ПРОБЛЕМА НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ У ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ЗАКЛАДІВ НА ЗАХОДІ

Ще у ХІХ ст. головною причиною виникнення відхилень у формуванні особистості та вчинення неповнолітніми правопорушень і злочинів переважна більшість вчених вважала несприятливі умови життя дітей, недостатність правильних виховних впливів на їх поведінку. Дехто з учених називав серед причин цього явища недоліки існуючої у державах системи управління, яка обумовлює і породжує злочинність. Були й такі науковці, котрі підтримували ідею фатальності природжених злочинних нахилів, властивих окремим індивідам. Вони вважали, що певна частина дітей вже народжується з деякими злочинними задатками, «дефектами морального розвитку», що в основному зумовлено поганою спадковістю. Таких дітей вони визнавали невиправними і вважали єдиним можливим заходом попередження з їх боку злочинних дій – якнайшвидшу ізоляцію від суспільства.

Значна кількість західних вчених, які й тепер займаються дослідженням відхилень у поведінці неповнолітніх, не диференціюють чітко такі поняття, як «важковиховувана дитина», «неповнолітній правопорушник» та «неповнолітній злочинець». Найчастіше у працях англійських і американських учених стосовно особистості, яка порушує норми і правила поведінки, вживається термін «delinquent», що в перекладі з англійської означає: винний, правопорушник, злочинець, а термін «delinquency» означає, таким чином, і проступок, і правопорушення, і навіть злочин, тобто будь-які види відхилень у поведінці. Водночас для відхилень, які не мають яскраво вираженого антисоціального характеру, вживається термін «deviant», девіація (відхилення від норми).

У теоріях сучасних зарубіжних вчених, які пояснюють причини виникнення відхилень у поведінці неповнолітніх і які пропонують профілактичні заходи, спрямовані на попередження правопорушень і злочинів, є чимало цікавих положень, що актуальні для вітчизняної соціальної практики. Дехто з цих вчених в основу концепцій поклали вчення Ч. Ломброзо, згідно з яким причини злочинної поведінки слід шукати насамперед в особистості самого злочинця. Цей видатний психолог розробив таблиці «природжених злочинців», на основі яких можна визначити, чи маємо ми справу з нормальною людиною, чи перед нами типовий злочинець.

Надзвичайно цікавою, хоч і дуже суперечливою, є теорія хромосомних аномалій. У багатьох зарубіжних країнах (США, Англія, Франція) деякі вчені висунули гіпотезу про вплив додаткової 47-ї хромосоми типу «Х» або типу «Y» на злочинність. Ще в 1970 р. Американський національний інститут здоров'я (Центр з вивчення злочинності) опублікував дані обстеження 5342 злочинців на предмет виявлення хромосомних аномалій, згідно з якими прямих однозначних кореляцій між хромосомними аномаліями і протиправною поведінкою виявлено не було. Проте підкреслювалося, що в окремих випадках хромосомні відхилення і пов'язані з ними риси генотипу можуть підвищити схильність до розвитку соціально-негативних зразків поведінки .

В свою чергу У. Шелдон вважає, що фізична структура людини та її поведінка являють собою нерозривну єдність, вирішальною в якій є саме фізична структура, яка, на думку вченого, повністю залежить від якості зародкової плазми, з чого випливає, що поведінка людини насамперед зумовлена спадковістю. Не звертаючи увагу на явні протиріччя в результаті досліджень, деякі вчені продовжують шукати підтвердження гіпотези про існування природженого злочинного типу особистості, джерела злочинної поведінки якої закладені вже її анатомічній та фізіологічній структурі.

Досить поширеними теоріями, які намагаються пояснити відхилення у поведінці неповнолітніх, виходячи з врахування деяких особливостей і закономірностей людської психіки, є різновиди так званої «теорії фрустрації». Фрустрація, як вважають прихильники цієї концепції, найчастіше приводить до агресії.

Бельгійський математик і соціолог А. Кеттле науково вивчав злочинність методами математичної статистики. Він довів, що масові суспільні явища (народжуваність, смертність, злочинність та інші) підкоряються певним закономірностям, а також що на рівень злочинності впливає вік, стать, професія, рівень освіченості людини, пори року і навіть ціни на хліб. Отже, в суспільстві є зародки всіх злочинів, які можуть учинятися тому, що є умови, які сприяють їх розвитку.

Дж. Боублі спостерігав за дітьми-сиротами, дітьми з неповних сімей і прийшов до висновку, що переважна більшість з них – важковиховувані. Для них властиві певні відхилення у моральному розвитку і поведінці. На цій основі вчений приходить до висновку, що вирішальне значення у формуванні особистості дитини мають ті відносини, що складаються між нею і батьками в ранні періоди дитинства. Цю ідею підтримує сучасна американка Сандра Рей. Вона провела багато досліджень і довела, що відсутність материнського тепла, ласки, ніжності згубно діє на формування особистості дитини ще в той час, коли вона перебуває в утробі матері. Якщо народження дитина є небажаним у сім'ї, а мати з негативними емоціями виношує дитину, то це призводить до паталогічних змін у складних мозкових структурах у період їх формування. Такі діти часто агресивні і жорстокі вже в перші роки життя. Згідно з дослідженнями С. Рей, 90 % неповнолітніх правопорушників, яких вона вивчала, були небажаними дітьми (за свідченнями батьків).

Д. Райт, аналізуючи моральну та аморальну поведінки, виділив конкретні принципи моральної поведінки, які лежать в основі тих чи інших вчинків: здатність чинити опір спокусам, альтруїзм, моральні переконання, моральне розуміння (усвідомлення моральних понять), почуття вини. Він встановив, що більш розвинуті в інтелектуальному плані суб'єкти стійкіші, як правило, до спокус. Люди з сильною, стабільною нервовою системою, високою самооцінкою менше схильні піддаватися різним спокусам, в тому числі і вчиненню протиправних діянь.

Сьогодні на Заході існує багато різних течій, тенденцій, напрямів, теорій, концепцій, що стосуються поведінки неповнолітніх правопорушників, які в загальному можна класифікувати за трьома напрямами – біосоціальним, соціологічним та критичним. Кожен з цих напрямів розглядає різні способи проведення профілактичних заходів щодо попередження злочинів, скоєних неповнолітніми. Тут можна виділити такі три способи: правовий, медико-біологічний, соціальний. Концепція правової превенції передбачає вдосконалення кримінально-правових заходів у рамках чинного законодавства. Концепція медико-біологічної превенції пропонує клінічні програми впливу на дитину, схильну до протиправної поведінки. Суть концепції соціальної превенції полягає у розвиткові та розширенні мережі найрізноманітніших служб обстеження, які до певної міри сприяли б забезпеченню ранньої профілактики дитячих правопорушень. Пропонується також поєднання заходів обстеження, спостереження, виховання, покарання.

В цілому, слід відзначити, що у міжнародній спільноті протягом ХХ ст. широко й активно розробляється і впроваджується нова філософська концепція, заснована на принципах добра і гуманності. Майже кожні 5 років (ще починаючи з 1872 р.) у різних містах світу (Брюсселі (1900 р.), Будапешті (1905 р.), Парижі (1895 р.), Вашингтоні (1910 р.), Празі (1930 р.), Берліні (1936 р.), Гаазі (1950 р.) проводяться Міжнародні тюремні конгреси, на яких розглядаються питання нагляду за місцями позбавлення волі з боку держави та громадськості, участі представників громадськості у роботі місць позбавлення волі в таких формах, як наглядові комісії та громадські ради, створення при пенітенціарних закладах наглядово-піклувальних комітетів; використання прогресивної системи виконання покарань та заходів адаптації осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі; доцільності одиночного ув'язнення, диференційованого підходу до різних категорій засуджених та використання до них системи заохочення та покарання тощо.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи «Про посередництво в кримінальних справах», «Про медіацію в кримінальних справах» (1999 р.) у багатьох країнах (Великобританія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Польща, Франція, Естонія, Словенія, Чехія та ін.) почалася реалізація ідеї і програм відновного правосуддя, у першу чергу, для неповнолітніх. Застосування відновних процедур регулюється рядом внутрішньодержавних нормативно-правових актів країн Європи – це закони про медіацію, про застосування медіації у кримінальних справах для певних категорій суб'єктів конфліктів та статті кримінальних і кримінально-процесуальних кодексів. Такий підхід, як «відновне правосуддя», є альтернативою до карального підходу у сфері розв'язання кримінальних ситуацій.

Найбільш поширеною формою відновного правосуддя є медіація, або програма примирення – альтернативна форма вирішення конфлікту за участю третьої нейтральної, неупередженої, не зацікавленої в даному конфлікті сторони – медіатора, який сам особисто не приймає рішення, а лише допомагає сторонам дійти згоди щодо спору. Медіація неповнолітніх, яка охоплює елементи реабілітації, відновлення справедливості, як правило, є частиною системи соціальної підтримки та спрямована, в основному, на досягнення виховного ефекту.

Однією з колисок відновного правосуддя стала ювенальна юстиція, у якій поліція, прокурори і судді вбачали новий підхід до злочину і покарання неповнолітніх злочинців як важливого виховного елементу, що сприяє попередженню злочинності. Ювенальна юстиція, що також стала розвиватися у зарубіжних країнах в кінці ХХ ст., – це система державних органів та громадських інституцій, спеціальних юридичних процедур і засобів, соціальних послуг, спрямованих на захист прав дитини, ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників та профілактику девіантної та делінквентної поведінки дітей і молоді.

У випадку вчинення злочину неповнолітнім до 16 років справа не розглядається у суді. Для цього існує система «Children Panels» і «Children's Hearings». «Children Panels» – це спеціальна комісія, що складається з людей (переважно віком від 25 до 50 років), які мають певні знання у галузі психології, педагогіки, навички спілкування з дітьми. Робота в цій комісії вважається надзвичайно відповідальною, тому члени цієї комісії призначаються Державним секретарем на п'ять років. Ці люди проходять відповідну підготовку за спеціальними програмами. «Children's Hearings» – це процес слухання дитячих справ, в якому беруть участь три члени комісії. Слухання найчастіше відбувається в сім'ї, за місцем проживання, в присутності батьків і дитини, поведінка якої обговорюється. Перед цим дитину всебічно вивчають. В результаті слухання приймається рішення стосовно майбутнього дитини. Вона може бути залишена в сім'ї, але перебувати під наглядом соціального працівника, або передана під опіку іншої сім'ї, іноді направлена в спеціальну школу для дітей з відхиленнями у поведінці. У таких школах діти можуть перебувати від кількох місяців до кількох років залежно від того, чи є позитивні зміни в їх поведінці. У деяких випадках діти з незначними відхиленнями у поведінці продовжують навчатися у своїй школі, але після обіду вони обов'язково відвідують спеціальні центри соціальної роботи, де з ними працюють спеціалісти за індивідуальною програмою.

Підтверджує цю тенденцію і сучасна ситуація із підлітковою злочинністю в Україні, засвідчуючи загострення даної проблеми, що закономірно зумовлює подальший пошук шляхів її вирішення. Ці шляхи, які лежать через розробку дієвих заходів протидії зазначеному негативному явищу, значною мірою пов'язані з використанням ефективних механізмів управління навчальними закладами для дітей-правопорушників. Саме у цьому контексті варто розумно залучити практичний досвід західних країн, які мають серйозні досягнення стосовно розуміння феномену злочинності неповнолітніх та вирішення проблеми подолання цього явища. Тому, реалізацію окреслених завдань ми пов'язуємо із вивченням, осмисленням та подальшим використанням прийнятних для України підходів у роботі відповідних служб та навчальних закладів розвинених країн.

Література :

1. Беца О. Гуманізація кримінальної відповідальності неповнолітніх / Нормативно-правові аспекти ювенальної юстиції. Посібник для тренерів / Беца О. / [за ред. Ю.О. Луценка, Є.Б. Павлової]. – К.: Видавець Надтока О.Ф., 2008. – 154 с.

2. Боброва О.М. Відновне правосуддя. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід / Боброва О.М. – К.: Наш час, 2006. – 164 с.

3. Болдырев Е.В. Меры предупреждения правонарушений несовершеннолетних в СССР / Болдырев Е.В. – М.: Наука, 1984. – 367 с.

4. Василевский Л.М. Голгофа ребенка. Беспризорность и дети улицы / Василевский Л.М. – М.: Просвещение, 1996. – 124 с.

5. Гончар Т.О. Неповнолітній як суб'єкт відповідальності за кримінальним правом України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Одес. нац. юридична акад. – О., 2005. – 20 с.