ЕКОНОМІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ, ЇЇ ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Криза – одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей. Проаналізуємо динаміку розвитку України за 20 років незалежності.

На момент проголошення Акту про незалежність Україна володіла всім необхідним (загальним обсягом природних ресурсів, науковим та виробничим потенціалом, високоякісними трудовими ресурсами) для перетворення в одну з високорозвинених багатих держав миру.

Однак непродумана й малоефективна політика законодавчої й виконавчої влади в період 1991-1999 рр. призвела до катастрофічних наслідків: ВВП мав стійку щорічну тенденцію до зниження (рис.1). В 1999 р. ВВП досяг свого історичного мінімуму – 40,8% у порівнянні з 1990 р.

Як видно з рис.1 на відміну від класичної схеми кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, має місце не криза надвиробництва, а криза недовироблення. Тривалість фази падіння в західних країнах становила від 0,5 до 1,5 років, в Україні вона тривала 10 років. Глибина падіння ВВП і промислового виробництва в країнах Заходу навіть у післявоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила більше 50% [1].

До такого положення привели наступні причини.

У Радянському Союзі держава повністю монополізувала економіку й базувала її на постійному дефіциті засобів виробництва для цивільних галузей господарства й предметів споживання. Це закономірно приводило до кризи недовироблення.

Рис. 1. Динаміка ВВП України за період 1991-2009 рр.

Негативну роль зіграла орієнтація радянської економіки на переважно екстенсивний шлях розвитку, коли приріст обсягів національного виробництва забезпечується головним чином за рахунок залучення додаткових ресурсів. Коли екстенсивний шлях розвитку економіки став вичерпувати свої можливості, темпи росту національного доходу стали падати. Цей процес триває в країні із середини 1970-х років, але особливо гостро він проявився в 1990-х роках.

Важливою причиною були суб'єктивні помилки в політиці уряду. Наприклад, у другій половині 1980-х – на початку 1990-х років політика уряду була спрямована на підвищення матеріального стимулювання й розширення соціальних виплат населенню. Але при цьому не враховувався реальний стан економіки. Так, тільки в 1990 р. грошові виплати населенню збільшилися на 17%, у той час як обсяг національного виробництва зменшився на 4%. Це призвело до порушення закону грошового обігу й підсилило так званий "грошовий навіс" в економіці, наслідком чого стала інфляція й зниження реальних доходів населення. У наступні роки були допущені серйозні помилки в проведенні політики лібералізації цін, приватизації державної власності, придушенні інфляції винятково монетарними методами й ін.

Якщо на Заході під час економічних криз держава різко підсилює регулюючий вплив на попит та пропозицію, то в нашій країні, особливо в 1992-1994 рр., уряд усунувся від активної протидії спаду вітчизняного виробництва. Ставка робилася на стихійний ринок, але цей розрахунок себе не виправдав.

Внаслідок приходу до влади нових політиків державний курс різко змінився – транзитивний період закінчився й відбувся перехід до ринкових відносин: в 1999 р. падіння ВВП зупинилося, починаючи з 2000 по 2008 р., економіка України характеризувалася високими темпами росту, низьким дефіцитом бюджету, невеликою інфляцією, поліпшенням платіжного балансу.

Однак, незважаючи на ріст, ВВП в 2008 р. становив усього лише 74,2% від ВВП 1990 р., тобто за двадцять років незалежності Україні не вдалося досягти економічного рівня розвитку УРСР.

В 2008 р. розгорілася світова фінансово-економічна криза. Основними причинами сучасної кризи в Україні слід вважати:

недостатній рівень розвитку економіки і внутрішнього ринку;

недосконалу і відсталу структуру економіки (переважання сировинного виробництва);

технологічне відставання на цілу епоху;

високу спрацьованість устаткування і як наслідок низьку конкурентоспроможність продукції.

Про глибину падіння української економіки говорять такі дані: ВВП 2009 р. знизився на 14,4% відносно ВВП 2008 р.; індекс промислового виробництва у 2009 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року знизився до 68,1%, обсяги будівництва – до 44,2%, експорту – до 55,9%, імпорту товарів – до 48%. Економічний спад виявився найбільшим серед країн СНД та Європи [2].

Антикризові заходи уряду були спрямовані на пожвавлення ділової активності одночасно зі скороченням інфляції, структурну перебуду економіки, заміну фізично і морально застарілих виробничих фондів та підвищення ефективності їх використання. Вони призвели до незначного поліпшення економічного стану в країні. Так, у 2010 р. приріст ВВП склав 4,2% порівняно з 2009 р. Реформування економіки України триває.

Література:

1. Сивульський М.І. Національні особливості фінансової кризи / Сивульський М.І. // Фінанси України. – №7. – 2009. – С. 6-12.

2. Чухно A. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання / Чухно A. // Економіка України. – № 2. – 2010. – С. 4-18.

3. http://www.ukrstat.gov.ua [Електронний ресурс].

Науковий керівник: к.е.н., доц. Титар Ольга Олександрівна