ЦИВІЛІЗАЦІЙНО-СІТЬОВА ПАРАДИГМА СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Однією із прогресивних сучасних концепцій соціально-економічного розвитку вважається сітьова парадигма управління суспільними процесами, яка розглянута перш за все у територіальному розрізі [1]. Цим питанням, зокрема, присвячені праці В.М. Брижка, О.М. Гальченка, В.С. Цимбалюка, О.А. Орєхова, А.М. Черноброва, Л.С. Винарика, Я.Г. Берсуцького, А.Н. Щедрина, І.В. Клименка, Г.С. Литвинова та ін. На наш погляд, доцільне її поширення на рівень економіки у цілому і розгляд у єдиному двоформатному векторі – з позицій поєднання цивілізаційної і сітьової парадигм управління суспільними процесами на рівні національної економіки. Результатом може стати побудова сучасної моделі розвитку економіки на принципахсинергетики, якщо у главу кута висунути розроблення парадигми стратегічного управління національною економікою. Акценти даної роботи полягають у ідеї органічного синтезу не тільки економічної теорії та економічної соціології, але також методів і принципів стратегічного управління на макроекономічному рівні, що створює необхідні передумови забезпечення системно-когнітивного ефекту. Парадигма стратегічного управління економікою як симбіоз вищеозначених підходів у даному контексті на сьогодні ще не розвинута, натомість вона дозволить розкрити великі можливості застосування на практиці досягнень і переваг водночас постіндустріальної цивілізації, регіоналізації, інформатизації, когнітивного ресурсу розвитку. Метою практичного використання пропонованої парадигми є створення передумов для встановлення динамічної макроекономічної рівноваги з урахуваннямзначної невизначеності сучасного внутрішнього і зовнішнього ринкового середовища.

Під парадигмою традиційно розуміють зразок, приклад, еталон, що застосовується для доведення певних смислових зв’язків між явищами тієї чи іншої сфери, розв’язання проблем, що виникають, методи та принципи дослідження [2]. Парадигму управління економікою розглядатимемо не тільки як сукупність основних принципів, уявлень, що визначаються регламентуючим чинним законодавством і створюють систему норм, цінностей, зразків поведінки, але також як зведення правил, що мають забезпечувати реалізацію стратегічних цілей управління економікою з метою досягнення динамічної макроекономічної рівноваги. Вона потребує єдності дослідження трансформаційних процесів різних сфер суспільної діяльності і має базуватися на макроекономічному стратегічному баченні цілей та перспектив, установленні кардинально інших принципів і критеріїв оцінки макроекономічної ситуації, адекватних історичному етапу еволюційного розвитку соціуму. Її слід позиціонувати як загальнонаціональну парадигму управління, що є комплексною системною концепцією і охоплює сферу державного, регіонального та місцевого розвитку у форматі соціоекономічних наукових досліджень.

Узагальнюючи усе вищесказане, парадигму управління соціально-економічним розвитком країни як комплексну наукову проблему розглядатимемо у двох основних площинах[3; 4]:

а) з позицій впровадження у соціально-економічні відносини сучасної загальнонаукової логіки взаємодії об’єктів і суб’єктів економіки і суспільства не тільки на регіональному, але й національному і міжнародному рівнях; побудови оптимальної моделі макроекономічної політики на підґрунті сукупності еволюційних парадигм соціально-економічного розвитку у загальнонауковому контексті, які мають в основі різні і в той же час взаємодоповнюючі принципи, методи, засоби організації функціонування соціуму і економіки в цілому, а також самого суб’єкта соціально-економічних відносин;

б) у форматі створення такої цивілізаційно-сітьової парадигми, у якій центром уваги є суб’єктивний фактор, людина як особистість і головна цінність, як джерело розвитку, а поряд із інформаційно-комунікаційним вектором стоїть реалізація історико-культурного імперативу трансформації суспільства.

Принаймні входження у світовий глобалізаційний простір передбачає створення не тільки високотехнологічної інформаційно-комунікативної системи, але насамперед суспільної організаційної культури суб’єктів сучасної цивілізаційно-сітьової структури функціонування економіки. Одним із елементів реалізації інформаційно-технологічного імперативу може бути упровадження інформаційної системи «електронний уряд» на рівні національної економіки і її підсистем та інших підпорядкованих їй інформаційних систем, що обслуговують процеси державного управління і регулювання економіки. Використання цивілізаційного підходу у такому контексті набуває рис людиноутверджуючої динаміки еволюції в аспекті переходу до інформаційно-комунікаційної структури і нової організаційної культури суспільства, відповідаючих сучасним тенденціям розвитку суспільства.

Водночас цивілізаційно-сітьова парадигма управління має створювати основу для досягнення довгострокових стратегічних цілей на тлі безперервного відстежування стратегічних змін у динамічному оточуючому середовищу, в їх цілісності та взаємозв’язку, що відповідає умовам забезпечення балансу економіки і досягненню динамічної макроекономічної рівноваги. Будемо тлумачити стратегічні зміни у широкому сенсі, адже вони, як показала практика, торкаються трансформації не тільки економічних структур, але й відповідних структур влади в національному і територіальному масштабах, соціальних відносин оптимального перерозподілу повноважень і відповідальності суб’єктів влади, економіки та суспільства, а також ролі суб’єктивного людського фактора на підставі не тільки відносин власності, але й соціокультурного імперативу в сфері суспільних відносин і національної економіки. Стратегічні зміни породжують проблеми їх усунення за умов використання державних регуляторів економіки – обсягів державного бюджетування, пропорцій фіскального та монетарного регулювання як основних інструментів коригування поточних станів економіки – у поєднанні з інструментами впливу і використання соцієтальних характеристик особистості.

Методологічний аналіз цих процесів має спиратись на фундаментальні поняття, які становлять ядро цивілізаційно-сітьової парадигми і представляють:

• економічний та соціальний вектор, простір і час;

• оптимальне співвідношення самоорганізації і саморегулювання нової ринкової моделі у вимірі національної економіки, окремої території, а також певної суспільної спільноти;

• раціональну децентралізацію влади з метою забезпечення суспільного соціального балансу і ефективного регулювання ринкової економіки;

• ефективні принципи взаємодії суб’єктів економіки як особистостей, влади та суспільства;

• діалогічність центрів влади, полісуб’єктність та поліваріативність концепції розвитку економіки;

• симбіоз економічної та політико-соціальної сіті, сітьову взаємодію системних агентів розвитку суспільства на тлі єдності соціоісторичної культури і інформаційно-комунікаційних структур.

Необхідний такий інтегрований підхід до застосування методів і моделей економічних і суспільствознавчих наук, при якому їх поліорганічний синтез і втілення у практику створюють передумови розкриття потенціалу вільного суб’єктивного фактору у високорозвиненій ринковій економіці. Доцільно здійснити перехід до єдиної загальнонаукової парадигми пізнання трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільному житті і економіці. Мова йде про застосування принципів системно-синергетичного і соціокультурного аналізу в контексті цивілізаційної парадигми дослідження економічної трансформації суспільства, яка передбачає комплексний і системний підхід з позицій використання компетенційного і когнітивного ресурсів для побудови і реалізації сучасних моделей трансформації економіки. В ньому органічно перетинаються формаційно-класова іцивілізаційна концепції розвитку, матеріальний і духовний імперативи як базові вектори трансформаційних процесів. Втім завершеність підходу може бути досягнута тільки на основі макроекономічного стратегічного аналізу і управління, ядром якого є стратегічні зміни. Принаймні, відсутність одного з названих імперативів – матеріального або духовного – представляє стратегічну загрозу для формування сучасної змішаної економіки в Україні.

 

Література:

1. Долішній М.І. Генетико-еволюційна парадигма механізму регіональної політики // Регіональнаполітика та механізми її реалізації / За ред. М.І. Долішнього. – К.: Наук. думка, 2003. – С. 14-17.

2. Молодцов О.В. Сітьова парадигма територіального розвитку: сутність, логіка впровадження: автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр.: спец. 25.00.01 «Теорія та історія держ. упр.» / О. В. Молодцов ; Нац. акад. держ. упр. при ПрезидентовіУкраїни. – К., 2010. – 36 с.

3. Хашиєва Л.В. Комунікативна парадигма в суспільному управлінні розвитком європейських метрополій: автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 «Теорія та історія держ. упр.» / Л. В. Хашиєва ; Харків. регіон.ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Х., 2011. – 20 с.

4. Ситнік Г. П. Інституційно-цивілізаційна парадигма дослідження проблем та державно-управлінських аспектів забезпечення національної безпеки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://dsaua.org/index.php?option=com_content&view=article&id=145%3A2011-06-06-10-50-16&catid=66%3A2010-12-13-08-48-53&Itemid=90&lang=uk