СУЧАСНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУТНІСТЬ

Сучасний менеджмент – особлива галузь знань і професійної підготовки керівників і спеціалістів у різних сферах діяльності. Ефективно управляти сучасним підприємством або його підрозділами не можливо без розуміння сутності й змісту менеджменту.

Терміни «управління» і «менеджмент» пов’язані між собою. «Управління» – це цілеспрямована дія на об’єкт, з метою зміни його стану або поведінки. Управляти можна технікою, технологією, ресурсами тощо. «Менеджмент» є складовим елементом управління, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колективи працівників або окремих виконавців, з метою досягнення поставлених цілей [1, с. 6; 3, с. 12; 4, с. 36].

Управління підприємством у наш час є дуже складною справою і потребує різносторонніх знань. Керівник (менеджер) має бути освіченою людиною в галузі виробництва, знати кон’юнктуру і динаміку ринку, володіти знаннями з технології і організації виробництва, економічних важелів ефективної діяльності підприємства.

Американський економіст Мінцберг виділяє такі види діяльності менеджерів: головний керівник; лідер; представник організації при зовнішніх контактах; підприємець, який удосконалює виробництво; ліквідатор порушень у діяльності організації та ін.

Менеджмент, як вид професійної діяльності, передбачає:

• орієнтацію фірми на потреби ринку і організацію виробництва тієї продукції (послуг), яка може задовольнити споживачів і принести фірмі передбачений прибуток;

• постійне намагання підвищити ефективність виробництва;

• самостійність прийняття управлінських рішень і відповідальність за їх ефективну реалізацію;

• використання новітньої техніки, технології, інформаційних систем управління та ін.

Практика управління така ж давня як існування людства. Джерела сучасного менеджменту знаходимо в діях Мойсея при виведенні ізраїльтян з Єгипту, Олександра Македонського – при управлінні військами та ін.

Як наука управління пройшло певний шлях у своєму розвитку [1, с. 10-26]. У ХХ ст. послідовно сформувалося кілька наукових шкіл менеджменту, серед яких найбільш відомі такі [6, с. 16]:

•  

  • Школа наукового управління (1885-1920 рр).

Засновником даної школи був Фредрік Тейлор.

У межах твердого раціоналізму він сформулював основні принципи системи управління індивідуальною працею робочих: детальне дослідження трудових процесів, нормування на основі безпосереднього вимірювання витрат робочого часу, за допомогою хронометражних спостережень; спеціальна система відрядної заробітної плати: методом відбору, навчання і тренування робочих; підвищення і розподіл відповідальності за наслідками роботи між менеджерами і робочими.

•  

  • Адміністративна (класична) школа управління (1920-1950 рр).

Її творця Анрі Файоля вважають батьком менеджменту. Він виклав принцип управління, визначив характерні види діяльності керівників – планування, організацію, керівництво, координацію і контроль.

Мають певний інтерес для сьогоднішньої практики такі принципи:

1. Кожному працівникові – делегування повноважень, достатні для того, щоб бути відповідальним за виконання роботи.

2. Інтереси організації переважають над інтересами індивіда.

3. Працівники отримують справедливу винагороду за свою працю.

4. Ініціатива заохочується.

5. Гармонія інтересу персоналу й організації забезпечує єдність зусиль, в єдності – сила.

Анрі Файоль при створенні своєї концепції почав кількісний, системний, ситуативний підходи.

•  

  • Школа людських стосунків (з 30-х років ХХ ст. до нашого часу).

Засновником цієї школи був американський соціолог та психолог Елтон Мейо.

Основні ідеї школи людських стосунків:

•  

  • управління є соціально-психологічний, а не економічний процес;

  • в основі управління знаходиться людина, яка має свої потреби, інтереси і мотивації;

  • продуктивність праці виконавця залежить не стільки від матеріальних, як від психологічних та соціальних факторів;

•  

  • Школа науки управління (кількісна школа).

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон , Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Л. Канторович та ін.

Головні характеристики школи: основна увага зосереджується на прийнятті рішень; критерієм діяльності є економічна ефективність; використання формалізованих методів і моделей в управлінні; використання комп’ютерів для обробки значного обсягу інформації; використання системного, процесного і ситуаційного підходів до управління.

Головною метою та сутністю менеджменту є цілеспрямований вплив на працівників чи окремого виконавця, з метою виконання поставлених завдань при раціональному використанні ресурсів, а також для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу.

В Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з одного соціокультурного середовища в інше, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави – практично неможливе і веде до негативних економічних і соціальних наслідків.

Головне завдання менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств повинні стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін [2, с. 25].

Тому найважливішим фактором успіху стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Отже, сучасний менеджменту, має особливе значення.

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки – виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду на вітчизняних підприємствах – одне з першочергових завдань.

По-друге, широкий вихід вітчизняних малих підприємств на ринки обумовлюють необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і, в першу чергу тих, котрі будуть зайняті в економічній сфері діяльності і пов’язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і практики менеджменту є обов’язковим.

Література:

1. Андрушків Б.М. Основи менеджменту / Б.М. Андрушкін, О.Є. Кузьмін. − Львів: Світ, 1995. – 296 с.

2. Бабаев Л.В. Малий бізнес. Ринок і суспільство / Бабаев Л.В. – М.: МП, 1992.

3. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи / Будзан Б. – К.: Основи, 2001. – 349 с.

4. Сладкевич В.П. Современный менеджмент (в схемах): Опорный конспект лекцій / В.П. Сладкевич, А.Д. Чернявский. – К.: МАУП, 2000. – 112 с.

5. Тарновська Н.П. Менеджмент: теорія та практика: підручник для вузів / Н.П. Тарновська, Р.М. Пушкар. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

6. Кузьмін О.Є. Теоретичні та практичні засади менеджменту: навч. посібн. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», «Інтелект-Захід», 2003. – 352 с.

7. Жигалов В.Т. Основи менеджменту і управлінської діяльності. Підручник / В.Т. Жигалов, Л.М. Шимановська. – К.: Вища школа, 1994.