ДО ПИТАННЯ ФІНАНСУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

У забезпеченні процесу відтворення та соціально-економічного розвитку сільськогосподарських підприємств домінуючим чинником виступають фінансові ресурси. В результаті ринкових трансформацій значна частина підприємств аграрної галузі втратила власні фінансові ресурси, а умови доступу до зовнішніх суттєво погіршилися.

Нестача фінансових ресурсів обумовлена, як слушно наголошує О.Є. Гудзь, по-перше, втратою підприємствами власних фінансових ресурсів внаслідок збиткової їх роботи та інфляції; по-друге, високою вартістю залучення позикових коштів; по-третє, недосконалістю державної фінансової політики» [1, c. 3]. У зв’язку з цим управління фінансовим середовищем в аграрній сфері набуває важливого значення для забезпечення процесу розширеного відтворення і розвитку підприємств у гармонійному поєднанні із соціальними потребами працівників.

Питання фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств знаходиться в центрі уваги вчених: О. Гудзя [1], М. Дем’яненка [2], П. Саблука, П. Стецюка [3] та ін. Однак, незважаючи на системні наукові розробки, проблема фінансування сільськогосподарського виробництва й надалі залишається актуальною.

Метою дослідження є висвітлення особливостей фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, а також аналіз доцільності залучення кредитних ресурсів підприємствами Красноградського району Харківської області. Для аналізу обрані підприємства, що відрізняються спеціалізацією та мають різну організаційно-правову форму.

У сільському господарстві фінанси мають особливі специфічні ознаки, які притаманні тільки їм:

- сезонність виробництва – кошти для ведення діяльності потрібні в значній мірі під час посівної кампанії, а прибуток отримують лише з реалізації товару;

- порівняно довга тривалість обороту капіталу в галузі, що спричинено подовженим циклом виробництва;

- відсутність застави для забезпечення довгострокових кредитів. Основні фонди фізично та морально застаріли, а банки вимагають заставу 150-200% від розміру кредиту;

- значна частина виробленої продукції залишається в підприємстві для власних потреб, що зменшує величину можливого прибутку.

Фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні сільськогосподарських підприємств поділяються за характером формування на власні та залучені.

До власних належать фінансові ресурси сформовані за рахунок внутрішніх джерел – прибутку, амортизаційних відрахувань тощо; до залучених – кредити, позики, лізинг тощо.

Структура джерел, як стверджує О.Г. Біла, має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов’язань [4].

Чим більша частка власних фінансових ресурсів і менша позикових, тим менший фінансовий ризик. Але як показує господарська практика залучені ресурси використовуються більш продуктивно, оскільки беруться на принципах платності та строковості.

При виборі джерел фінансування різних частин активів підприємства можна використати три підходи, запропоновані Г.В. Савицькою [5] – агресивний, помірний, консервативний. При цьому активи поділяють на необоротні активи, постійну частину оборотних активів та змінну частину оборотних активів.

Постійна частина оборотних активів – це той мінімум, який необхідний підприємству для ведення операційної діяльності й величина якої не залежить від сезонних коливань обсягу виробництва та реалізації продукції сільськогосподарських підприємств. Як правило, вона фінансується за рахунок власних фінансових ресурсів і довгострокових позичених коштів.

Змінна частина оборотних активів змінюється у зв’язку з сезонними змінами обсягу діяльності. Фінансується вона за рахунок короткострокових позик, а при консервативному підході – частково й за рахунок власного капіталу.

П.А. Стецюк наголошує, що проблема фінансового забезпечення простого та розширеного відтворення на мікрорівні полягає не у відсутності фінансових ресурсів взагалі, а в доступі до них конкретного підприємства та формах і методах їхнього розподілу між галузями економіки й господарськими суб’єктами [6].

Звернення до банку за позиками, як стверджував Д. Рікардо, залежить від співвідношення норми прибутку, яку можна отримати за допомогою цих грошей і норми відсотка, під який банк позичає свої гроші [7].

Практично це означає, що кредити суб’єктам господарювання доцільно залучати за умов, коли:

PN≥ BN,

де PN – норма рентабельності (прибутку)

BN – норма відсотків за кредит.

Таким вимогам, як зазначає М.Я. Дем’яненко, більшість сільськогосподарських підприємств перестали задовольняти після 1990 р. [2].

Проаналізувавши норму рентабельності сільськогосподарських підприємств Красноградського району Харківської області ми встановили, що в середньому по району підприємства мають норму рентабельності нижчу за відсоткову ставку по кредитах (як показано на рис. 1), але окремі підприємства все ж таки мають можливість до залучення кредитних ресурсів.

Для підвищення можливості отримання сільськогосподарськими підприємствами кредитних ресурсів необхідно: підвищити рентабельність та стабілізувати рух готівки сільському господарстві (це можливо досягти за рахунок впровадження інноваційних ресурсозберігаючих агротехнологій), здійснювати диверсифікацію виробництва, створювати стабілізаційні фонди /резерви, відкрити філії комерційних банків у сільській місцевості, покращити фінансову інфраструктуру, керівникам агропідприємств підвищити фінансові навики та організувати належний бухгалтерський облік, врегулювати питання власності на землю.

Література.

1. Ґудзь О.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств [Монографія] / О.Є. Ґудзь. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007 – 578 с.

2. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування та розвиту аграрного ринку /М.Я. Демяненко. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 64 с.

3. Стецюк П.А. Стратегія і тактика управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств [Монографія] / П.А. Стецюк. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 370 с.

4. Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування: Навч. посібн/ О.Г. Біла. – Львів: Компакт-ЛВ, 2005.

5. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібн. / Г.В. Савицька. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 668 с.

6. Стецюк П.А. Практичні аспекти аналізу ефективності використання фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств / П.А. Стецюк // Облік і фінанси АПК. – 2007. – №11-12. – С. 110-113.

7. Рикардо Д. Сочинение / Д. Рикардо. – Т. 1. – М., 1998. – С. 238.