ВОГНЯНІ ТА ПІРОТЕХНІЧНІ ШОУ ЯК РІЗНОВИД СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Актуальність даної теми виявляється в тому, що цей популярний зараз різновид мистецтва є ще досить молодим, а тому недостатньо вивченим сучасними дослідниками. На сьогодні в Україні і світі є вже досить велика кількість практикуючих майстрів створення вогняних та піротехнічних шоу, але існує дуже мало літератури, яка б допомагала вивченню історії та теорії цієї форми мистецької діяльності.

Мета данної статті – простежити еволюцію вогняних та піротехнічних видовищ від їх зародження до сьогоднішньго дня, сформувати загальне уявлення про майбутнє цього різновиду мистецтва в Україні на прикладі творчості деяких сучасних колективів.

Витоки та зародження використання вогню та піротехніки в якості розваги простежуються в кожній культурі. «Грецький вогонь», що використорувався у Візантії як засіб оборони, був пращуром сучасного феєрверка. В Стародавньому Китаї, що прославився створенням пороху, застосування цього матеріалу сприяло розвитку піротехнічного мистецтва. А новозеландське плем’я Маорі відкрило світові свою улюблену розвагу: обертання спеціально виготовлених палаючих інструментів - поі. «Поі - один з великої кількості різновидів мистецтва Маорі, що розповсюдився по всьому світові та використовується як форма розваги багатьма людьми, що за етнічним походженням не є нащадками цього племені.<…>Поі – це водночас назва і процесу виконання, і самого предмету. Вони являють собою інструмент, що складається з різноманітних матеріалів, зроблений у вигляді м’яча, до якого приєднано короткий або довгий шнур. Танець з поі виконуєься коли артист починає робити різні рухи з інструментом, зазвичай, під який-небудь музичний акомпанімент» [4, с.1-2] - пише новозеландська дослідниця Карін Парінгатаі у своїй дисертації. Ці географічно розрізнені елементи склали достатньо велику базу для формування єдиної системи вогняних та піротехнічних видовищ та виділення цього різновиду мистецтва в окрему самодостатню форму розваг для масового глядача.

В Европу вогонь та піротехника прийшли ще в IV столітті н.е. Саме ним датується перша згадка про ці видовища. В епоху Середньовіччя вогонь широко використовувався мандруючими артистами та циркачами, а піротехника була однією з найулюбленіших розваг знаті та простого люду. Це був час алхіміків, і, незважаючи на те, що цілі їх були дуже своєрідними, своїми дослідженнями ці вчені зробили значний внесок у розвиток хімії та, відповідно, і феєрверкової справи. Триумфальний хід вогняних розваг по Російській імперії досяг свого апогею в часи Петра I, який не просто сприяв їх популяризації, але й приймав безпосередню участь в їх виготовленні та запуску. Тоді створювалися масштабні видовища та грандіозні феєрверкові вистави. «Вогняні вистави, що проводилися в той час, несли в собі конкретні ідеї.<…>Вони мали певний зміст, що відповідав тій події, якій присвячувалися вистави.<…>Ці ідеї проводилися через художні образи: алегорії, емблеми, картини, написи-девізи, що несли в собі значення, зрозуміле без слів.<…>Проекти феєрверків з нагоди офіційних урочистостей розроблялися Академією наук та Академією мистецтв разом з артилерійським відомством. В цьому приймали участь такі видатні діячі російської культури, як Ломоносов, Кулібін, архітектор Казаков та академік Штелін» [2, c.30-31, 60-61]. З часом характер «потішних вогнів» змінюється, вони стають менш складними, зате більш доступними широкому загалу. В радянські часи вогонь і феєрверки використовували майже у всіх масових святкуваннях. Особливим попитом користувалася взаємодія двох стихій – вогню та води. Тож за цей тривалий час феєрверки міцно увійшли у святкове життя і зараз без них вже не обходиться жодна подія. Якщо ж говорити про поі, то цей інструмент довгий час був присутній тільки в роботі циркачів, а в маси вивів його рух хіппі та рейверів, представники якого відрізнялися потягом до всього екстраординарного та виходячого за рамки загальноприйнятого. З часом вогняні дійства розкрилися в багатьох аспектах: і як естетичне видовище, і як динамічна медитація, і як інструмент для розвитку фізичних здібностей, і як метод для досягнення духовного зросту.

В наші часи вогняним та піротехнічним видовищем вже нікого не здивуєш. Зараз існує велика кількість колективів, що позиціонує себе як театри вогню. Але, як сказав відомий радянський художник М.Ф.Ладур, «як не кожну картину або скульптуру можна назвати мистецтвом, так і не кожне підкидання вогней у повітря можна прирахувати до творчого процесу» [1, с.107]. Але не все так сумно, як може здаватися на перший погляд. Сьогодні в цій галузі можна спостерігати об’єднання вогню та піротехніки з музикою, їх синхронізація. Популярносі набувають не тільки поі, але й невідомі досі в нашій країні інструменти, наприклад, стафф (шест), віяла, куби, фаєр-хендси та інші. В вогняно-піротехнічному мистецтві можна знайти справжніх професіоналів. Кожен працює зі своїми окремими нюансами, але, розглянувши їх творчу діяльність, можна зробити висновок про картину в цілому.

Одним з піонерів піротехніки на Україні є підприємство «Шериф» (м.Дніпропетровськ). Ця огранізація працює у сфері піротехніки вже понад 10 років. Вони є постановниками великої кількості піротехнічних видовищ, першопрохідниками в багатьох напрямах піротехнічного мистецтва в нашій країні. Саме співробітники «Шерифа» зпроектували комп’ютерний пульт для запуску феєрверків, який використовується зараз країнами СНД. Окрім того, піротехнічне підприємство «Шериф» займається науково-дослідницькими та дослідно-конструкторськими розробками. Ця команда є авторами багатьох шоу, серед яких наймасштабнішим є піротехнічно-вогняні вистави «Приборкання вогню» та «Приборкання вогню-2». Ці вистави були присвячені історії виникнення феєрверків у Китаї, Європі, Росії та Україні. За 60 хвилин було використано більш ніж 10 тисяч піротехнічних виробів.

Ще однією визначною фігурою в українському вогняному мистецтві є Сергій Невзоров (м.Харків), більш відомий в творчих колах як «Алхімік». Він є адміністратором першого в Україні інтернет-форума «Fireforum», керівником шоу-проекту «Arcanum» та засновником театру вогню «EastFire». В його роботі простежується тенденція до чітко організованого, зрепетированого шоу, в якому артисти, вогонь та піротехніка діють як одне ціле. Окрім того, у своїх постановках його колективи використовують не тільки вогонь та піротехніку, але й досить новий жанр, що народився з традицій та технік вогняного шоу – світлодіодний перформанс. Використання світлодіодних інструментів дозволяє бути менш обмеженими у виборі місця показу, виступати також і на закритих майданчиках. Костюми можуть бути більш видовищними та креативними. Великою перевагою є достатня безпечність цього видовища та відсутність продуктів горіння. Світлодіодним шоу в подальшому пророкують велике майбутнє.

Ще один діяч цього різновиду сучасного мистецтва Ігор Хохуля (м.Київ) є носієм та прихильником суто новозеландської традиції. Він практикує роботу з поі як форму динамічної медитації і безкоштовно передає знання своїм учням. За його словами, поі сприяють розімкненню та розвитку обох півкуль головного мозку, що в подальшому сприяє підвищенню рівня креативності. До того ж, завдяки техніці поі йому вдалось набагато покращити стан багатьох людей, хворих на ДЦП. В своїй практиці він відмовляється від репетицій, заучування та відточування рухів та працює імпровізаційним методом.

Тож, роблячи підсумок, можна сказати, що вогняні та піротехнічні шоу пройшли довгий шлях еволюції. В наш час у виставах присутні новітні розробки: комп’ютеризація, LED-технології. Цей різновид мистецтва поступово закріплюється в системі масових видовищ. На даний момент в країнах СНД вже існує декілька фестивалів вогню, таких як Kiev Fire Festival, East Fire Festival та інші. Творчі колективи, які вже заявили про себе, відкривають власні школи, де навчають мистецтву поводження з вогнем. До того ж, такий інструмент, як світлодіодні поі, незабаром може стати символом сучасного процесу синтезу мистецтв. Нещодавно американські вчені створили інструмент під назвою «орбітара». Він може за допомогою комп’теризованої системи відтворювати звуки через обертання. Це надає змогу артисту, який використовує поі, водночас бути автором музичної композиції, таким чином поєднуючи візуальне та аудіальне мистецтво. «У цього винаходу три основних художніх цілі: створити ефект повного занурення у мультимедійний музичний інструмент, відновити в майбутньому потужні давні традиції плем’я Маорі, та створити унікальну форму виконавського мистецтва» [3]. Тому вогняні, піротехнічні, а тепер разом з ними і світлодіодні шоу ще довгий час будуть захоплювати і дивувати глядача.

Література:

1. Ладур М.Ф. Огненные спектакли // Искусство для миллионов. Заметки художника / Сост. Л.Г.Крамаренко. – М.: Советский художник, 1983 – с. 107-109.

2. Трапенок В.А., Антонова Л.А. От маленькой хлопушки до большого фейерверка. – СПб.: КРИСТАЛЛ. – с. 1-68.

3. The Orbitar. Research. Project goals and applications [Електроний ресурс] // Режим доступу: www.theorbitar.com/research.html.

4. Paringatai K. Poia mai taku poi: Unearthing the knowledge of the past / A thesis submitted for the degree of Master of Arts. – Dunedin: Univercity of Otago, 2004. – p. 1-39.

Науковий керівник: доктор культурології, доцент, Кікоть Антоніна Андріївна