РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ, ЙОГО ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Економічна криза, яка розпочалася наприкінці 2008 р. призвела до загострення ситуації на ринку праці. Однією з найбільш серйозних проблем є скорочення обсягів зайнятості та зростання безробіття населення.

Напередодні кризи Україна мала низькі порівняно з країнами Євросоюзу та СНД показники рівня зайнятості, але вирізнялась зростанням зайнятості та скороченням безробіття. Проаналізуємо основні показники ринку праці у передкризовий період 2000-2008 рр. Так, чисельність економічно активного населення за ці роки знизилась зі 21150,7 до 20321,6 тис. осіб або на 2,1% тобто мала стійку тенденцію зниження. Численність зайнятого населення зросло з 18520,7 до 19251,7 тис. осіб або на 2,8%, тобто мала усталене зростання, а у 2009 р. знизилась до 18365,0 тис. осіб і зменшилась порівняно з 2008 р. на 2,8%. Чисельність безробітних скоротилася з 2630,0 до 1424,0 тис. осіб, а рівень безробіття скоротився з 12,4% до 6,9%, а у 2009 р. рівень безробіття піднявся до 9,6%, у центрах зайнятості було зареєстровано 1956,6 тис. безробітних. З кінця 2008 р., з моменту кризи ситуація на ринку праці змінюється – чисельність зайнятого населення зменшується, а рівень безробіття зростає.

Криза, почала проявлятися на ринку праці України з жовтня 2008 p. Зростання попиту на працівників практично в усіх сферах економічної діяльності та в кожному регіоні змінився на стрімке його скорочення та динамічне зростання реєстрації незайнятих громадян у державній службі зайнятості. Посилився дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили. Упродовж перших трьох кризо­вих місяців 2008 р. попит на робочу силу скоротився утричі, найбільшою мірою – у промислових регіонах – Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Харківській областях.

У 2009 p. кількість безробітних зросла порівняно з 2008 р. на 532 тис. осіб, з них: серед міського населення – на 429 тис. осіб, серед сільського – на 103 тис. осіб [2].

Вплив кризи на український ринок праці найбільшою мірою проявився у промисловості, будівництві, банківській сфері, у фірмах, які займаються обслуговуванням населення та посередницьких організаціях. Саме тут відбулася найбільша звільненість працівників, переведення на роботи у режимі неповного робочого часу, відправлення в адміністративні відпустки, невчасна виплата заробітної плати тощо.

У листопаді-грудні 2008 р. були зафіксовані найвищі за останні п'ять років обсяги реєстрації безробітних жителів сільської місцевості, у тому числі працівників сільського господарства. Третину незайнятих громадян, що перебували на кінець 2008 р. на обліку в центрах зайнятості, становили колишні працівники сільського господарства, мисливства, лісового господарства. Певна частина громадян України зареєструвалися в центрах зайнятості як безробітні, сподіваючись на отримання допомоги по безробіттю у зв'язку з падінням платоспро­можності та наявністю заборгованості перед банками за отримані позички. Серед безробітних кожен шостий до звернення в центр зайнятості більше року не працював, а кожен п'ятий не мав професії або спеціальності.

Найбільшими обсяги безробіття в Україні у 2009 р. були у міських поселеннях (1456,8 тис. осіб). Вони майже втричі перевищували чисельність безробітних сільської місцевості. Рівень безробіття серед економічно активного населення у віці 15-70 років у містах склав 9,6% проти 7,2% на селі. Частіше не мали роботи та активно її шукали чоловіки. Чисельність безробітних чоловіків у 1,5 рази перевищувала чисельність шукачів роботи серед жінок.

Найбільш суттєво від наслідків світової кризи, як і в усьому світі, постраждала молодь, особливо юнаки. Серед молоді у віці 15-24 роки кожен шостий – безробітний. Труднощі у працевлаштуванні молодь відчуває в зв’язку з тим, що має найменшу конкурентоздатність на ринку праці в зв'язку з недостатньою профорієнтацією, низьким рівнем професійної підготовки і відсутністю досвіду практичної роботи.

На основі проведеного соціологічного опиту, можна зробити такі висновки: тільки до 10% молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, поповнює сферу матеріального виробництва, до 30% сферу фінансової, посередницької і торгової діяльності, до 15% поповнюють сферу нерегламентованої зайнятості і приблизно 20% стає на шлях неробства, алкоголізму, наркоманії, проституції, шахрайства, інші попадають в обслуговуючі і силові структури держави. Такий розподіл зайнятості серед молоді, яка уперше приступає до трудової діяльності, являє собою істотну державну проблему [4].

У регіональному розрізі найбільші обсяги безробіття спостерігалися у промислово-розвинених регіонах – Донецькій (205,6 тис. осіб), Дніпропетров­ській (129,4 тис. осіб), Харківській (105,5 тис. осіб) та Львівській (100,5 тис. осіб) областях. Найвища концентрація безробітних або частка тих, хто не мав роботи, активно її шукав та був готовий приступити до роботи, залишалася у Рівненській області (рівень безробіття – 12,7%), Тернопільській (11,3%), Сумській (11,1%), Чернігівській (11,1%), Черкаській (10,8%) областях. Найнижчим рівень безробіття був у м. Києві (6,5%), м. Севастополі (6,7%), Одеській області (6,8%), АР Крим (6,8%) [3].

Динаміка зареєстрованого безробіття в Україні у 2009 р. характеризувалась наступними тенденціями. Упродовж року структура незайнятих громадян за професійно-кваліфікаційним складом динамічно змінювалась. Порівняно з докризовим періодом 2008 р. значно зросли обсяги зареєстрованих безробітних з числа професіоналів, фахівців, особливо кваліфікованих робітників з інструментом. Серед незайнятих осіб, які перебували на обліку в службі зайнятості, суттєво збільшилась питома вага громадян з повною вищою, базовою, неповною вищою та професійно-технічною освітою за рахунок зменшення на 6 в. п. частки громадян з повною загальною середньою освітою.

Найбільший дисбаланс між попитом та пропозицією на робочу силу за професійним складом був зафіксований державною службою зайнятості серед керівників малих підприємств, менеджерів підприємств, технічних службовців, пов'язаних з інформацією, а також кваліфікованих робітників з інструментом, робітників у галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування, робітників, що обслуговують промислове устаткування, машини, а також складальників машин. Чисельність незайнятих осіб – представників найпростіших професій у 9 разів перевищувала попит на них, що свідчить про скорочення потреби підприємств у цій категорії працівників, а також оптимізацію чисельності працюючих на підприємствах саме за рахунок скорочення представників цієї категорії. У цей же період третина світових компаній-роботодавців, навпаки відчували дефіцит при підборі кваліфікованих працівників

Заходи державного регулювання безробіття у період кризи визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу фінансової кризи на сферу зайнятості населення» № 799 від 25 грудня 2008 р. та запроваджені з 13 січня 2009 р. [1]. Під їх впливом, починаючи з 1 кварталу 2009 p., на ринку праці з'явилися позитивні тенденції щодо зростання обсягів і рівня зайнятості зменшення безробіття.

Значно зменшились обсяги зайнятості в режимі скороченого робочого дня, утричі менше працівників перебувають в адміністративних відпустках. Саме застосування гнучких форм зайнятості у режимі скороченого робочого дня сприяло гальмуванню безробіття, недопущенню масових звільнень на бюджетоутворюючих підприємствах різних видів економічної діяльності, збереженню їх трудового потенціалу. Це – міжнародний досвід, накопичений багатьма країнами, застосування якого дозволило зберегти в Україні понад 1 млн. робочих місць, на яких працюють понад 10% загальної кількості кваліфікованих працівників [4].

Особливістю економічної кризи в Україні є більш глибоке ніж у розвинених країнах світу падіння виробництва. більш застарілі виробничі фонди, застаріла та інфляційна структура економіки, більш низькі доходи населення, не достатньо розвинений внутрішній ринок.

Боротьба з безробіттям одна з найважливіших соціальних проблем, яка стоїть перед країною. До традиційних методів вирішення проблеми безробіття слід віднести: створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими; дотації на створення робочих місць та пільги при найманні; допомога малому та середньому бізнесу; перенавчання або підвищення кваліфікації; державне інвестування у виробництва, організація суспільних робіт тощо.

Економічна криза, яка охопила усі сфери життя українського суспільства робить традиційні методи мало ефективними. Ефективність політики зайнятості тісно зв’язана з економічною політикою держави, яка повинна пожвавлювати ділову активність одночасно зі скороченням інфляції, структурною перебудовою економіки, заміною фізично і морально застарілих виробничих фондів для підвищення ефективності їх використання.

Вихід із кризи можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи України і модернізації виробничого потенціалу суспільства.

Література:

1. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу фінансової кризи на сферу зайнятості населення» № 799 від 25 грудня 2008 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парл. вид-во, 2008. – 38 с.

2. Доповідь Генерального директора МОП Хуана Сомавия «Преодоление глобального кризиса в отношении рабочих мест. Восстановление зкономики на основе мер по обеспечению достойного труда» (Женева, 2009 p.)

3. Корчун М. Шляхи підвищення економічної активності та зайнятості молоді на ринку праці України / Корчун М. // Україна: аспекти праці. – 2008. –№3. – С. 35-39.

4. Режим доступа: Ринок праці України // ukrstat.gov.ua.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Титар О.О.