МОЖЛИВОСТІ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Екологічна освіта та екологічне виховання визначаються провідними шляхами екологізації всіх видів людської діяльності. На наш погляд, сьогодні вже не потрібно нікого переконувати в необхідності охорони довкілля. Перед освітянами постали інші, якісно нові завдання – виховання спеціалістів широкого профілю, які здатні вирішувати економічні та екологічні завдання і були психологічно готовими до процесу природоохорони та раціонального природокористування у своїй професійній діяльності. В забезпеченні такої готовності до природозбереження ми і бачимо основні цілі екологічної освіти.

Сам процес екологічного виховання визначається науковцями як послідовність етапів навчально-виховної роботи, спрямованої на формування основоположних якостей екологічно вихованої особистості, а метою екологічного виховання вважають досягнення особистістю вищого рівня екологічної вихованості, який передбачає втілення системи наукових знань, умінь, поглядів, переконань та активного, дієвого ставлення до оточуючого середовища [3, с. 51]. Мета екологічного виховання може бути реалізована за допомогою вирішення триєдиного завдання:

• освітнього – формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення;

• виховного – формування мотивів, потреб і навичок екологічно спрямованої поведінки і діяльності, здорового способу життя;

• розливального – розвиток системи інтелектуальних і практичних вмінь щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища, розвиток активної природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання містить в собі систему норм, які виходять з ціннісних орієнтацій. Система цінностей витікає з поняття унікальності і самоцінності природи, при цьому людина розглядається, як частина довкілля, а при характеризуванні природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини. За своєю виховною спрямованістю зміст екологічного виховання, за Р. Науменко, “орієнтований на розвиток інтелектуальних, трудових, моральних, естетичних, фізичних та вольових якостей особистості учня....Формування екологічно вихованої особистості учня є перспективним результатом екологічного виховання, а показником відповідального ставлення до оточуючого середовища виступає готовність особистості школяра до реалізації в поведінці і діяльності правових, моральних, технологічних принципів і норм природокористування” [3, с. 68].

В Україні сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, ВНЗ, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальне просвітництво (за допомогою засобів масової інформації, музеїв, виставок, природоохоронних товариств та інше). Але особлива увага науковців приділяється шкільній екологічній освіті, тобто процесу формування екологічної свідомості підростаючого покоління саме засобами шкільного навчання за допомогою профільних курсів природничого напряму.

Процесом організації екологічного виховання засобами профільного навчання в загальноосвітній школі більшість науковців вважає створення умов для засвоєння молоддю світоглядних цінностей, формування у кожної молодої людини достатньо високого рівня екологічної вихованості. Організація екологічного виховання школярів вважається успішною, якщо екологічна вихованість учня буде виявлятися в повсякденній поведінці, в конкретних вчинках і справах, в ставленні до природного оточення – тобто в активній екологічній діяльності особистості.

Як вважає Г.П. Пустовіт, розгляд теоретико-методичної бази екологічної освіти різних верств населення, зокрема учнів національної школи, засвідчує, що її категорійний апарат (мета і зміст, завдання і принципові положення, форми і методи реалізації) розробляються вітчизняною наукою з урахуванням світових та національних суспільно-політичних процесів. Вони пов’язані з життєвою необхідністю перебудувати споживацьку культуру стосунків людини з природою та її ресурсами, формувати, починаючи з раннього дитинства, якісно новий тип поведінки в навколишньому середовищі [1, с. 13]. Головним суб’єктом екологічної освіти є учень загальноосвітньої школи, а домінуючим принципом – зумовлена природою і усвідомлена людиною потреба в саморозвитку, самоутвердженні, самозбереженні.

У ході організації екологічного виховання старшокласників в межах нашого дослідження ми виходили з таких положень:

1. екологічна освіта повинна сприяти формуванню таких особистісних якостей, які б звели екологічний ризик до мінімуму;

2. сучасні умови визначають нові вимоги до процесу екологічної соціалізації молодого покоління, тому у формуванні готовності увійти у доросле життя, в т.ч. і професійне, для старшокласника велике значення має екологічна спрямованість особистості.

Проектуючи образ екологічно вихованої особистості, а конкретніше, майбутнього фахівця, ми переконались, що у визначенні цілей самоформування образу «Я» як екологічно вихованої людини головну роль набуває вибір особистої системи цінностей (абсолютних, загальнолюдських, антропоцентричних). Базовими цінностями особистості є самореалізація, задоволення, користь, індивідуальність. Тому формування цілей на цьому етапі стало визначення ролі своєї особистості відносно цих цінностей, як захисника природи (реалізація себе, як екологічно освіченого спеціаліста, природозахисника, отримання задоволення від врятування або збереження природних об’єктів, принесення користі довкіллю своєю діяльністю), позиціонування себе, як людини, що перетворює природу, використовує природні ресурси і відповідає за наслідки цього перетворення. До проміжних цілей ми віднесли етап формування у старшокласника умінь та навичок для реалізації їх самостійної виховної діяльності.

Кінцеві цілі виховання ми уявили, як проект екологічно вихованої особистості, розглянули її у вигляді ціннісного відношення до дійсності, а формування природозахисних позицій особистості прийняли за загальну ціль виховання.

Але недостатня теоретична розробка проблеми організації екологічного виховання старшокласників засобами профільного навчання негативно позначилася на стані її впровадження у педагогічну практику – відсутня цілеспрямована систематична виховна робота з формування екологічної активності учня. Здебільшого епізодичний, фрагментарний характер екологічно спрямованих виховних впливів не сприяє виробленню стійких екологічних поглядів і переконань особистості. Мало уваги надають вчителі методам практичного застосування екологічних знань, умінь, навичок учнів, набуттю старшокласниками досвіду взаємодії з природою, недостатньо використовуються можливості профільних курсів та позаурочної виховної екологічної роботи – вміння школярів не закріплюються у життєвому досвіді, поведінці. Чіткі уявлення про роль природоохоронної діяльності має лише незначна кількість старшокласників, а інформацією про вплив тієї чи іншої професії на довкілля не володіє майже ніхто з випускників. Часто старшокласники не будують професійних планів, не обирають професію, а скоріше визначають собі відповідний навчальний заклад за тестами, місцем знаходження, за компанію із друзями, за порадою батьків тощо. Тим паче найменше всього вони задумуються про своє екологічно спрямоване професійне майбутнє або вплив професії на стан навколишнього середовища та взаємозв'язок з ним. Вирішення цієї низки проблем ми бачимо у формуванні нової екологічної освітянської моделі, яка поєднає систематичну (профільне навчання, варіативний компонент, урочна та позаурочна навчально-виховна діяльність) та безперервну (початкова, середня, старша ланки шкільної освіти) екологічну освіту і виховання в системі шкільної освіти. Тільки через процес навчання і виховання покоління нинішньої молоді в змозі виробити необхідну інформацію, яка реально створить умови для сталого еколого-економічного розвитку цивілізації. Особливої уваги ми надаємо профілізації та екологічній спрямованості навчально-виховного процесу старшокласників, які через декілька років стають фахівцями у різних галузях промисловості, а значить, і повноцінними споживачами природних ресурсів.

Література:

1. Пустовіт П.Г. Сучасні підходи до змісту екологічної освіти учнів у позашкільних закладах / Пустовіт П.Г. // Екологічний вісник. – №№ 3-4 (березень-квітень). – 2003. – С. 13-15. [2] Закону України «Про позашкільну освіту» // Позашкільна освіта в Україні (нормативно-правові акти). – К.:НЕНЦ, 2002. – С. 3-32.

2. Програма «Освіта Донеччини. 2007-2011 роки» / Розробники Програми: Управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації, Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. – Донецьк, 2007.

3. Науменко Р.А. Дисертація на здобуття ступеня канд. пед наук 13..00.07. Екологічне виховання учнів 5-9 класів шкіл-інтернатів у позаурочний час / Науменко Р.А. – К., 1994 р.