ПОНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Сучасний етап розвитку вітчизняної освіти вимагає нових підходів і принципів управління навчальними закладами. Пріоритетними у цьому процесі стають основи теорії підготовки професійного керівника, що є висококваліфікованим фахівцем як у сфері управління, так і у сфері конкретної області, якою він управляє. Сьогодні надзвичайно актуальною виступає проблема формування високого рівня управлінської культури студентів, підготовки їх до подальшої управлінської діяльності.

Проблема формування управлінської культури педагогів є досить новою. Фахівцями, що зробили свій внесок у розробку цього питання є К.О. Абульханова, В.І. Бондар, В.І. Загвязинський, І.Ф. Ісаєв, В.П. Каргаполов, Г.В. Крилова, В.О. Сластьонін, Т.І. Шамова, Ю.В. Васильєва, Н.М. Островерхова, В.С. Пікельна, М.Л. Портнова, М.М. Поташник та ін. Проблема підготовки студентів з управлінського напрямку знайшла своє втілення у дисертаційних дослідженнях Т.М. Батарової, Л.Н. Веретеннікової, Л.О. Горшунової, Н.В. Долгополової, Л.П. Ільїної, Т.В. Клюсової та ін.

Визначенням сутності поняття «управлінська культура» займалися вчені московської школи. Вони розглядають управлінську культуру як міру і спосіб творчої самореалізації особистості керівника школи в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на освоєння, передачу і створення цінностей і технологій в управлінні школою [4, с. 48]. Науковці харківської школи сутність управлінської культури педагога вбачають у знанні теорії та процесів управління, їх закономірностей, властивостей, функціонального змісту, видів, форм і методів управлінської діяльності [3, с. 41].

Управлінська культура – поняття багатогранне, і розглядати його необхідно також із багатьох позицій. Правомірно роздивлятись управлінську культуру як знання та володіння теорією раціональної організації роботи апарату управління, прищеплення йому найбільш ефективних засобів, форм і методів праці, розкриття ролі культурного елемента в ньому. Управлінська культура – це знання та володіння теорією управління як важливої соціальної функції – свідомого і владного, із застосуванням новітніх досягнень культури організації, впливу як на окремих людей, так і на всю людську спільноту, що проводиться заради досягнення чітко визначеної конкретної мети.

Високий рівень управлінської культури забезпечить здійснення системного підходу до вирішення управлінських проблем. Перед нею стоїть завдання створити такий управлінський світогляд кожного керівника, який здатний піднести його до висот сучасної професійної культури.

Найбільш важливими компонентами професійної культури, або управлінської культури керівника, вважає професор К.О. Абульханова, є високорозвинені системний кругозір, професійна творчість, праксеологічні здібності, рефлексивні здібності, інформаційне озброєння, компетентність, самовдосконалення, конкретно-предметні знання [1, с. 142-150].

Управлінська культура керівників саме навчальних закладів має певні особливі характеристики та розглядається в дещо іншому контексті з огляду на певну специфіку їх роботи. Управлінська культура людей, зайнятих у сфері освіти, є частиною їхньої професійно-педагогічної культури [4, с. 35]. Традиційне уявлення про професійно-педагогічну культуру визначалося, в основному, з виділенням норм, правил педагогічної діяльності, педагогічної техніки й майстерності.

Психолого-педагогічні дослідження проблем педагогічної культури останніх років розкривають її в категоріях педагогічних цінностей, педагогічних технологій і педагогічної творчості. З огляду на зазначене, складовими управлінської культури є аксіологічний, технологічний і особисто-творчий компоненти. Аксіологічний компонент управлінської культури керівника школи утворений сукупністю управлінсько-педагогічних цінностей, що мають значення й смисл у керівництві сучасною школою. У процесі управлінської діяльності керівник школи засвоює нові теорії і концепції управління, опановує управлінські навички у залежності від ступеня їхнього застосування в практичній діяльності [4, с. 43].

Технологічний компонент управлінської культури містить у собі способи та прийоми управління педагогічним процесом. Відтак, управління школою як соціальною системою передбачає наявність у керівника знань про ознаки освітнього закладу, як об’єкта соціального управління: відкритості, нестабільності, місця в ієрархії державного управління, взаємозв’язків з іншими установами, громадськими організаціями тощо.

Ці поняття входять у гностичний компонент управління освітнім закладом як соціальною системою і передбачає опанування керівником наукових основ управління. Це визначення процесу управління, його принципів, закономірностей, функцій, циклічності, критеріїв ефективності.

Важливим напрямком управління сучасною школою є забезпечення розвитку педагогічної системи школи шляхом опанування інновацій. Створення оригінальної освітньої практики є ще одним напрямком діяльності керівника школи [2, с. 92].

Індивідуально-творчий компонент управлінської культури розкриває управління педагогічними системами як творчий акт. Освоюючи цінності і технології управління, керівник-менеджер перетворює, інтерпретує їх, що визначається як особистісними особливостями керівника, так і особливостями об’єкту управління.

Питання про здібності до управлінської діяльності, як і про педагогічні здібності перебуває в сучасній педагогічній науці в стадії розробки. Здібності до управлінської діяльності – це якості особистості, що інтегровано виражаються в природних нахилах до роботи з людьми, дітьми, любові до дітей і своїх колег-педагогів, отримання задоволення від спілкування з ними. Головними групами здібностей є: організаторські, дидактичні, перцептивні, комунікативні, сугестивні, дослідницькі, науково-пізнавальні [5, с. 72-74].

Сучасна наука стверджує, що здібності до управлінської діяльності (талант, покликання, задатки) – це важлива передумова оволодіння управлінською діяльністю, однак вони не є вирішальною професійною якістю. Можна мати гарні задатки до управлінської діяльності, але так і не розкрити їх, і, навпаки, здавалось би людина й не виділялася видатними здібностями, але при наполегливій, цілеспрямованій, творчій праці зміцніла, піднеслася до вершин педагогічної й управлінської майстерності.

Окрім того, можна виділити ряд специфічних психологічних якостей, необхідних майбутньому управлінцю, котрі дозволяють визначити рівень сформованості в нього особистісно-творчого компоненту управлінської культури: стійка соціальна мотивація, зацікавленість у праці, здатність організовувати колектив на вирішення завдань, котрі стоять перед школою; схильність до аналітичного мислення, абстрагування та моделювання шляхів розвитку педагогічних процесів; оперативність мислення, його конструктивність, комунікативні якості; здатність чуйно, доброзичливо і коректно взаємодіяти з людьми, чітко організувати своєчасне досягнення поставленої мети; готовність до прийняття нестандартних рішень, вміння раціонально організувати свою діяльність.

До організаційно-пропагандистських якостей відносять: уміння добре розкрити нове в педагогіці, в доступній і конкретній формі переконувати членів колективу в необхідності використання досягнень науки, передового педагогічного досвіду; добра пам’ять, здатність володіти необхідною інформацією, пов’язаною зі здійсненням професійної, педагогічної і суспільної діяльності; наявність різних видів пам’яті (довготривалої, оперативної, механічної, змістовної).

Вольові якості управлінської майстерності включають: стійкість у досягненні поставленої мети, здатність до подолання перешкод, що виникають у процесі роботи; витримка в складних ситуаціях, рішучість; емоційність, здатність до емпатії, глибоке відчуття навколишнього світу, доброзичливість людей; здатність згуртувати людей. Уміння заохотити своїми ідеями і задумами інших людей; психологічна стійкість у різних ситуаціях; вміння володіти собою; готовність до довготривалих трудових навантажень і здатність до швидкого переключення з одного виду діяльності на інший [2, с. 92].

Таким чином, управлінська культура містить у собі усі аспекти управлінської діяльності. Це дає змогу стверджувати, що найбільш всеохоплюючим є визначення управлінської культури як рівня сформованості знань, умінь, здібностей та особистісних якостей, які спрямовані на забезпечення ефективного управління навчальним закладом та педагогічним процесом.

Об’єктивні потреби практики вимагають подальших глибоких досліджень з проблеми формування управлінської культури майбутніх педагогів, які могли б бути використані в практиці роботи вищої школи і знайти застосування в системі підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів.

Література:

1. Абульханова К.О. Психологія і педагогіка / Абульханова К.О., Васина Н.В., Лаптева Л.Г. – М., 1998. – 482 с.

2. Алифанов С.А. Основные направления анализа лидерства / Алифанов С.А. // Вопросы психологии. – 1991. – № 3. – С. 90-97.

3. Аминов Н.А. Социальный интеллект и социальная компетенция в подготовке социальных работников (факторные модели Дж. Гилфорда и Г.Марлоу) / Аминов Н.А. // Социальная работа / [под ред. И.А. Зимней]. –М., 1992. – Вып. 5. – С. 37-46.

4. Астахова Є. В.Социальная характеристика кадрового потенциала высшей школы: украинский вариант / Астахова Є. В. // Инновации в образовании. – 2003. – №1. – С. 27-51.

5. Бондар В.І. Дидактика / Бондар В.І. – К.: Либідь, 2005. – 264 с.