ОСНОВНІ ВЕКТОРИ ТВОРЧИХ ПОШУКІВ ЯРОСЛАВА ЯРОСЛАВЕНКА В ЦАРИНІ МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ (І третина ХХ ст.)

Мистецький доробок Я. Ярославенка (справжнє прізвище Вінцковський (1880-1958) – інженер Львівської залізниці за професією, композитор за покликанням) охоплює майже всі музичні жанри: хоровий, камерно-вокальний, інструментальний. Він автор багаточисельних хорових та вокальних композицій, обробок народних пісень, інструментальних творів Досить вагоме місце у творчій спадщині композитора займають музично-драматичні твори, в яких знайшли відображення основні риси, притаманні індивідуальному стилю Я. Ярославенка.

Музично-сценічну спадщину композитора складають дві опери: «Відьма» і «Над Дніпром», оперети «Бабський бунт», «В чужій шкірі», «Дівча з лілеєю», «Вечірній гість». Окремим жанром визначає композитор музичний фарс на одну дію «Влодусь» на лібретто Ю. Шкрумеляка, який складається з чотирьох номерів. Я. Ярославенко також пише музику до драматичної вистави С.Черкасенка «Лісові чари» та до повісті М.Гоголя «Вій». Використовуючи мотиви відомих стрілецьких пісень Р. Купчинського, Нищаківського, Б. Лепкого, Я. Ярославенко у 1945 році створює жанрово оригінальну музично-балетну сценку «Ой, видно село» для мішаного хору, соло сопрано і фортепіано.

Музично-драматичні твори композитора тісно пов’язані з композиційно-стилістичними особливостями розвитку української опери у ХІХ столітті, а також з утвердженням реалістичних і демократичних напрямків у музичному мистецтві. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття гостро постає питання збереження національної культури, тому композитори у своїй творчості звернулися до масових форм музикування, серед яких важливу роль відіграв музичний театр. Взявши за основу принцип романтичного реалізму у музично-драматичних творах митці намагалися наблизитися до своєрідного духу українського народу, втілити його думки і мрії. Ретельно відбираючи сюжети для творів, композитори прагнули правдиво, без перебільшень відобразити героїчне минуле українського народу, його звичаї і побут, казки та легенди; намагалися передати внутрішній світ героїв, їх почуття і переживання, побутові, соціальні конфлікти; піднести високі почуття любові, вірності, поваги і з гострою сатирою висміяти ницість, зраду, дріб’язковість.

Основним джерелом для створення мелодики, образно-тематичних характеристик, основних принципів драматургії творів українських композиторів стає національний фольклор. Введення народної пісні в оперний жанр а також прагнення будувати свою творчість на народному грунті максимально наблизили митців до своїх слухачів. Це і позначилось на виборі жанрів. Незважаючи на впливи західно-європейського та російського музичного середовища, українські композитори розвивають традиційні форми народно-побутової опери, а також створюють нові жанрові різновиди.

Першим зверненням Я. Ярославенка до створення музично-сценічних творів була опера «Відьма», робота над якою розпочалася у 1915 році. Перебуваючи у Києві, на берегах Дніпра, він знайомиться з творчістю українських композиторів і захоплюється сюжетами з життя і побуту Наддніпрянської України. Особливе враження на митця справили твори М.Гоголя. Я. Ярославенко звертається до свого творчого друга С.Черкасенка, з проханням написати лібретто для опери під назвою «Відьма» за мотивами повісті М.Гоголя «Загублена грамота». Щоб зберегти своєрідний колорит літературного джерела, С.Черкасенко залишає незмінною образну характеристику основних героїв повісті, але, враховуючи особливості музично-сценічного жанру дещо скорочує сюжетну фабулу. (В окремих тогочасних періодичних виданнях ця опера має назву «В чарах кохання»). Робота над музикою тривала п’ять років. На початку 20-х років Я. Ярославенко створює окреміі музичні номери майбутньої опери «Відьма», які з успіхом звучали з концертної естради. Найбільше визнання отримав «Хор Русалок і Лісовиків».

Прем’єра опери відбулася в театрі «Української бесіди» у Львові 27 травня 1922 року. Режисером першої постановки був Й.Стадник, диригентом – Е.Барнич. Тогочасна критика по-різному відгукнулася на постановку. Але загальним недоліком було визначено невдале лібретто, що зумовило незначну популярність цього твору. Л.Білецький у місячнику «Театральне мистецтво» писав: «Авторови, як композиторови тих чисельних гарно опрацьованих хорових продукцій, які головно творять підставу «Відьми», не достає повного розуміння зі сценою, так як впрочім примітивне лібретто Черкасенка не має основних черт драматичности. Ярославенко, пізнати, вложив не мало праці і музичного хисту в свої композиції, та на сцені завдяки лібреттови це тільки цикль романтичних ліричних пісень, відспіваних гуртами, незвязаних собою ясним основним мотивом». Але, крім недоліків, рецензенти позитивно відзначали вдалу гру артистів: «солідно опрацювали свої ролі, особливо Стадникова (Марта-відьма), Гаєк (Гонивітер), Рубчак (Нечмиря), Крушельницький (Жид), Даньчак (Наймит) і др.» [ 1 ].

З рецензії, яка вміщена в газеті «Діло» довідуємося, що опера «Відьма» була поставлена також в Ужгороді 13 березня 1926 року [ 2 ].

Наступною спробою у створенні музично-сценічного жанру була робота над оперою «Над Дніпром». Перебуваючи у Києві, композитор під впливом яскравих вражень від золотоверхих соборів, мальовничих околиць міста, глибинних вод та дніпрових круч, а також спілкування з відомими представниками українського мистецтва, у 1919 році розпочав роботу над оперою, яку присвячує своїй дружині Євгенії. За задумом опера повинна була складатися з чотирьох дій, однак, композитором було написано тільки дві дії та розпочато – третю і з невідомих причин роботу було припинено.

Відомо, що на початку свого становлення українська опера виступала як народно-побутова пісенно-розмовна опера, точніше оперета. Ширше розкрити свій задум завдяки гнучкості цього жанру в якому поєднались риси побутової драми, етнографічної картини, соціальної сатири, лірики, романтики, героїки, гумору, сентименталізму, фантастики – приваблювало митців. Не втратила оперета своєї популярності і в період кінця XIX початку XX століття, але віддаючи данину часові вона збагатилась новими засобами та рисами які відображали особливості цієї епохи.

Я.Ярославенка зацікавив цей жанр, і до нього він звертається протягом усього творчого шляху. Митець створив оригінальний взірець оперети на одну дію «В чужій шкірі», яка за композиційною структурою, настроєм, музично-інтонаційним матеріалолм перегукується з оперою-хвилинкою «Ноктюрн» М.Лисенка. Лібретто для оперети написав Ю.Шкрумеляк, відомий на той час галицький письменник. Клавір музики до літературно-артистичної сценки «Розрада» («В чужій шкірі») містив п’ять музичних номерів.

У 1927 році у Львові Я.Ярославенко працює над романтично-ліричною оперетою «Дівча з лілеєю» на лібретто І.Зубенка, яка залишилася незакінченою.

Найбільш популярною і значимою у музично-драматичній творчості композитора стала оперета «Бабський бунт». Твір розкриває актуальну в усі часи тему боротьби з пияцтвом, яка своєрідно представлена у творі Я.Ярославенка. В основу сюжетної фабули взято комедію зі співами Р.Сурмача «Бабський бунт», яка була надрукована 1912 року у Львові. Однак, «галицько-кацапський макаронізм» [ 3 ], яким була написана комедія, не влаштовував Я.Ярославенка. Тому він звертається до С.Чарнецького і Я.Гординського з пропозицією переробити літературний текст – «ритміку, склад, сенс і т.п.». Результатом спільної праці стала оперета «Бабський бунт», яка завоювала чимало прихильників.

Твір витриманий у традиційному для української музично-драматичної творчості жанрі народно-побутової лірико-комічної оперети. Оперета складається з трьох дій і сімнадцяти номерів. (Перша дія – 7 номерів, друга – 6 номерів, третя дія – 4 номери).

Дія відбувається в селі на Підкарпаттю. Сюжет в опереті розгортається двома лініями. Перша зображає соціальний конфлікт який виник напередодні жнив - селяни відмовляються працювати на панському полі, доки не вижнуть свої ниви. Друга – втілює протест жінок проти споювання чоловіків у корчмі. Спільні проблеми об’єднують громаду і вона вирішує закрити шинок, відкривши натомість хату-читальню.

Прем’єра оперети відбулася 2 квітня 1921 року в Українському театрі у Львові під керівництвом Др.Нички і мала неабиякий успіх. В газеті «Український вістник» було надруковано позитивну рецензію С.Чарнецького [4].

З афіш, які зберігаються у архівах Львова, відомо, що постановки оперети «Бабський бунт» були неодноразово здійснені також у Сокалі та Микуличині протягом 1921-37 рр.

Отже у музично-драматичній спадщині Я. Ярославенка знайшли своє відображення основні жанрові різновиди музично-театрального мистецтва, що побутували у творчості композиторів-аматорів Галичини кінця ХІХ початку ХХ століття.

Література:

1. Театральне мистецтво. – Львів, 1922. – Ч.3-4

2. Діло. – Львів, 1926. – Ч.79

3. Я.Ярославенко. Бабський бунт. Народня оперета у 3-х діях. – Львів, Видання Торбана. – Ч.111

4. Український вістник. – 1921. – Ч.58