ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ В ЖУРНАЛІ «НАУКА І СУСПІЛЬСТВО» 1950-Х – 1960-Х РР. РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО РАДІО.

Провідною тематикою журналу «Наука і суспільство» в 1950-ті – 1960-ті роки був розвиток вітчизняного радіо. У рубриках «сторінки радіоаматора», лише в 1951-1969 роках було вміщено вісім статей, кореспонденцій, заміток про радіозв’язок. Можна сказати, що між принциповим відкриттям і його технічним застосуванням лежить величезна відстань. Ейнштейн не передбачав в майбутньому можливої реалізації співвідношення E=mc2, Резерфорд вважав за химеру використання атомної енергії. Тільки люди з особливими здібностями можуть знайти розумне технічне втілення наукової ідеї. Саме такими здібностями володів чудовий російський фізик Олександр Степанович Попов, що продемонстрував приблизно через рік після смерті Герца перший радіоприймач, відкрив можливість практичного використання електромагнітних хвиль для цілей бездротового зв'язку. Діяльності О.С.Попова в журналі «Наука і суспільство» була присвячена стаття «Великий винахід», автором якої був С.І.Тетельбаум. Зі статті ми дізнаємося, що за родом своєї службової діяльності А.С.Попов був тісно пов'язаний з військово-морським флотом, і саме у флоті відбулося велике відкриття. Першим досяг успіху А.С.Попов. І людство зобов’язане винаходу радіо лише йому, російському вченому О.С.Попову. Перші наукові дослідження О.С.Попова були присвячені аналізу дії динамо електричної машини. Після опублікування в 1888 році . праць Г.Герца з електродинаміки, О.С.Попов почав вивчати електромагнітні явища. У 1889 році А.С.Попов прочитав курс лекцій на зборах мінних офіцерів “Новітні дослідження про співвідношення між світловими і електричними явищами». Ці лекції супроводжувалися демонстраціями дослідів Герца і мали великий успіх.

Намагаючись знайти засоби ефективного демонстрування дослідів Герца перед великою аудиторією, О.С.Попов сконструював більш наочний індикатор електромагнітних хвиль, які випромінює вібратор Герца. Добре розуміючи потребу флоту в засобах бездротової сигналізації, він на початку 90-х років XIX ст. поставив перед собою завдання – використати електромагнітні хвилі для сигналізації: пошук достатньо чутливого індикатора електромагнітних хвиль, розробку приладу, здатного реєструвати електромагнітні хвилі, які випромінює вібратор Герца. В якості індикатора О.С.Попов обрав радіо-кондуктор, запропонований французьким фізиком Е.Бранлі і названий пізніше когерером. Під дією електромагнітних хвиль електричний опір порошку зменшувався, і когерер утрачав чутливість, яка при легкому струшуванні знову відновлювалася.

У 1889 році він вказав на можливість використання електромагнітних хвиль для передачі сигналів без дротів. В результаті копітких експериментів з когерером, О.С.Попов зробив його досить зручним і чутливим індикатором електромагнітних хвиль. На початку 1895 року було створено «прилад для виявлення та реєстрації електричних коливань». А 7 травня 1895 року професор О.С.Попов продемонстрував на відкритому засіданні Російського фізико-хімічного товариства перший у світі прилад, який реєстрував електромагнітні хвилі.

Під час дослідів у 1895 р. О.С.Попов зрозумів, що його приймач реєструє також і грозові розряди. Тому він створив спеціальний прилад, який записував на рухому паперову стрічку сигнали, що утворювалися під час грози. Цей прилад, названий пізніше грозовідмітчиком, і у 1895-1896 pp. використовувався для вивчення атмосферних грозових явищ. Приймач Попова і грозовідмітчик зберігаються в Центральному музеї зв'язку в Санкт-Петербурзі. У статті «Великий винахід» розкривається розвиток наукової думки О.С.Попова в 1895-1896 pp. У цей час О.С.Попов займався вдосконаленням створених ним приладів, виступав з доповідями і демонстрував їх роботу. Під час дослідів у 1897 році він користувався електромагнітними хвилями, які лежать на межі дециметрового й метрового діапазонів. Але О.С.Попов не тільки був першим винахідником радіозв’язку, він також винайшов антену, один з найважливіших елементів аматорської радіостанції. Від того як вона працювала, залежала ефективність радіозв’язку.

Саму схему будови антени можна побачити в рубриці «сторінки радіоаматора» журналу «Наука і суспільство» в другому номері 1969 року. Також Попов здійснив радіоприйом на слух з допомогою телефона і створив схему посилення радіосигналів з використанням енергії місцевого джерела. В 1897 році видатний російський вчений відзначив явище відбиття радіохвиль від металевих предметів (кораблів) і запропонував створити, ґрунтуючись на цьому принципі, радіомаяки, які могли надійно працювати вдень і вночі в тумані. У 1899 році П.Н.Рибкін, Д.С.Троцький — помічники О.С.Попова — виявили детекторний ефект когерера. На основі цього О.С.Попов створив «телефонний приймач депеш» для слухового прийому радіосигналів (на головні телефони) і запатентував його.

На початку 1900 року прилади Попова були використані для зв'язку під час ліквідації аварії на військовому броненосці, та врятування рибалок у відкритому морі.

Ці відкриття вважаються початком радіонавігацій й радіолокації. Не багато можна назвати галузей науки і техніки, які розвивалися б так швидко, як радіотехніка. Важливим етапом у розвитку радіозв'язку стало створення в 1913 році лампового генератора незатухаючих коливань. У наступні роки зусиллями багатьох видатних учених та інженерів радіотехніка перетворилася на надзвичайно широку й різноманітну галузь техніки.

Автор С.І. Тетельбаум у статті «Великий винахід» (Див. «Наука і суспільство»,1951р.,№2) підкреслює, що Радянський Союз є батьківщиною радіомовлення. Ще у 1922 році в столиці СРСР – Москві під керівництвом одного з засновників радянської радіотехніки М.О.Бонч-Бруєвича була збудована найпотужніша на земній кулі радіостанція. Вже тоді з Москви був переданий перший у світі радіоконцерт.

В СРСР широко використовувався швидкодіючий радіотелеграфний зв'язок, який був незамінним на морі і в повітрі. І всі ці діапазони хвиль, від найдовших до сантиметрових, застосовуються до цього часу, але вже більш вдосконалено. На сторінках журналу «Наука і суспільство» розкривалося широке використання радіотехнічних засобів для автоматизації виробничих процесів, в літакобудуванні, космічній техніці. Радіоапаратура застосовувалася в ультра - звукових приладах також і для підводного зв’язку, у вимірювальній техніці, техніці багатоканального зв’язку по дротах, звуковому кіно, астрономії, геології, метеорології, фізики, біології, медицини. Радіомаяки давали змогу вести літаки чи кораблі точно по заданому курсі незалежно від умов видимості землі, сонця, місяця чи зірок, гарантуючи безпечність польотів у різну погоду. Аеродроми обладнувались радіоустановками для так званої сліпої посадки. Велику роль у радіонавігації відігравали і прилади, що діяли за радіолокаційним принципом. Наприклад, пароплави, обладнані радіолокаторами, дозволяли капітанові «бачити» зустрічні судна, берег, мілини вдень і вночі. За допомогою радіолокатора здійснено радіоконтакт з Місяцем, його хвилі пробігли до Місяця і повернулись назад менш як за три секунди, також за допомогою радіоприладів успішно розшукувалися корисні копалини.

Завдяки радіохвилям вчені звернули увагу на те, що в радіоприймачах без усякої, здавалося б причини чути якісь дивні шуми, тріски і шарудіння. Приймачі ставили в такі місця, спостерігали їх у таких умовах, де на них не могли впливати ні діючі електромотори, ні явища, які відбуваються в земній атмосфері. І все ж таємничі шуми не зникали.

Поступово вчені дійшли до висновку, що джерело шуму лежить десь за межами Землі. І все ж, це відкриття першорядного значення не привернуло тоді достатньої уваги, адже тодішня радіотехніка не могла ще подолати всіх труднощів на шляху систематичного вивчення космічного радіовимірювання. Тільки завдяки швидкому розвиткові радіотехніки, стало можливим створити апаратуру, придатну для докладного і систематичного вивчення космічного радіовипромінювання, — так звані «радіотелескопи». Про нові відкриття і роботу телескопів можна прочитати детальніше у рубриці «будова всесвіту», журналу «Наука і суспільство» за 1954 рік, №6.

Журнал активно відображав досягнення видатних вчених-конструкторів. Вони були головними героями науково-публіцистичних статей. У № 2 від 1951 року повідомлялося, що за визначні винаходи і дослідження в галузі радіо, впровадження високоефективних способів радіозв’язку і створення нової апаратури багато вчених і працівників радіопромисловості було удостоєно звання лауреатів Сталінської премії. Відомим радянським вченим академікові А.І.Бергу, Б.О.Введенському і членам кореспондентам АН СРСР В.П.Вологідіну та О.Л.Мінцу за видатні наукові праці та наукові досягнення в галузі радіо присуджено «Золоті медалі ім. О.С.Попова».

Отже, відбиваючи реалії життя 1950-х – 1960-х рр., визначаючи провідну роль радіо в повсякденному інформуванні населення міст і сіл України, журнал «Наука і суспільство» особливу увагу приділяв історії становлення і розвитку радіо в СРСР, зокрема, в Україні. Журнал містить значний науково-публіцистичний матеріал, який у хронологічній послідовності розкриває як внесок видатних вчених у розвиток радіомережі в Україні, так і значення його як ідеологічного інструменту партійного апарату для впливу на свідомість мас, насадження комуністичної ідеології.

Література:

1. Тетельбаум С.І. Великий винахід // Наука і суспільство. – 1951. – № 2 – с.20 – 21.
2. Левитський С.М. Радіохвилі з всесвіту // Наука і суспільство. – 1954. – № 6 – с.24 – 26.
3. Бунімович С.Г. Прилад для настроювання антени // Наука і суспільство. – 1969. – № 2 – с.60 – 62.