до питання про державного регулювання зайнятості сільського населення

Проблема безробіття населення, яке збільшилось в Україні у кризовий період стоїть дуже гостро. У соціальній сфері досі залишаються значні труднощі з працевлаштування населення в сільській місцевості. Особливо ця тенденція простежується, коли під час економічної кризи підприємства ставали банкрутами або зменшували свої виробничі потужності. Значна кількість сільського населення потерпала від масових звільнень, частину трудового колективу підприємств відправляли в неоплачувану відпустку на невизначений період або звільняли через реорганізацію підприємств. Тому важливість державного регулювання зайнятості сільського населення не викликає сумнівів.

Теорія зайнятості пройшла довгий шлях еволюційного розвитку й характеризується різноманіттям концептуальних підходів, методів і інструментарію досліджень. Класична теорія зайнятості представлена в працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі ресурсів робочої сили. Вони стверджували, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою – політика невтручання держави. Держава, впливаючи на сукупний попит у бік його збільшення, сприяє збільшенню попиту на працю, що приводить до збільшення зайнятості та зниження безробіття. У рамках кейнсіанської концепції на зайнятість впливає не тільки сукупний попит, а й те, як розподіляється збільшення загального попиту між різними галузями, тобто структура сукупного попиту. Ефективний засіб забезпечення достатнього рівня зайнятості – це розширення інвестиційної діяльності держави, забезпечення оптимальних розмірів інвестицій з урахуванням конкретних умов економічного розвитку. Кейнсіанська модель ґрунтується на державному втручанні в управління макроекономічними процесами, а механізм її реалізації базується на закономірностях і явищах психологічного характеру (схильність до споживання, схильність до заощадження, спонукання до інвестицій), а також на мультиплікативному зв’язку між головними економічними показниками. За твердженням Ж.Б. Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит.

Кожен виробник зацікавлений в успішній діяльності інших, оскільки вона формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства тощо. У ринковій економіці на ринку праці суб’єктами виступають працедавці та працівники. В ролі роботодавця на державних підприємствах виступає держава. Через органи виконавчої влади за програмами забезпечення зайнятості здійснюється державне регулювання зайнятості. В економічно несприятливих сферах знижуючи соціальну напруженість державна програма зайнятості створює робочі місця. Розробка програм зайнятості на всіх рівнях здійснюється органами державної служби зайнятості із залученням органів статистики, податкової служби, банківських установ [1, с. 55].

Програмні заходи щодо зайнятості населення повинні охоплювати всі напрями економічної політики зайнятості населення та ринку праці. Слід зауважити, що проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги. Так, в Україні вперше у 1991 р. з прийняттям Закону “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ законодавчо визначається поняття “безробіття”. Згідно із чинним законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять уперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні стати до праці. До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, належать особи, що не мають роботи, шукають роботу й в установленому порядку набули офіційного статусу безробітного в органах державної служби зайнятості.

Слід зазначити, що нинішні проблеми зайнятості зумовлені також тим, що в Україні недовикористовується внутрішній потенціал розвитку, особливо потенціал людських ресурсів, що є ознакою зниження якості зайнятості населення. Ще в недалекому минулому питання сільського безробіття були малодослідженими. Та на сьогодні це актуальна проблема як для мешканців села, так і для служби зайнятості. Проблема зайнятості сільського населення залишається однією з найгостріших в Україні, зумовлюючи негаразди в соціально-економічному становищі селян та неблагополучну, зокрема й криміногенну, ситуацію в селах [3].

Безробіття – це складне соціально-економічне явище, суть якого полягає в невідповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці, у результаті чого частка працездатного населення немає постійної роботи (трудового заробітку), поповнюючи резервну “армію праці” [1, с. 68].

Зменшенню безробіття в сільській місцевості сприяє розвиток малого та середнього бізнесу й у результаті забезпечує створення нових робочих місць. Дуже висока напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. Рівень безробіття в Україні на сучасному етапі значно відрізняється від загальносвітових показників. На сьогодні в сільському господарстві значно зменшилась кількість зайнятих у селянських фермерських господарствах, що призвело їх до несприятливих умов життя. Селянські фермерські господарства перебувають у приватній власності, що майже не впливає на чисельність зайнятих, оскільки більшість з них у стані вимушеної неповної зайнятості та має значну заборгованість по заробітній платі. Для більшості жителів сіл характерний досить високий рівень самозайнятості. Майже кожна сільська родина має близько 2–6 га земельних паїв, отриманих при реформуванні сільськогосподарських підприємствах, для ведення особистого підсобного господарства; вирощує домашню живність і має від цього прибуток. Також селяни можуть займатися власним бізнесом в особистому приватному фермерському господарстві, але за відсутності інфраструктури це не дає їм можливості розвиватися. З метою розв’язання проблеми зайнятості в інтересах людини шляхом започаткування нею власного бізнесу, відповідно до програми зайнятості, здійснено заходи щодо розширення можливостей створення в сільській місцевості додаткових робочих місць і працевлаштування на них незайнятих сільських громадян, надання матеріального забезпечення, що є найбільш інтегрованим показником результативності соціально орієнтованої економіки, оскільки, з одного боку, поєднує можливості людини своєю працею забезпечувати собі і своїй сім’ї гідне існування, а з іншого – сприяє зростанню ефективності суспільного виробництва та досягненню макроекономічної стабільності [3].

У більшості заходів особливе місце належить державним службам і фондам сприяння зайнятості. Державна політика зайнятості населення залежить від економічних реформ та розвитку країни. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних. Одним із завдань соціально-орієнтованої економіки держави в ринковому господарстві є діяльність із соціального захисту суспільства. Найважливішим напрямом діяльності є регулювання зайнятості та стимулювання висококваліфікованої й продуктивної праці і, як наслідок, збільшення національного доходу.

Існують проблеми, пов’язані з регулюванням зайнятості й забезпечення соціального захисту населення, серед яких: нестабільність на ринку праці і неможливість охопити соціальним захистом усі верстви населення через відсутність нормативно-законодавчої бази й інших правових актів.

Неспроможність механізму ринкового саморегулювання подолати чи хоча б послабити економічну кризу в Україні, забезпечити рівномірний розвиток регіонів, справедливий розподіл національного доходу, пропорційний та планомірний розвиток економіки, розвиток інфраструктури, виробництво товарів, усунути або послабити безробіття та інші вади значно посилює роль держави в економіці.

У сучасних економічних умовах складною залишається ситуація на ринку праці, актуальним є його правове забезпечення, поліпшення якості робочих місць, організації повномасштабної сервісної служби для роботи з кадрами та роль управління трудовими ресурсами на державному рівні.

 

Література:

1. Економіка праці: навч. посіб. / [Є.П. Михайлов, А.В. Мерзляк, М.Х. Корецький, Г.О. Михайлова]; під ред. Є.П. Михайлова. – Д. : Наука і освіта, 2001. – 228 с.

2. Закону «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. №803-ХІІ

3. Економічна активність населення України 2005: стат. зб. / Дежкомстат України. – К., 2005. – с. 51