ОСМИСЛЕННЯ ПРИЧИН АВАРІЇ НА ЧАЕС У ПОЛІТИЧНОМУ ТА ЕКОЛОГІЧНОМУ ВИМІРАХ.

Аварія 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції за масштабом нанесеної шкоди належить до найбільших техногенних аварій в історій людства. Викиди значного обсягу радіоактивних речовин у довкілля згубно вплинули на екологію величезного регіону планети, уклад життя і здоров’я людей. Щоб зрозуміти причини аварії на ЧАЕС, важливо заглибитись у причини появи та будівництва АЕС на території України.     

Причини аварії на ЧАЕС, яка сталася 26 квітня 1986 р. з’ясовували видатні  історики: Н.П. Барановська, О.А. Васюта, С.І. Васюта, Г.Г. Філіпчук, А. Папуша, Н. Сукманська та ін. Вони видали велику кількість монографій та опублікували статті у провідних наукових журналах, що стосувалися аварії на Чорнобильській АЕС і безпосередньо її причин.

Після війни настав новий період у розвитку ядерної фізики й технології : розпочалися роботи з мирного використання ядерної енергії. 27 червня 1954 р. в СРСР стала до ладу перша в світі  атомна електростанція. У 70-х роках на декількох станціях уже  працювало півтора десятка ядерних енергетичних блоків. Пік будівництва АЕС припав на 80-ті роки : було введено 24 блоки, половина з яких – на Україні: по чотири на Запорізькій і Чорнобильській, три - на Рівненській, два – на Південноукраїнській та один – на Хмельницькій АЕС.

Починаючи з  50-х рр., в СРСР почали шукати майданчики для розміщення атомних станцій. Головний принцип – наблизити електростанції до споживачів, найбільше яких, завдяки проведенню певної промислової політики виявилось в Україні. Обирали майданчики у ті роки надзвичайно просто. Як зазначав керівник Наукового центру з екологічних проблем енергетики АН України В.К.Чумак, все обґрунтування проектів вміщувалось на одній сторінці, тому мало, по суті, адміністративний характер. Вважалося, що український кристалічний щит – міцний фундамент для спорудження АЕС. Практично всі 40 майданчиків, обраних для будівництва АЕС у різних районах України, були для цього непридатні через лесові ґрунти, карстові явища, зсуви і т.п. [2, с.44].

Будувати ЧАЕС розпочали у січні 1970 р., в травні 1971 р. почали рити котлован під головний корпус першого енергоблока, а 15 серпня 1972 р. було закладено перший кубометр бетону, про що з’явилися публікації у пресі.

Проте, при будівництві ЧАЕС були допущені значні недоліки. Це випливає з постановки ЦК КП України “Про роботу парткому будівництва Чорнобильської атомної електростанції щодо мобілізації колективу на забезпечення введення в дію в 1976 р. першого енергоблоку”[1,с.78]. Президент АН УРСР, академік Б.Є.Патон у своєму виступі на засіданні Ради Міністрів УРСР у вересні 1984 р. зазначав, що майданчик ЧАЕС розташований у районі зі складною геологічною обстановкою,  що характе-ризується розломами кристалічного щита, перекритого водопроникною товщею осадових порід [2, с.49]. Отже, вже при виборі майданчика і будівництві були допущені значні помилки, які могли стати одним із факторів аварії на ЧАЕС.

Ще однією з причин аварії міг слугувати той факт, що на Чорнобильській АЕС було вирішено провести експеримент. Весною падало споживання електричної енергії, знижувалось навантаження на електро-станції, тому саме на цей період призначили зупинку четвертого блока ЧАЕС для планового ремонту. Що такий ремонт назрів, видно зі слів тодішнього директора цієї станції В.П.Брюханова: “На станції багато підтікань, не тримає арматура, протікають дренажні й повітряні клапани”[5, с.31]. За кілька місяців була розроблена програма експерименту, затверджена головним інженером ЧАЕС  М. Фоміним. Програма мала ряд суттєвих недоліків, на які вказували експерти. [8, с 80]. Найсуттєвішими з них були такі. По-перше, експеримент із вибігаючим турбогенератором можна проводити лише після зупинки реактора. Даною ж програмою передбачалося, що експеримент починався при працюючому реакторі. По-друге, якщо вибрано такий режим роботи блока, то повинні бути задіяними й готовими до використання всі засоби аварійного захисту. Програма ж передбачала відключення деяких найважливіших ланок захисту, зокрема таких, як система аварійного охолодження реактора (САОР). По-третє, при працюючому реакторі треба вживати додаткових заходів безпеки. Програма ж передбачала перемикання циркуляційних насосів на вибігаючий генератор без стороннього електроживлення. Отже, самою програмою передбачалося, що під час вибігання генератора інтенсивність охолодження активної зони буде зменшуватися, а температура й потужність реактора – зростати. [8, с. 80]. Проте не будемо спростовувати і те, що сам реактор РБМК (реактор большой мощности канальний) мав значні вади. Реактори РБМК – одноконтурні, без достатнього захисту і, як виявилося пізніше, без необхідної надійності [3, с.1].

А.П.Александров як співавтор і головний “опікун” реактора РБМК-1000 свого часу, зловживаючи службовим становищем, дав свій безальтернатив-ний, не випробуваний як слід проект до воєнізованого, закритого, ніким не контрольованого Міністерства середнього машинобудування, яке тоді керувало атомною енергетикою. Як було потім встановлено, автори проекту РБМК злочинно порушили вимоги нормативних документів: Правил ядерної безпеки – 8 пунктів та Основних правил безпеки – 5 пунктів [6, с.8]. Спеціалісти міжнародної організації по ядерному контролю МАГАТЕ зазначили, що якби в колишньому СРСР не існував надмірний режим секретності наукових розробок в ядерній сфері, проводилось співробітництво із західними спеціалістами, то технічно відсталий реактор типу РБМК – 1000 не з’явився б взагалі.

На думку  колишнього директора ЧАЕС В.Брюханова, аварія на ЧАЕС не була результатом фатального збігу цілого ряду “неймовірних”, надзвичайно рідкісних обставин, у чому переконували деякі відомі спеціалісти, представники авторитетних наукових установ. Ця “легенда” виникла не випадково. Вона була потрібна можновладцям, щоб приховати власну вину. Це влаштовувало й Президію АН СРСР, керівництво колишнього Мінсередмашу СРСР, всю атомну галузь. В умовах виникнення  на четвертому блоці ЧАЕС нештатної  ситуації повинна була спрацювати система захисту реактора, яка не спрацювала з цілого ряду  обставин. Загалом причиною багатьох аварійних ситуацій на вітчизняних АЕС та їх реакторах були їх конструктивні вади, застарілість, низький технологічний рівень. Хоча після чорнобильської катастрофи реактори були дещо вдосконалено, але аварії різного рівня не припинились. Конструктори були зобов’язані подбати про те, щоб помилка персоналу не призвела до трагедії. Але, зазначав В.Брюханов, звичайно, було легше звинуватити не творців реактора, а експлуатаційників, колектив АЕС. Однак в той же час не можна було кинути тінь на престиж радянської атомної енергетики. [4, с.2] Таким чином, якщо спочатку головна вина покладалася на персонал ЧАЕС, що припустився фатальних помилок, то нині розуміння причин катастрофи значно ширше й полягає у незнанні фізичних особливостей існування активної зони реактора РБМК, вадах конструкції систем управління та захисту реактора, економічних і політичних факторах. Аварія на ЧАЕС, як влучно підкреслив голова Національної комісії по радіаційному захисту населення України, завідуючий сектором радіоекології Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України, академік НАН України Д.Гродзінський, це, в першу чергу, наслідок аморальності. Аморальні дії виявилися уже в самому факті пуску у виробництво вибухонебезпечного реактора, будівництві АЕС в густонаселеному районі України, у не якісному виконанні проектних та будівельних робіт. [7, с.5]

Не менш вагомою причиною аварії в умовах тоталітарного суспільства була його закритість, непідготовленість юридичних основ ядерного регулювання, атомної енергетики та ядерної безпеки. Розглядаючи в грудні 1991 р. інформацію В.О.Яворівського про висновки Тимчасової комісії по розслідуванню комплексу подій, пов’язаних з аварією на Чорнобильській АЕС, Верховна Рада України серед причин аварії зазначили те, що рішення про будівництво ядерних блоків приймалося келійно, без належних наукових експертиз.

Незважаючи на колишню секретність інформації щодо аварії на ЧАЕС  її причин та наслідків, з часом вона стала доступною. Важливі політичні документи стосовно Чорнобильської трагедії нині зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО, колишній – архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України), які ще донедавна були засекречені. Передусім це постанови і матеріали Політбюро та Секретаріату ЦК, інформації, довідки, листування з союзними та республіканськими партійними органами, міністерствами й відомствами тощо. Їхньою характерною особливістю була поступова зміна сприйняття масштабів трагедії, еволюція оцінок можливих наслідків катастрофи та позиції керівництва республіки.

З проголошенням незалежності України та розбудовою її як суверенної демократичної держави, розвитком інформаційних систем виникла можливість науково й політично осягнути справжню глибину та корені екологічної кризи, в якій опинилася країна, шукати дієві шляхи її подолання. Головними причинами, що зумовили виникнення в Україні екологічної кризи, стали прорахунки та відсутність обґрунтованої та виваженої екологічної політики за радянських часів, низький рівень професіоналізму прийнятих рішень, переважання адміністративних методів управління, дотримання державою шкідливої практики вторинності екологічних цінностей і проблем.

В умовах постійного ускладнення та поглиблення екологічної кризи в Україні зростає потреба у виважених політичних підходах, які б враховували не лише соціально-економічні інтереси, але й екологічні імперативи. Наукова вмотивованість та виконавча послідовність, підкріплені відповідною законодавчою базою, повинні стати реальними гарантами здійснення екологічної політики в процесі творення правової демократичної держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Барановська Н.П. З історії будівництва ЧАЕС // Український історичний журнал. -1994.-№ 4.
2. Васюта О.А., Васюта С.І. , Філіпчук Г.Г. Екологічна політика: національні та глобальні реалії. У 4-х томах . .3.-Чернівці: Зелена Буковина , 2004.-520с.
3. Васюта О.А., Васюта С.І., Філіпчук Г.Г. Екологія і політика . В 2-х томах. Т .1.-Чернівці : Зелена Буковина , 1998.-309с.
4. Відлуння Чорнобильського вибуху:  Бесіда з першим заступником Голови Ради Міністрів УРСР К.І. Масиком // Урядовий кур’єр.-1991.-№ 8.-с.2.
5. Медведєв Г.И. Чернобыльская тетрадь.- К., 1990.-131с.
6. Папуша А. Хто запалив зорю Полин ? // Наука і суспільство.-1991.-№ 9.-с.8.
7. Сукманська Н. Хто за ?  Що проти? // Наука і суспільство.-1989.- № 7.-с.5.
8. Чорний біль Житомирщини. Історико-публіцистичний нарис.-Житомир, 2001.-437с.