОБЛІК ТА АУДИТ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

За умов ринкового ведення господарської діяльності на кожному підприємстві облік праці та заробітної плати по праву займає одне з центральних місць у всій системі ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Оскільки заробітна плата є основним джерелом доходів працівників і найсильнішим мотиватором трудового потенціалу більшості населення.

Нарахування заробітної плати - одна із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних, у яких відбивається зміна чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат.

У зв’язку з цим важко переоцінити значення роботи бухгалтера, пов’язаної з обліком витрат на оплату праці.

Вона, як правило, найбільш складна та трудомістка. Помилка у нарахуванні заробітної плати автоматично призводить до цілої серії помилок і порушень, які є найважчими за своїми наслідками.

Політика в області оплати праці є складовою частиною управління підприємством, і від неї значною мірою залежить ефективність його роботи, тому що заробітна плата є одним із найважливіших стимулів у раціональному використанні робочої сили.

У науковій економічній літературі можна зустріти понад два десятки визначень заробітної плати. Найпоширенішими є визначення заробітної плати, як частки суспільного продукту (національного доходу), що розподіляється за працею між окремими працівниками.

Заробітна плата – це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним джерелом  доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства, то питання організації заробітної плати  і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають  інтереси всіх учасників трудового процесу [6, с.71].

Прихильники теорії трудової вартості (У. Петті, А. Смітт, Д. Рікардо та послідовники) вважали заробітну плату ціною праці, бо, з однієї сторони, найманий працівник отримує її вже після того як виконає відповідну роботу, а з іншої – її величина залежить від того, скільки часу він працював або скільки продукції та якої якості виробив. Інший підхід розроблено Карлом Марксом, який розробив наукову теорію зарплати, базовану на теорії доданої вартості. Маркс визначив заробітну плату вартістю товару і довів, що як і будь-який товар, вона володіє двома властивостями: споживчою вартістю та вартістю. Споживча вартість робочої сили – це її властивість бути джерелом доданої вартості, а вартість – затрата певної кількості суспільно необхідної праці. Величина вартості – робочий час, необхідний для виробництва засобів для відтворення товару «робоча сила». Відповідно, вартість робочої сили, що виражена в грошових одиницях, є ціною робочої сили, тобто – заробітною платою.

В сучасній науковій літературі не існує одностайного трактування понять «оплата праці» та «заробітна плата», що прослідковується й у діючому законодавстві України.

У нормах ст. 1 Закону України «Про оплату праці», КЗпПУ йдеться про ідентичність понять «оплата праці» та «заробітна плата». Вони означають винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [2].

Наприклад, у підручнику Семернікова І.О. «Економіка підприємства», заробітна плата - це виражена в грошовій формі частина національного доходу, що розподіляється по кількості і якості праці, витраченої кожним працівником, що надходить у його особисте споживання.

М. Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу [4, с.276]. Держава регулює оплату праці працівників підприємств за допомогою встановлення розміру мінімальної та інших державних норм і гарантій, а також оподатковуючи доходи працівників Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання [3].

Розрізняють заробітну плату номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата – це її вираз у кількості одержаних грошових одиниць. Реальна заробітна плата – її вираз через кількість матеріальних благ і послуг, які може придбати працівник за свою грошову заробітну плату [5, с.179].

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт в залежності від їх складності, а робітників – в залежності від їх кваліфікації та відповідальності по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації. Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. Кількість кваліфікаційних розрядів і коефіцієнтів визначається складністю виробництва і робіт, що виконуються і обумовлюється в колективному договорі. Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовуються схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації, умов праці масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і важливості робіт.

Тарифна ставка – це  виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та генеральною тарифними угодами .

Тарифно-кваліфікаційний довідник – це довідник, в якому міститься перелік всіх професій на підприємстві, залежно від галузевого підпорядкування. Він складається з двох частин: для робітничих професій; для керівників, спеціалістів, службовців.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовують показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці відносяться нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат Отже, заробітна плата — це виражена в грошовій формі частина сукупного продукту, що виплачується працівникові відповідно до витраченої ним праці. Заробітну плату з практичного погляду можна охарактеризувати як плату, що надається за використання праці, або як ціну витраченої праці. Вона може бути у вигляді премій, гонорарів, місячних окладів тощо.

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці.

Основні положення з оплати праці регламентовано Кодексом законів про працю України. Кодекс законів про працю України  регулює трудові відносини всіх працівників усіх підприємств незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, затверджує порядок укладання колективного і трудового договорів, умови праці, висвітлює основні положення робочого часу, нормування праці, оплати праці та інше.

Кодекс законів про працю України визначає  правові  засади  і гарантії   здійснення громадянами України права розпоряджатися  своїми здібностями до продуктивної і творчої праці [1].

Таким чином, система оплати праці регулюється на основі Кодексу законів про працю (КзПП), який є основним законодавчим актом у сфері трудових відносин. Він регулює трудові відносини працівників незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності.

Слід зазначити, що на підставі Кодексу Законів про працю  України, який регулює трудові правовідносини підприємства з працівниками, на підприємстві повинен бути встановлений єдиний порядок оформлення приймання, звільнення і переведення співробітників.

 Отже, основними завданнями обліку праці та її оплати є: правильне нарахування оплати праці кожному працівникові відповідно до діючих положень;  повний і своєчасний розрахунок з працівниками по оплаті праці; своєчасне складання та подання бухгалтерської і статистичної звітності по оплаті праці. Забезпечуючи виконання зазначених завдань, бухгалтерський облік оплати праці має великий вплив на трудову дисципліну.

Література :

1.                Кодекс Законів про Працю України: Верховна Рада України від 10 грудня 1971 p. № 322-VIII, зі змінами та доповненнями. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/322-08

2.                Закон України  «Про оплату праці» від  24.03.95 р., № 108/95-ВР.зі змінами та доповненнями. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80

3.                Інструкція зі статистики заробітної плати № 5: Наказ Державного комітету статистики України від 13.01.2004. – Режим доступу:  http://www.kneu.dp.ua/moodle-new/mod/resource/view.php?id=13905

4.                Загородній А.Г. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: [З-тє вид., перероб. і доп.]: навч. посіб. / А.Г. Загородній, Г.О. Партин, Л.М. Пилипенко. -  ­К.: Знання, 2007. - 550 с.

5.                Маслов В.П. Інформаційні системи і технології в економіці: навч. посіб. / В. П. Маслов - К.: Слово, 2007. –  264 с.

6.                Хом'яка Р.Л. Бухгалтерський облік та оподаткування: навч. посіб. / Р.Л.Хом'яка – Львів: Бухгалтерський центр «Ажур», 2010. – 1220 с.