ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ І АУДИТУ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ

Однією з головних причин виникнення суперечностей між бухгалтерським та податковим обліком амортизації основних засобів є недосконалість, суперечливість законодавчої бази. Законодавча база, яка складається з нормативів та правил, що регулюють як діяльність усього підприємства, так і окремі її компоненти, є важелем, на який спирається вся методологія обліку. Тому вона має створювати об’єктивні і безперечні умови логічного розв’язання будь-яких проблем, що виникають при здійсненні діяльності підприємства.

Пошук шляхів зменшення витрат підприємства, визначення резервів зниження собівартості виготовленої продукції та правильність розрахунку прибутку до оподаткування – все це і багато іншого стає причиною не можливого без правильного і раціонального розрахунку витратної частини, пов’язаної з амортизацією основних засобів. Досліджуючи суть суперечностей, які виникають між податковим і бухгалтерським обліком амортизації основних засобів значна увага приділяється операціям, пов’язаним із списанням, ліквідацією основних засобів, відповідністю строку використання, методами нарахування тощо.

Враховуючи ці суперечності, виникає необхідність у розв’язанні і є основними причинами для удосконалення, шляхом внесення відповідних змін у законодавчу базу що регулює основні аспекти податкового обліку основних засобів і методику розрахунку амортизаційних відрахувань суть яких полягає в тому, що:

1. Нелогічним є те, що при списанні основних засобів з балансу підприємства, ліквідації їх у бухгалтерському обліку автоматично відбувається відшкодування витрат на їх експлуатацію, а в податковому обліку не відбувається відображення цієї операції. Це спричиняє невідповідність строку використання основних засобів.

Таким чином, у бухгалтерському обліку основних засобів спостерігається чіткий взаємозв’язок між введенням основного засобу, його використанням, нарахуванням зносу, строком використання і припиненням його діяльності. Усі ці події відображаються відповідними проводками на окрему дату.

У податковому обліку існує чітке відображення придбання основних засобів, не відображаються операції з їх списання, ліквідації а строк використання йде в розріз із строком використатися основного засобу в бухгалтерському.

2. Виникають проблеми невідповідностей й при списанні основних засобів. Коли в бухгалтерському обліку об’єкт перестає існувати, в податковому він амортизується, збільшує валові витрати до того моменту, коли його балансова вартість не буде дорівнювати нулю. Але ж як можуть виникати валові витрати по об’єкту основного засобу, коли він уже не використовується в діяльності, це просто не логічно.

3. Ще один недолік податкового обліку полягає в тому, що законодавство не зобов’язує вести пооб’єктний облік основних засобів для розрахунку амортизації, що відноситься на валові витрати. Балансову вартість основних засобів визначають не для конкретного об’єкта, а для групи.

В бухгалтерському обліку основні засоби розділяються за відповідними субрахунку залежно від їх призначення на виробничі та невиробничі. У податковому обліку основні засоби, що використовуються в діяльності підприємства в невиробничій сфері, не включаються до валових витрат підприємства та на них не нараховують амортизацію.

Щоб уникнути проблем з визначення виробничого призначення основних засобів на підприємствах, слід зробити обов’язковим документальне затвердження сфери виконання основних засобів у господарській діяльності підприємства. Документальне затвердження сфери використання основного засобу дасть підприємству змогу уникнути проблем при перевірці правильності обліку амортизації основних засобів податковими органами.

Виходячи з вищесказаного, найбільш раціональним для усунення перелічених негативних чинників буде рішення, яке дасть змогу обліковувати витрати у бухгалтерському та податковому обліку ідентично.

Слід зазначити, що аналіз останніх наукових публікацій свідчить про акцентування уваги провідних вітчизняних фахівців переважно на дослідженні основних аспектів амортизаційної політики.

Так, Л. Бабич вважає, що увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв’язку з необхідністю проведення податкової реформи [3, с. 43]. Одну з головних проблем сучасної амортизаційної політики вона вбачає у нецільовому використані підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти.

А от М. Дем’яненко пропонує уніфіковану податкову і обліково-аналітичну системи так, щоб у другу систему включити додаткові фіскальні функції [5, с. 12]. А взагалі автор пропонує залишити ці дві системи, які він називає «податковий та бухгалтерський облік».

В умовах ринкової економіки з’являються нові складові обліково-аналітичної системи, що задовольняють потреби користувачів і сприяють ефективному управлінню амортизацією. Однак і досі податкові норми амортизації є незадовільними, що спричинило відсутність у багатьох підприємств грошей на своєчасне поновлення основних засобів та потребує додаткових витрат на проведення відповідних арифметичних розрахунків. У ринкових умовах господарювання амортизаційна політика держави має мотивувати інвестиційну діяльність підприємств.

З метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включають до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилює технологічне відставання української економіки. Проти такої пропозиції можливі заперечення з боку платників податку на прибуток, насамперед підприємств гірничо-металургійного комплексу, які звикли витрати на поліпшення основних фондів включати до складу валових витрат у повному обсязі.

Для подолання наявних негативних тенденцій у амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинутих країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути віддано сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього середовища тощо. Реалізація такого заходу сприятиме технічному та технологічному переоснащенню виробництва, скороченню технологічного відставання України. Оскільки через диференціацію норм амортизації уряд може ефективно впливати на формування попиту на основні засоби та відповідно регулювати макроекономічні пропозиції, доцільно опрацювати питання оптимізації розміру ставок норм амортизації для найважливіших видів продукції. Обгрунтування норм амортизації для вищезазначених видів основних засобів має стати предметом подальших досліджень.

Отже, використання на практиці внесених пропозицій дає змогу значно спростити роботу бухгалтерії та створити окремі засади побудови обліку в підприємствах України для досягнення зіставності даних з метою вирішення низки важливих економічних проблем. Викладені пропозиції, які стосуються досягнення уніфікації, важливі для спрощення роботи бухгалтерії в сучасних умовах господарювання та складання звітності, а також обліку відстрочених податкових активів та зобов’язань.

Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року №996-XIV // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – №14.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – №14.

3. Болховітова О.Ю. Амортизація як елемент розрахунку зведеного балансу фінансових ресурсів / Болховітова О.Ю. // Економіка і прогнозування. Науково-аналітичний журнал. – 2005. – №1. – С. 77-91.

4. Бутинець Ф.Ф. Інформаційні системи бухгалтерського обліку / Бутинець Ф.Ф. – Житомир: ПП «Рута», 2004. – 543 с.

5. Кулаковська Л.П. Організація і методика аудиту / Л.П. Кулаковська, Ю.П. Піча. – К., 2004. – 559 с.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор Калюга Є.В.