ВСТУП ЮРІЯ БОЙКО- БЛОХИНА ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ПІДПІЛЛІ (1941-1945 РР.)

Юрій Бойко – Блохин – це людина легенда, але легенда на Заході, а не в  Україні. Він дуже відомий в країнах Європи і Північної Америки як один з найяскравіших представників української політичної і творчої еміграції. Проте в Україні його ім'я маловідоме, а політична і громадська діяльність малодосліджена. Газета «Українське слово» від 23 червня 1994 року в статті «Він став легендою живим » про Ю. Блохина писала так: « …  Про цю людину варто писати книгу, оскільки в газетному матеріалі просто неможливо розповісти, окреслити,  висвітлити всю багатогранну, самовіддану і воістину титанічну і героїчну діяльність такої особи, як Юрій Бойко, яка все своє життя присвятила найблагороднішій ідеї – ідеї визволення української нації з- під ярма, ідеї відстоювання і поширення української духовності, української культури у загальноєвропейських культурних процесах…»[7-с.234]

Політичні погляди  Юрій Бойко – Блохина формувалися в дуже непростий період, період який розпочався піднесенням розвитку української культури у всіх її аспектах ( так звана «українізація»)  і закінчився масовими репресіями проти інтелігенції, в тому  числі і української.  Ще в ранні роки Юрій Блохин вибрав свій ідеал в житті. Він згадує: «Дуже ра­но, ще в 14 років, довідався я, що я «націоналіст» [4-с.7].  Юрія Блохина вважають теоретиком, ідеологом, творцем української націоналістичної концепції, а саме націократичного аспекту у контексті державотворчого процесу. Націократія не стоїть ні в якій суперечності з демократією, навпаки вона бере найкращі елементи демократії. Націократія означає панування нації, тобто на українській землі повинна панувати українська нація. [1-с.12] Свої політичні вподобання він окреслив в книзі «Шлях нації», де розглядаються такі питання: філософсько - світоглядні засади українського націоналізму, нація, більшовизм і Україна, німецька окупація і боротьба під проводом ОУН, націократія.

Вступ Юрія Блохина до ОУН є цілком логічним кроком, адже він з самого дитинства усвідомлював себе націоналістом і палким прихильником всього українського. Після початку Великої вітчизняної війни перед Юрієм постала проблема: що далі робити? Можливо, що війна принесе такі умови, де можна буде використати шанси для поновлення Української Держави. А тому він переховується від мобілізації навійну. Та раптом у центрі міста замайоріли українські національні прапори. Юрій йшов по вул. Сумській і в натовпі старався знайти знайомі обличчя, щоб хоч щось довідатися від них. Вже ходила чутка про ство­рення міської управи, про боротьбу українців проти росіян, які хочуть очолити міську управу. По вулицях були розклеєні великі оголошення, в яких зазначалося, що всі євреї повинні зібратися на збірний пункт. Ті, які не підпорядкуються цьому, негайно будуть розстріляні. Оголошення було надруковано як німецькою, так і спотвореною українською мовами. У Юрія майнула думка «Расизм нацистів не є вигадкою, а реальною дійсністю».

Шлях завів Ю. Блохина у міську у праву, опановану українськими інтелігентами. Творилися різні відділи, що мали охопити всі ділянки міського життя. І шлях Юрія до кабінету інженера Кононенка був вступом його в Організацію Українських Націоналістів (ОУН) під проводом полковника Андрія Мельника(восени  1941 р.).

Присягу на вірність Україні й ОУН прийняв Юрій Блохин таємно у міській управі. Юрію стало відомо, що в приміщенні театру «Бе­резіль» відбудуться збори української інтелігенції. Прийшов туди і Юрій. На сцену вийшов військовий в німецькій уніформі і звернувся до присутніх з промовою українською мовою. Він закликав укр. інтелігенцію організовувати громадське життя і трактувати німців не як завойовників, а як ворогів більшовизму. Такий виступ був дуже небезпечним.[4 с.-34]

Юрія Блохина  ОУН направила  до газети «Нова Україна», де на нього чекало відповідальне завдання – орієнтувати харків’ян в даній кризовій ситуації, розвіювати надію на більшовиків та німецьких загарбників, поширювати та підносити віру в український націоналізм. Так з'явилися  статті, які переповняв патріотизм та полум’яний дух. Коли Юрій Бойко –Блохин писав статтю про День соборності України (22 січня 1918р.), при лоєвій свічці, відчувавши голод та с пухлість тіла його головною метою було лише  одне - «Харків має згадати відродження української держави, київські бої, свято проголошення ІV універсалу». [7 с.-22]

«Написано з вогником» - промовив редактор літературного відділу газети «Нова Україна»  А. Любченко і десятки тисяч примірників, на другий день розлетілися по вулицям міста.

Хворого Любченка довелося замінити Юрію Бойко- Блохину, він отримав повагу і підтримку серед керівництва ОУН. Біля столу Юрія стояв кошик, у який новий редактор відділу вкидав всі вірші на честь Гітлера і всі йому похвали. Натомість друкарська машинка виносила все нові і нові статті. Зважаючи на близькість фронту тематика статей носила все більш жорсткіший характер, так з'явилися статті: «І. Франко у боротьбі з марксизмом »(1942 р.-№ 5) , «Українська література в боротьбі з більшовизмом » (1942р.), «М. Хвильовий», «Гетьман П. Дорошенко» та ін.

Після осінньо – зимової поразки німців під Сталінградом фронт наближався до Харкова. В січні 1943 року було ясно, що розконспірованим націоналістам треба відходити у глиб України. Спочатку – Київ, далі – Вінниця. Скрізь тяжка і активна праця у підпіллі. Ю. Бойка вимагають у Львові, звідки Наддніпрянським підпіллям керує Олег Ольжич.

Юрій Бойко згадує: « Знайомство з О. Ольжичем залишилось для мене не забутнім на завжди. Під час першої розмови я ще не знав з ким я говорю. Ми блукали в двох по Підзамчю, я звітував про мою організаційну працю на Харківщині та в інших осередках Східної України. Раптом Ольжич запитав як сприймає східно - український читач брошури Кардаша, я відповів, що ці речі не повністю доходять до свідомості людей, які перебули совєтчину – люди не мають розуміння до того широкого пафосу, яким променяться писання Кардаша; вони потребують ґрунтовної соціологічної мотивації основних істин українського націоналізму, суворого наукового підходу, сукупності історичних фактів. Це Ольжича, напевно,  хвилювало, червоні плями виступили на його делікатному обличчі. Незабаром я довідався, що Кардаш – це сам Ольжич.»[8 с.-32]      

Для маскування своєї політичної діяльності Ю.Блохин змушений був скривати своє справжнє прізвище під різними псевдонімами: Миколаївець, Зорич, Очко, Павленко, Бойко. Останнє закріпилося за ним і в післявоєнні роки  у наукових працях, навіть у офіційних реєстрах Мюнхенського Людвіг- Максиміліянс університету – проф. Ю. Бойко- Блохин.

Юрію Блохину ОУН заборонила виступати науковими доповідями у Львові. Передбачалося , що скоро заарештують членів Проводу Українських Націоналістів і тоді життя змусить його стати на зміну заарештованим. Це був час, коли всі визначні науковці зі Східної України втішалися можливостями  демонструвати свої наукові доробки. Ю. Бойко, який став тоді професором театрального інституту  У Львові, розумів, що національна справа вимагає від нього залишатися в тіні.

Саме тоді він написав для підпілля книгу «Ідея і чин», критику теоретичних підвалин діалектично – історичного матеріалізму, виклавши своє розуміння української історіософії, показавши антропологічну і духовну  відмінність російського та українського типів людини та боротьбу України проти російського імперіалізму, накреслив історію українського націоналістичного руху, висвітлив боротьбу українського руху з Гітлером, подав нарис програмних завдань ОУН. Книжка послужила виховним матеріалом для пропаганди національної ідеї в умовах радянської дійсності.[2 с.-17] Один її примірник чудом опинився в еміграції. В 1992 році ця книжка з'явилася повним виданням у Києві під назвою «Шлях нації».

Уже завдяки першому виданню цієї праці ім'я Юрія Бойко- Блохина стало відомим В Україні. Коли закінчувалася війна Ю. Блохин не міг залишитись на Батьківщині, бо радянські спецслужби знали про його націоналістичну діяльність і тому він належав до тих людей, які повинні бути знищеними, а їх імена взагалі викреслені з сторінок історії.

За три тижні до закінчення війни Юрій Бойко- Блохин переїхав з родиною до Мюнхену, де і продовжив свою боротьбу за українську національну ідею.

Таким чином, вступ Юрія Бойко- Блохина до організації українських націоналістів ознаменував нову сторінку в його житті, пов’язану з активною роботою в українському підпіллі, наукове осмислення майбутнього України та подальшого розвитку українського націоналізму. Діяльність Юрія Блохина в лавах ОУН на території України тривала близько 4 років, а от закордонний період діяльності в ОУН тривав близько 40 років. Навіть закордоном Юрій Блохин продовжував активно боротися за українську національну ідею і за визнання української нації.     

Список джерел та  літератури:

1. Бойко Ю. Проблеми історіософії українського націоналізму. На чужині. – 1950 р.
2. Бойко Ю. Шлях нації. – Париж – Київ – Львів, 1992 р.
3. Бойко Ю.Вибране-Том І. – Мюнхен: Логос, 1971р.
4. Бойко Ю.Вибране-Том ІІ. – Мюнхен: Українське видавництво, 1974р.
5. Тетерина Д. Вибрані твори в шести томах. – Том ІV : Філософія, історія, літературознавство. – Мюнхен; Київ: Поліграфічний центр «Фоліант», 2004 р.
6. Тетерина Д. Діяльність Ю. Бойка – Блохина на тлі подій в ОУН (1960 – 1993 р.р.). Том ІІІ. – К.: Видавництво «Акварель», 1999 р.
7. Тетерина Д. Життя і творчість Юрія Бойка – Блохина(до 70- річчя діяльності).- К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1998 р.
8. Тетерина Д. Короткі штрихи історії ОУН та політичної діяльності Юрія Бойка – Блохина(до 70 – річчя ОУН та 90 – річчя з дня народження Ю. Бойка – Блохина   ). Том ІІ. Мюнхен – Київ,1999 р.